Тридцять один рік тому Україну сколихнула наймасштабніша катастрофа ХХ століття – аварія на Чорнобильській атомній станції. Розглядаючи цю трагедію з морально-етичного боку, помітили добро, обов’язок, совість, честь та гідність українського народу, а з іншого – зло, безвідповідальність, безчестя та байдужість.
Розповідь про цю трагедію на ЧАЕС дізнався не із засобів масової інформації – з телевізора чи газет.
Перше моє знайомство із Чорнобильським краєм відбулось ще під час проходження строкової військової служби з травня 1972- по 1974 роки на Чорнобиль-2, це був абсолютно секретний об'єкт - перлина космічної розвідки і мрія військових, що дозволяла стежити за переміщенням всіх видів надземних цілей не тільки над Європою, але і давала можливість “бачити” пуски ракет потенційного противника на північно-американському континенті. Інший комплекс малих так званих антен, проводив наукові дослідження , вплив частот на поведінку населення Європи.
Завдяки таким здібностям цей комплекс отримав назву Радіоцентр далекого зв'язку Чорнобиль-2. У СРСР уміли зберігати і ховати таємниці, особливо у тому випадку, якщо вони були військовим, під час служби не усі знали про військовий аеродром, підземні спорудження ,тунелі довжиною майже 8 км. Після аварії об єкт був знятий із бойового чергування, а таємне обладнання було негайно вивезене. До 1987 року остальне обладнання було законсервовано, а потім вивезено. За направленням військової частини, був призначений начальником паспортного столу Чорнобильского райвідділу міліції, була потреба суворого паспортного режиму, так і залишився в чудовому краю. Колектив Чорнобильського райвідділу був хороший, дружній – Чуясов Іван Макарович, Коваленко Федір Купріянович, Рябовол Василій Мінович , Качалов Едуард Григорович, Помінчук Галина Миколаївна, обслуговування по лінії МВС будівництва Чорнобильської АЕС та міста атомобудівників – Андрієнко Василь Федорович, Тихий Микола Антонович, Помінчук Юрій Федорович, Лутченко Іван Григорович це старослужащі працівники які заслуговують велику шану, мали багатий професіональний та життєвий досвід, багато на жаль не має у живих . Отримав квартиру в м. Припять по пр. Леніна 1а кв.68, перейшов на службу відокремленого підрозділу Припятьського міськвідділу. Хотілось відмітити героїзм наших працівників Припятської міліції - Іванова Олена Георгіївна, Бікац Михайло Володимирович, Хаєв Вячеслав Миколайович, Авдеєв Юрій Анатолійович, Чеховський Михайло Олексійович, Островський Броніслав Станіславович, Залозний Михайло Павлович, Голубенко Василь Іванович, Третяк Анатолій Петрович, Зотов Валентин Іванович, Миколаєць Олексій Михайлович та інші, не атестованих працівників Савченко Людмилу Сергіївну, Охріменко Тетяну Адамівну, Музиченко Катерину Василівну, особливо технічних працівників Сітайло Параску Петрівну, Охріменко Ольгу Ільїнічну, Сітайло Уляну Петрівну, Литвин Ольгу Іванівну, які незважаючи на значне радіаційне забруднення , відсутність автотранспорту пішком прийшли більше 14 км на роботу і продовжували працювати . Кожен доклав максимальних зусиль, щоб та трагедія завдала якнайменше шкоди. Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Ми низько схиляємо голови перед неоціненним людським подвигом, мужністю, героїзмом, відвагою ліквідаторів, які не думали про нагороди, відзнаки, не ховалися за спини товаришів, навіть почасти не усвідомлюючи, на яку особисту небезпеку наражалися.
26 квiтня 1986 року о 1 годині 15 хвилині (перший незначних розрушень вибух ) та 1 годині 23 хвилині на ЧАЕС сталася подія, яка облетіла весь світ – техногенна аварія. У результатi теплового вибуху реактора четвертого енергоблоку було пошкоджено i розгерметизовано тепловидiляючi елементи, що мiстять ядерне паливо .
