Квітневе відрядження 30 років тому, родина Герців не забуде ніколи
Попри перенесені нелюдські муки, страждання фізичні й моральні, врешті-решт інвалідність, Іван Герц залишився приємним, дружелюбним, життєрадісним. Мало того – він активний у громадській роботі, здобув вищу освіту, звів будинок, усі сили віддає сім’ї, шанує друзів і високо цінує колег.
– 28 квітня 1986 року надійшла бойова команда: негайно відправлятися до Києва на термінові курси. Квиток нам забронювали…
Вранці 29 квітня генерал Десятников, тоді начальник пожежної охорони Української РСР, вишикував на київському плацу 350 пожежників, яких відрядили з усієї республіки.
«У Чорнобилі сталася невелика пожежа. Треба замінити колег», – коротко, чітко, але з якимось сумом у голосі промовив генерал. Усіх нас із Києва повезли автобусами. У Прип’яті – розділили на групи й команди. Іванові Герцу дали «драбину» і ввели до складу команди з п’ятнадцяти чоловік, яка працювала на дезактивації міста.
Моє завдання було простим: подавав драбину, витягував рукави, а інші пожежники дезактивували багатоповерхівки. «До Дня Перемоги Прип’ять має бути очищена від радіоактивного бруду», – таке перед нами поставили завдання… Разом з іншими добровольцями ми везли у могильник високорадіоактивну техніку. У величезний за довжиною рів привезені на жорсткому щепленні по дві-три машини «пересували» важкими танками з широченними гусеницями і тут же заливали бетоном на околицях сіл Буряківка і Чистигалівка.
Нас попереджували… У кожного були так звані накопичувачі. Й щоразу в кінці дня ми здавали показники. У когось сумарно досягало 50-60 рентгенів. Я один із закарпатців переніс гостру променеву хворобу – «схопив» аж 112 рентгенів!.. Смертельна доза – сто. То було моє перше чорнобильське «загартування», яке тривало з 29 квітня по 8 травня 1986 року.
Після цього відрядження в зону мене направили до Києва – до Інституту гематології Академії медичних наук УРСР. У четвер і п’ятницю я прийняв крапельниці. А на вихідні ж усі розходяться. Пішов і я до брата, який жив у столиці. Повертаюся в понеділок, а моє ліжко зайняте. Півдня походив-покрутився – ніякої уваги. Сів на поїзд і – додому. Фізично був здоровий, кандидат у майстри з велоспорту, чемпіон області 1973-74 рр.
– Що відчував тоді? Дуже дерло в горлі, час від часу непритомнів, мав велику слабкість. Але якось то переніс. Здавалося – усе минуло…
Може б, так і обійшлося. Адже молодий організм, домашня їжа, сімейний затишок, чудова природа – все сприяло оздоровленню.
Та у пожежний підрозділ, де ніс службу, усередині липня 1988 року надійшла конкретна вимога: на ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії відрядити певну кількість осіб відповідного віку. Негласно: можна й добровольців. А якщо ні – примусово. Колектив вирішив підійти до цього «неформально» – тягнути картки, на яких була б позначка: витягнеш таку – їдеш. Я і натрапив на ту… І ось з 20 липня по 21 серпня вісімдесят восьмого довелося нести вахту на самій ЧАЕС.
На четвертому блоці відпрацював 320 годин. Зміна тривала по 12 годин згідно з графіком… Мене попросили додатково побудувати перед пожежною частиною закритий тамбур – десь три на чотири метри, щоб звідти поливати майданчик й обмивати водою зі шланга техніку.
Тоді мене нагородили медаллю «Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС». Представляли до ордена, але чомусь не дали… Правда, з часом все ж нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Після того я приїхав додому. Надали місячну відпустку. І коли здавалося, що ось-ось стає ліпше, я зненацька отримав інфаркт. Стало страшно. Дев’ять місяців змушений бути на лікарняному: до роботи не допускали, а я рвався – там між друзями виздоровію. «Ні!» – невблаганними щодалі ставали лікарі. Лікувався то в Мукачеві, то в Ужгороді, дали направлення в санаторій «Карпати».
Стан не поліпшувався. Швидше, навпаки. Направили на консультації до Києва – в інститут променевої патології. Там дійшли невтішного висновку: переніс променеву хворобу. Звідти – в поліклініку МВС.
Нестерпний біль докучав майже кожної миті. Медики встановили інвалідність другої групи, пов’язану з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. І тоді, на самому початку 90-х, кинувся шукати документи, які б підтвердили моє перебування в тій злощасній зоні. Ніде нічого! Вердикт був по-бюрократичному суворим і безповоротним: «У зв’язку з високою радіоактивністю всі документи того періоду, в тому числі й Ваші, – знищено». Що робити? І все ж пенсію призначили на той час мінімальну – 144 крб.
Та все ж почесна грамота міністра і знак ліквідатора, що вважаються і дотепер відзнакою мужності, хоробрості та відданості пожежника, а також підтвердження особисто командира частини своє зробили: істину вдалося встановити. Але ж здоров’я це не додало. На жаль…
– У 1991-му мене паралізувало – відняло лівий бік. Переніс два інсульти й інфаркт… В інвалідному візку мене доправили до Німеччини. Нас, десятьох українських інвалідів-чорнобильців, автобусами транспортували до Мюнхена. Діагноз підтвердили: променева патологія головного мозку. Звідти – до Києва, в інститут нейрохірургії. Там я переніс 14 курсів лікування: кожні три-чотири місяці все починалося знову. Після третього курсу лікування ще раз – до Мюнхена. Вдруге. Треба було 57 тисяч бундесмарок на операцію. Таких грошей ні в мене, ні в нашої держави не знайшлося. Я змушений був відмовитися. Приїздив професор із Берліна і тільки розвів руками. Додаткове обстеження – і я в Києві. У столиці лікувався у знаменитого професора Вінницького та завідуючої десятою клінікою Ірини Володимирівни Степаненко. Завдяки цим двом людям я залишився жити на цьому світі…
З 1993-го десь зо три роки стан був дуже важким. Я змушений був їздити двічі-тричі щороку на лікування до Києва. Пожежна охорона забезпечувала путівками в санаторії… Я не міг ходити. Дев’яносто шостого стало краще: почав ходити, відпустило лівий бік… Навіть морально це якось підбадьорювало, додавало сил. Уже 1997 року мене обирають головою Мукачівського районного осередку «Союз Чорнобиль України». На цій посаді працював аж до минулого року. Обирався депутатом Мукачівської районної ради, заступником голови громадської ради Мукачівщини»…
Управління ДСНС України у Закарпатській області
Немає коментарів:
Дописати коментар