Дискредитована Рада

Руслан Бортнік, голова ВГО "Правозахисна організація "Спільна Мета", магістр філософії НаУКМА

Раціональний вибір України

Через відмову від авторитарного дискурсу – до модернізації країни

Правовий нігілізм українських парламентарів, працівників правоохоронних органів, ЗМІ та загалом суспільства досяг свого Рубікону. Далі за ним – або громадянський конфлікт, або пряма небезпека для самого існування української державності.

Тотальна "анемія" щодо коректного й послідовного застосування норм законодавства, з боку, передусім, прокуратури та юстиції, тільки посилює цей стан та робить надзвичайно складним захист принципів демократії, верховенства права й прав людини в рамках українського суспільства й держави.

Свіжий кричущий цьому приклад – корупційний скандал у парламенті "Забзалюк проти Рибакова". Звичайно, обставини цієї безпрецедентної справи можуть, і зобов'язані розслідувати правоохоронні органи: встановити, чи мав місце хабар/наклеп, визначити винуватих осіб, та притягти їх до відповідальності.

Проте в цій ситуації найбільшу увагу привертає увагу інший факт:

Після того як розгорівся скандал, і сторони обмінялися взаємними звинуваченнями – майже всі інші члени парламенту, у яких взяли інтерв'ю ЗМІ, визнали, що в тій чи іншій мірі знають про факти політичної корупції в парламенті.

Серед таких уся фракція БЮТ в офіційній заяві, представники ПР, депутати Олесь Доній, Юрій Єхануров, Олег Ляшко й навіть голова ВР Володимир Литвин.

Рівень політичної корупції в парламенті сягнув такої межі, що про неї знають практично всі.

Таким чином, значна частина парламентарів, якщо не більшість, виступає учасниками процесів політичної корупції – злочину. Або щонайменше сприяє його приховуванню, або навмисне дискредитує парламент своїми заявами.

Така ситуація повністю делегітимізує парламент в очах у суспільства, перетворює його в із представницького органу українського народу – на недешевий клуб політичної еліти, який функціонує за своїми, м'яко кажучи, недемократичними правилами, за наші з вами гроші платників податків.

І хоча Кримінальний кодекс не передбачає такого спеціального складу злочину як "неповідомлення про злочин", проте особа, яка не повідомила про злочин, підлягає кримінальній відповідальності, у разі, якщо таке неповідомлення сприяло приховуванню тяжкого або особливо тяжкого злочину, 396-та стаття ККУ. Приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину карається арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Відповідно до підпункту "б" першого пункту 4-ї статті закону "Про засади запобігання протидії корупції", народні депутати віднесені до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

При цьому давання або одержання хабара службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, до яких віднесено й народних депутатів України – частина 2 368-ї статі ККУ, віднесено до категорії тяжких і особливо тяжких злочинів.

А відповідно до частини 4 368-ї статті ККУ, одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

У свою чергу, пропозиція або давання хабара службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти роківіз конфіскацією майна або без такої – 5-та частина 369-ї статті ККУ.

Таким чином, з юридичної точки зору є всі можливості стверджувати, що наразі:

1. Існують належні підстави для детального розслідування справи "Рибакова-Забзалюка".

2. Депутатами й головою Верховної Ради оприлюднено інформацію про інші факти корупції та підкупу в парламенті,що також має стати об'єктом розслідування правоохоронних органів.

3. Крім того, правоохоронні органи мають розглянути публічні заяви депутатів через призму приховування злочину політичної корупції або наклепу. Адже багато з оприлюднених звинувачень стосуються подій кількарічної давнини.

У будь-якому разі, з морально-етичної та політичної точки зору нинішній склад парламенту настільки дискредитував саму ідею демократичного парламентаризму, що не має права на подальше функціонування.

Зрозуміло, що корупція в парламенті почалася не сьогодні, а корені її лежать щонайменше в 2002 році – коли партії, які перемогли за пропорційною системою, не змогли сформувати більшість, а мажоритарні кандидати масово вступали в провладне об'єднання.

Так само очевидним є факт того, що політична корупція є практично в усіх країнах світу, включаючи найрозвиненіші. Але різниця між ними й нами величезна.

У них корупція є – але вона, після викриття, переслідується державою, однозначно й безповоротно засуджується суспільством і судовою системою.

В українській же ситуації, ті люди, на яких лежить обов'язок розслідувати оприлюднені факти – уникають цього. А суспільство й громадяни відчувають себе учасником театру абсурду, де порушені будь-які логічні зв'язки між правами й обов'язками громадян, функціями держави та суспільства.

Рішення в цій ситуації можуть бути лише політико-правові.

Верховна Рада України має бути розпущена й, таким чином, скасована депутатська недоторканість учасників корупційного скандалу, невідкладно призначені позачергові вибори до парламенту.

При цьому існують два механізми розпуску парламенту:

1) складення повноважень 151 народним депутатом та незаміщення їх іншими особами за партійним списком. Таким чином ВР втратить необхідну для легітимної роботи кількість депутатів – 2/3 від конституційного складу, частина 1 82-ї статті Конституції;

2) неможливість розпочати засідання ВР протягом 30 днів однієї чергової пленарної сесії – наприклад, внаслідок блокування. У такому разі президент має право достроково припинити повноваження парламенту, статті 90 та 106 Основного закону.

Звичайно, в українських політико-правових реаліях обидва механізми складно реалізувати. Але факт безпрецедентного зневажання Конституцією та законами України в парламенті, моральна та правова деградація цієї інституції, що відобразилася у хвилі корупційних взаємозвинувачень, не можуть залишитися без уваги суспільства й тих здорових демократичних сил, що ще збереглися в ньому.

У переддень парламентських виборів громадянам треба запам'ятати тих людей, які десятками років "варяться" на цій корупційній кухні, роками знають про вчинюваний злочин та приймають участь у його приховуванні.

Руслан Бортнік, правозахисник, голова ВГО "ПО "Спільна Мета", спеціально для УП