Відбулося два надпотужних вибухи. Через проломи в будiвлi на територiю АЕС було викинуто велику кiлькiсть уламкiв конструкцiй, таблеток двоокису урану i шматкiв графiту в навколишнє середовище — 500 млн кюрi радiоактивних речовин.
Вже за 5 хвилин на місце події прибув черговий караул ВПЧ-2 з охорони АЕС, а о 1 го дині 35 хвилині – караул СВПЧ-6 м. Прип’яті на чолі з лейтенантами внутрішньої служби В.П. Правиком і В.Н. Кибенком. Вони першими організували гасіння пожежі. У цей час на даху машинного залу і приміщень допоміжних служб виникло близько 30 загорянь.
Слід зазначити ,що директор атомної станції Брюханов Віктор Петрович не надав дозвіл тушити пожежу так, як на його думку це могло привести до гірших наслідків, по місту випаровування радіактивного пару реакції із водою ,а потім були змушені проривати тунель для відкачування води так, як значна її кількість могла привести до водородного взриву.
О 4 годині 15 хвилині на місце пожежі прибули начальник УВС Київської області генерал- майор міліції В.М. Корнійчук, його заступник полковник міліції В.І. Володін, заступник начальника УПО МВС УРСР полковник внутрішньої служ- би В.М. Гурін. Прийнятими заходами о 4 годині 50 хвилин 26 квітня пожежу у споміжних приміщеннях вдалося локалізувати, а о 6 годині 35 хвилині – повністю ліквідувати. Безпосередньо в її гасінні було зайнято 19 одиниць пожежної техніки і 65 пожежних. Отримавши повідомлення про аварію Прип’ятським МВВС в місті патрульними нарядами міліції було забезпечено громадський порядок, перекриті дороги і підступи до АЕС.
Через 7-8 години до міськвідділу прибули 72 працівники міліції Поліського, Чорнобильського та Іванківського РВВС. Протягом 26 квітня в місто прибули також 418 осіб із підрозділів УВС Київської області.
До 6 години 26 квітня оперативна група МВС УРСР розробила схему охорони громадського порядку в м. Прип’яті і на підступах до ЧАЕС. Станом на 12 годину 27 квітня в ліквідації аварії взяли участь 1185 співробітників міліції (МВС – 86, УВС Київської області – 499, УВС м. Києва – 300, КВШ МВС СРСР – 300), пожежних – 99, військових внутрішніх військ – 850.
З 26 квітня в м. Прип’яті почала працювати Урядова Комісія, яку очолив заступник Голови Ради Міністрів СРСР Б.Є. Щербина. Комісія організувала роботу щодо ліквідації аварії на ЧАЕС.
У співробітників, які працювали в зоні радіоактивного забруднення, втричі зросла кількість онкологічних захворювань, в 1,5-2 рази – захворювань шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та ендокринної систем, травматизм.
Загалом за мужність і самовідданість, виявлені під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 742 працівники органів внутрішніх справ та військовослужбовці внутрішніх військ МВС України удостоєні державних нагород СРСР та України. Троє пожежних удостоєні звання Героя Радянського Союзу: В.П. Правик, В.Н. Кибенок, Л.П. Телятніков (2 з них посмертно), 4 пожежних – звання Героя України: Н.В. Ващук, В.І. Ігнатенко, Н.І. Титенок, В.І. Тишура (посмертно)
Як проходила евакуація населення зі спогаду начальника 4-го сектору м. Припять по евакуації населення , начальника підрозділу Припятьського МВ полковника міліції у запасі Качалова Едуарда Григоровича :
Місто Прип’ять розташоване в 2-х кілометрах на північний-захід від Чорнобильської АЕС. Така близькість обумовила сумну долю міста після аварії на ЧАЕС. Ця катастрофа поставила населення міста перед необхідністю термінової евакуації і переселення жителів.
Як стверджують деякі джерела, радіаційний контроль у місті Прип’ять був встановлений вже в середині дня 26 квітня.
