Так, якщо коротко, можна сказати про екскурсію до Чорнобильської зони, де нещодавно довелося побувати кореспондентам «Маяка», доньці померлого ліквідатора, завдяки БРГО «Союз Чорнобиль Богодухівщини» на чолі з В.П.Деркачем.
У цій екскурсії разом з богодухівською були також представники чорнобильської організації, вдови і діти чорнобильців, журналісти з різних куточків України. Відвідали зону відчуження і переселенці, які змушені були у квітні-травні 86-го полишити свої домівки. Харківська делегація, яку очолював Проскурін В.С., була однією з найчисельніших.
Справді, минуло майже 30 років з дня грандіозної аварії на Чорнобильській АЕС, яка змінила хід історії, а люди все так само продовжують цікавитися цим місцем. І це природньо, адже та страшна подія ще довго буде в пам’яті нашій і наших нащадків.
Багато чого довелося побачити під час поїздки. Гнітюче відчуття безвиході, в якій опинилися жителі зони, небезпеки і саможертовності ліквідаторів, які втратили там своє життя і здоров’я, не полишає й досі.
Кордон Чорнобильської зони на КПП «Дитятки» став своєрідною точкою відліку вражень і емоцій. Покинуте село Залісся, де колись вирувало життя і колгосп був на ті часи міліонером, навіяло безліч думок і роздумів про те, як в один момент може змінитися життя тисяч людей.
А коли перетнули 10-кілометрову зону через КПП «Лелів», то картина стала ще жахливішою. Кинута техніка, повністю закопане у землю село Копачі (наче знало, що його чекає)…
Місто Чорнобиль принесло трохи позитиву, адже там сьогодні живуть люди, є адмінбудівлі, музей, магазин, кафе, пошта…
Окрасою міста є православний храм – Свято-Іллінська церква, один з найбільших відвідуваних місць у «зоні відчуження». Біля храму нас зустрів отець Микола, який поспілкувався з чорнобильцями, відслужив у храмі молебень. Голова Богодухівської районної громадської організації «Союз Чорнобиль Богодухівщини» В.П.Деркач подарував священику книгу Пам’яті з іменами померлих ліквідаторів аварії на ЧАЕС з Богодухівського району, фамілії яких будуть занесені до Великої Чорнобильської поминальної книги. Валерієм Петровичем також було виконане прохання колег Жовтневого району міста Харків, та побратимів с. Вільча Вовчанського району, передані списки померлих отцю Миколі.
Відвідали ми пам’ятник загиблим у роки війни, поклали квіти.
Потім рушили до музею «Чорнобиль». Перед музеєм нас вразила алея - галерея Пам’яті - з перекресленими табличками назв населених пунктів Чорнобильського району, які в результаті ядерної катастрофи потрапили у зону радіації і зникли з обличчя Землі. У музеї була можливість ознайомитись з експозиціями, в яких налічуються сотні експонатів. Серед них - розсекречені документи, карти, фотографії, відео, пам'ятки народної архітектури Полісся, зібрані експедиціями музею у Чорнобильській зоні відчуження. Сум і розпач огорнув серце ,коли серед експозицій побачили дитячі люльки і ліжка – страшне нагадування лиха, яке на мить повернуло у квітень 86-го.
У самому місті Чорнобиль, якому, до речі майже 1300 (!) років, сьогодні мешкає більше півтисячі людей. Крім самоселів, тут здебільшого мешкають люди, котрі обслуговують Чорнобильську АЕС та «Зону відчуження».
Місто нині є адміністративним центром управління Чорнобильської зони відчуження – в ньому знаходиться Державний департамент Адміністрація Зони Відчуження та Зони Безумовного (Обов’язкового) Відселення.
В Чорнобилі дислокується рота охорони Міністерства внутрішніх справ, яка здійснює охорону території «зони відчуження», а також проводить нагляд за контрольно-пропускним режимом зони на дев’яти КПП.
Завдяки роботі міліції виявляються та фіксуються факти проникнення на територію зони відчуження екстремальних туристів з чорнобильського «сталкерства», а також осіб, що займаються мародерством.
