Я наразився на безвихідь у справі про призначення пенсії ліквідатору другої категорії. Мій довіритель вкотре, тепер уже у віці понад 52 роки, звернувся до управління ПФУ за призначенням пенсії по віку. Таке право йому надає 55-та стаття Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Передбачена передумова – при виповненні 50 років та наявності статусу ліквідатора другої категорії. Статус ліквідатора у нього гарантований, оскільки він брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у другій половині 1986 року і відпрацював у 30-кілометровій Чорнобильській зоні 48 днів при необхідних п’яти.
Управління ж ПФУ керуються ст.. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Правомірність такого підходу піддаю сумніву з наступних причин. На моє глибоке переконання її законодавець впхав силоміць у статтю 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»: Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування":
(абзац перший частини першої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.07.2011 р. N 3668-VI)
ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» Стаття 26. Умови призначення пенсії за віком
«1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;…»
Між іншим, до липня 2011 року пенсія по віку призначалася за цим Законом за наявності 5-ти років трудового стажу.
До редакції 26-тої статті у мене два зауваження: Чому подалі мова йде про жінок? І як ця нова норма корегується із 22-гою статтею Конституції України? («При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».)
Дана норма «прямим текстом» суперечить нашому Чорнобильському Закону. Його чотирнадцята стаття передбачає (а може для відчіпного декларує): «Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
2) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;
- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;».
Не менш промовистою є перша стаття Закону України №796-12:
«1. Мета та основні завдання Закону
Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян….
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах:
- пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях.»
Тільки тішитися нам доводиться рядками тринадцятої статті цього ж Закону.
«Стаття 13. Обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи
Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за:
1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
2) втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою;»
Не кореспондується 26-та ще із двома статтями Чорнобильського Закону - 49 та 55. Перша зазначає, що «Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію».
Таке право у ліквідатора настає в день виповнення йому 50 років! Другу, тобто 55 – ту статтю, теж недолугою не назвеш, оскільки дає чітке спрямування, який Закон важливіший: «Стаття 55. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону». А суд і відповідачі ухиляються від цього припису.
20 лютого 2012 року оприлюднено бачення проблем пенсійного забезпечення чорнобильців Вищого адмінсуду України.
28 лютого 1991 року, зазначається в документі, Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), яким встановила чіткий перелік пільг, компенсацій та інших державних соціальних гарантій потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема інвалідам-чорнобильцям, ліквідаторам, евакуйованим із зони відчуження та іншим.
Однією з найчисельніших категорій справ за участі осіб, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи, є справи про пенсійне забезпечення цієї категорії громадян.
До основних нормативно-правових актів, на думку Вищого адміністративного Суду України, що регулюють пенсійне забезпечення осіб, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, належать закони України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та інші нормативно-правові акти.
Використання окремих положень згаданих вище законів допускається лише в тих межах, котрі не суперечать спеціальному, чорнобильському - №796-12. Ці закони в жодній мірі не можуть змінювати умови і порядок призначення і виплати пенсій за спеціальними законами, до яких належить і ЗУ 796-12, оскільки вони регулюють лише питання прав на пенсійне забезпечення.
Саме такий підхід обґрунтовано у рішенні Конституційного суду України від 09 липня 2007 року (№6-рп/2007), від 20 березня 2002 року (№5-рп/2002), від 11 жовтня 2005 року (№8-рп/2005), де, зокрема, зазначено: «Для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов’язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов’язаних з ризиком для життя та здоров’я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб».
«Правова позиція Конституційного Суду України при прийнятті рішень які стосуються зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій або соціальних гарантій»
До основних рішень КСУ що регулюють питання соціальних гарантій належать наступні:
1. Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій);
2. Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів);
3. Рішення від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій);
4. Рішення 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян);
5. Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Їхня правова позиція базується на такому постулаті: «у Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин».
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
У нашій ситуації міг би зарадити Закон України «Про пенсійне забезпечення» (ЗУ №1788).. Таке право надає його 15-та стаття «Пенсії громадянам,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»:
«Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12 ) або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом».
Підкріплює шанси ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, котрі не напрацювали на повну державну пенсію (стаття 56 ЗУ №796-12 за умови наявних 20 років стажу) на пенсійне забезпечення його (ЗУ №1788) шоста стаття:
«Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку». Суд позбавив нас цього вибору.
У цьому ж Законі є спеціальна стаття - двадцята, яка унормовує проблему недостатнього стажу: «Пенсії за віком при неповному стажі роботи
Особам, які не мають достатнього для призначення повної пенсії стажу роботи (стаття 12), призначаються пенсії за віком при неповному стажі в розмірі, пропорційному наявному стажу (стаття 68), але не менше соціальної пенсії (пункт "б" статті 94)».
Вище зазначені рядки адресую тим, хто наштовхнувся на таку проблему, а головне чекаю на поради від юристів, можливо суддів, оскільки торуватиму цей шлях надалі, щоб подолати отаку нікчемну несправедливість.
Ярослав Олійник,
голова Івано-Франківського обласного
ГО «Прикарпатбат Чорнобиль»,
місто Калуш Івано-Франківської області
Немає коментарів:
Дописати коментар