До вечера 26 квітня рівні радіації різко виросли та в окремих місцях досягли сотень мілірентген на годину. В зв’язку з цим було прийнято рішення до підготовки мешканців міста до евакуації
Впродовж ночі з 26 на 27 квітня та вранці 27 квітня з Києва та інших прилеглих міст прибуло 1200 автобусів та три залізничних потяги. Також були визначені райони та населені пункти (більше 50) для розміщення евакуйованого населення. Був розроблений тимчасовий порядок поведінки та методи розселення та сформовані спеціальні групи для вирішення гострих питань, що виникали під час процедури евакуації. Вранці 27 квітня, після аналізу стану справ, Урядова комісія призначила початок евакуації о 14 годині цього ж дня.
Після спеціального оголошення в 14 годин 27 квітня до всіх під’їздів домів міста було подано автобуси та спеціально обладнані автомашини. Евакуації було проведено за 2,5-3 години. Всього з міста Прип’ять та прилеглої до нього станції Янів, було евакуйовано близько 52 000 чоловік.
В перші дні після аварії після аварії була також евакуйоване населення з ближньої зони (10-ти кілометрової) ЧАЕС.
Потрібно відмітити, що водії, які приймали участь в перевезені евакуйованих мешканців, знаходились більше 12 годин на сильно забруднених територіях і також зазнали опромінення в значних дозах.
Щоб евакуювати Прип'ять, було задіяно величезну кількість транспорту для перевезення людей. До кожного під'їзду прямували 1-2 автобуси, і працівники міліції, починаючи з останнього поверху, обходили всі квартири і повідомляли про евакуацію. Вивезення людей із забрудненого міста здійснили в найкоротші терміни.
- Ми отримали команду говорити, що люди повинні брати з собою лише документи, гроші і запас їжі на три дні. Потім реактор, мовляв, буде зупинено, і люди повернуться додому. Міліція забезпечить громадський порядок у місті і збереження майна в залишених квартирах. Їх же коли евакуювали, то не знали, куди будуть везти, а прип’ятчани так взагалі думали, що це тимчасово – декілька днів у нас перебудуть, а потім повернуться назад, до своїх домівок. З усього було видно, що влада сама не знає, що роботи в такій ситуації. Про що говорити, коли людей, наприклад завезли із м. Припяті в населені пункти Поліського району таку ж загрязнену радіацією територію, люди декілька тижнів з маленькими дітьми жили в людей і просити брати по можливості до себе на постій сім`ї. Люди брали – хто по одній, хто по дві родини, в залежності від квадратури власного житла .. Умови там для проживання були не курортні, тим більше вони практично без одягу і речей першої необхідності. Їх евакуювали , речей з собою багато не дозволяли брати.
- Як не прикро це говорити, але зараз про ліквідацію наслідків на Чорнобильській АЕС розповідають здебільшого ті, хто роздавав вказівки телефоном. А про людей, які понад чотири місяці залишалися в радіаційно-забрудненій Прип'яті, просто забули. Залишили і прип'ятських переселенців. Смішно сказати: максимальне дозовое випромінювання, яке отримали жителі того ж Тримал-Айленда в США сімома роками раніше Чорнобильської катастрофи, було в 200 разів менше того, яке отримали жителі Прип'яті. Але на відміну від наших, американцям виплатили такі компенсації, що більшість із них дотепер дозволяють собі не працювати. А ліквідаторам, які залишилися в живих, тепер доводиться працювати на ліки. До глибини душі чіпляє ще одне: після першої перереєстрації ліквідаторів, їх виявилося вдвічі більше, ніж тих, хто ціною свого здоров'я боровся з мирним атомом й охороняв майно в місті від мародерів.
- Про масштаби катастрофи відразу стало відомо?
- Де там! Коли я проїздили на патрульній спец. автомашині із екіпажем міліціонерів на мосту почули перший незначний вибух і побачили пожежу на криші реактора, про що повідомили по радіостанції чергового по Припятському МВ Шевченка Я.М. На атомну станцію ми поїхали щоб уточнити що сталося і в цей час пролунав другий потужний вибух. Переїжджаючи залізничний міст на «підступах» до АЕС, ми побачили, що пожежна станція абсолютно порожня. Диспетчер теж не знав, що дійсно сталося, але були задіяні всі пожежні машини. Варто сказати, що вже потім, після тривоги, стало відомо, що понад 50 працівників АЕС і пожежників, які відразу кинулися гасити, дістали надмірну дозу випромінювання. Ми із екіпажем працівників міліції зупинились на 30-метровій відстані від самої атомної станції. Те видовище змусило здригнутися: від четвертого енергоблоку сходила багряна заграва, Бачимо - одну людину на ношах до машини МСЧ занесли, іншого, третього ведуть під руки, він страшно кашляє, його рве... Фонове значення після аварії у м. Припять піднялося до позначки 300 мікрорентген на годину. Ось тут я й зрозумів, що вибух, який пролунав менше півгодини тому, - це катастрофа.