Колосальний емоційний ефект залишали у нас відвідини міста-привида Прип’яті. Розбудову нового зразкового міста для працівників АЕС розпочали у 1970 р. Майже 55 тисяч населення міста були змушені покинути його після катастрофи, залишивши там все. Ми гуляли безлюдним містом, відвідуали колись житлові, а зараз покинуті будинки, школи, дитячі садки, готель «Полісся» - найвищої будівлі міста. Побачили ДК "Енергетик", стадіон, кінотеатр "Прометей", басейн "Лазурний", міліція, лікарню, куди доставляли перших потерпілих від аварії. Навколо панує дух радянських часів: на будівлях герб УРСР та СРСР, написи «Мир. Труд. Май», червоно-жовті телефонні будки та інші об'єкти, що символізують 80-ті р.р. минулого століття. в СРСР. Особливо вразив парк атракціонів зі знаменитим колесом огляду, який планували відкрити до свята 1 травня 1986 р., але він так ніколи і не побачив відвідувачів.
Це вражаюче – побувати в житлових будинках, де раніше жили люди, відвідати школу, де життя зупинилося під час уроку, лікарню, де на своїх місцях залишилися книги реєстрації хворих і медичне обладнання, пошту, де по підлозі розкидані телеграми і листи.
Прип'ять подібна мумії, у якої є тіло і немає душі. Так само як і «рудий ліс», котрий лишився символом смерті живого. Саме ці дерева взяли на себе найбільшу частку викиду радіоактивного пилу під час вибуху реактора. Висока доза поглинутої радіації призвела до загибелі дерев (переважно сосен) і фарбування їх у буро-червоний колір.
Потім ми рушили до самої ЧАЕС. Поклали квіти до меморіалу біля адміністративного корпусу, відвідали оглядовий майданчик об'єкту "Укриття" ("саркофага") і нового безпечного конфайнмента ("арка"). Побачили макети атомної станції, послухали інформацію про трагедію, її причини, стан саркофага на сьогоднішній день. Погодували сомів, які живуть у ставку біля станції.
До речі, можна було зробити висновок, що Чорнобиль –це лоно дикої природи. Не дивлячись на тонни радіоактивних відходів, захованих в «саркофазі», і заражену на багато кілометрів місцевість, природа тут процвітає. Зона відчуження поступово перетворилася на заповідник, населений лисицями, вовками, оленями і дикими кабанами. Тут можна зустріти безліч рослин і тварин, у тому числі і дуже рідкісних.
Завершуючи насичену і пізнавальну подорож по Чорнобильській зоні, дійсно робиш висновок, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Адже все те, що вони досі читали про сучасний Чорнобиль, чули по радіо чи дивилися по телевізору, неможливо порівняти з побаченим на власні очі… Враження від екскурсії тісно переплелися із невимовним жалем та співчуттям до тих, хто колись покидав рідні домівки лише на кілька днів і більше ніколи не зміг повернутися, із вдячністю пожежникам, лікарям, працівникам ЧАЕС, військовим, інженерам. будівельникам та решті ліквідаторів (представникам різних професій) аварії на ЧАЕС та її наслідків, які, виконуючи свій професійний і громадянський обов’язок, проявили надзвичайний особистий героїзм та ціною власного здоров’я і життя врятували майбутнє свого народу; і з надією на те, що більше ніколи не станеться подібного лиха.
Зона відчуження, площею приблизно 2 600 квадратних кілометрів, що співрозмірно з площею Люксембургу, є міні-країною на території України - з власним устроєм та суворими законами на вхід. Чи зможе 30-кілометрова зона колись повернутися до родючих ґрунтів нашої країни і стати безпечною?
Час невпинно спливає. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.Чорнобильська аварія – перший дзвінок у XXI століття. Нехай у цей день, День Національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в думах кожного з нас співчуттям і милосердям.
Головний редактор газети «Маяк» Т.Чернишова
Немає коментарів:
Дописати коментар