- Які були дії після цього?
- Я був першим, хто доповів про катастрофу по лінії міліції черговому ГУ області , а потім через 5 хвилин зателефонував заступник начальника ГУ полковник міліції В.І. Володін , вислухавши про вибух на атомній станції, запитав обстановка серйозна- так йому відповів.
Перше, прибувши від пошкодженого реактора куди терміново виїзжав разом із начальником КДБ Володимиром Клочко, начальник Припятського МВ Кучеренко В.А. дав команду перекрити 5 мікрорайонів міста. Частину особового складу було відправлено на забезпечення правопорядку, тому що передбачити, як відреагують мешканці, було неможливо. Також декілька працівників дорожньої та патрульної служб були відправлені на той залізничний міст з радіоактивним туманом. Іншого вибору просто не було - трагедія сталася з п'ятниці на суботу, а на вихідні на Прип'ять рибалити з'їжджалися не тільки з області та столиці, а навіть з Білорусі. Понад пiвтори доби 52-тисячне мiсто Прип’ять нiчого не знало про реальну небезпеку. Вранцi, наступного після аварії дня, мешканці міста пiшли на роботу, дiти – в школу, вiдпочиваючi – на рiчку Прип’ять.У засоби масової iнформацiї перше коротке повiдомлення вiд Ради Мiнiстрiв СРСР про аварiю на ЧАЕС надiйшло 27 квiтня. За першi п’ять мiсяцiв Чорнобильської трагедiї дiстали значнi дози опромiнення 75 тис. осiб, якi брали участь у її лiквiдацiї. З них 1935 — одержали дозу понад 25 бер. З перших хвилин аварії активну участь брали безпосередньо в ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків працівники Припятського МВ, серед них майор міліції у запасі Борисов Андрій Олександрович отримав дозу опромінення 101 бер, полковник міліції у запасі Качалов Едуард Григорович отримав дозу опромінення 121,09 бер, молодший лейтенант міліції у запасі Завістовський Микола Іванович отримав дозу опромінення 99,09 бер, лейтенант міліції у запасі Ямковий Андрій Васильович отримав дозу опромінення 84 бер, які завдяки мужності, героїзмом не думали про нагороди, відзнаки, не ховалися за спини товаришів, навіть почасти не усвідомлюючи, на яку особисту небезпеку наражалися та не зважаючи на значну дозу опромінення відмовились від госпіталізації і не залишили службу, більше 6 місяців продовжували служити у м. Припять, за що нагороджені державними нагородами. Загалом вiд аварiї на ЧАЕС постраждало близько 3,5 млн осiб, у тому числi майже 1,5 млн дітей. Першi портрети в чорних рамках вiдкрили рахунок першим втратам вiд смертоносної радiацiї. У першi днi аварiї вiд так званого мирного атому загинуло 30 чоловiк, у тому числi: двоє вiд обвалiв конструкцiй i опiкiв, решта 28 — вiд гострої променевої хвороби, 237 учасникiв з таким же дiагнозом було госпiталiзовано. Пiсля них – були тисячi.
Багато ліквідаторів із числа працівників органів внутрішніх справ, на превеликий жаль, вже відійшли у вічність. Їхні прізвища викарбовано на плитах Пам’яті, встановлених у першому в Україні Меморіальному комплексі “жертвам Чорнобильської катастрофи”, розташованому у ландшафтному парку на перетині проспекту Перемоги та вулиці Чорнобильської у місті Києві.
Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, житель на той час м. Припять Качалов Е.Г .
Немає коментарів:
Дописати коментар