-->

19.05.17

Чорнобильський рубікон

«Наше завдання — перетворити об’єкт «Укриття» на екологічно безпечну систему», — радіоеколог Сергій ПАСКЕВИЧ

У межах семінару «Від зруйнованого 4-го енергоблоку ЧАЕС до Нового безпечного конфайнменту», який проводили за участю НАТО спільно із ДСП ЧАЕС та Інституту проблем безпеки атомних електростанцій, була організована поїздка делегації вчених із Японії та журналістів до Прип’яті. Учасники зустрічі мали можливість не лише наочно ознайомитись із ситуацією в зоні відчуження та побачити НБК, а й прослухали лекції спеціалістів, які кілька десятків років займаються темою безпеки у сфері ядерних технологій, зокрема ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Прип’ять. Тут ніхто не стріляв, а останній вибух пролунав 31 рік тому. Були й ті, що тоді раділи блакитному світінню вночі, гадаючи, що на станції триває підготовка до травневих радянських свят. Насправді то було світіння гамма-променів зі зруйнованого вибухом 4-го блоку ЧАЕС — однієї з передових атомних електростанцій того часу. Вже зранку стало зрозуміло, що трапилося непоправне, хоча далеко не всі ще розуміли масштаб катастрофи. Вітер дув на північ, до Білорусі, що певною мірою врятувало Київ. Ще й досі, як виявляється, людство тільки досліджує явище під назвою Чорнобильська катастрофа, на яку ще в Одкровенні наче існує натяк про гірку зірку Полинь. Травневі свята наближались, і радянське керівництво так і не прийняло рішення не проводити традиційні паради, тим більше за випадковим збігом на дворі було 100-річчя Дня солідарності трудящих. Очевидці помічали, як партійні керівники сутулились на трибунах площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) і поглядали на годинники. Наче поспішали...


ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«СМАК» РАДІАЦІЇ

Автомобіль із супроводжувачем по Зоні тепер так само спішить. Зупинятись тут деінде не можна. На прохання зупинити авто біля стели з бетонним факелом для вдалого ракурсу водій мовчки пролітає далі. «Рудий ліс», як прийнято його називати, тепер майже зовсім не рудий (забруднений в 1986 році ліс був знесений бульдозерами і похований під землею). Навпаки: щойно пішла з цих місць людина, ліс знову ожив, з’явились ведмеді і косулі. І не лише вони. Природа бере своє, хоч відновлення екосистеми на території Білорусі, за словами вчених, відбувається швидше.

Та достатньо підійти до дерев, як доза випромінювання може зашкалити до річної протягом години. І це при тому, що за п’ять метрів на дорозі фон досить прийнятний. Сама Прип’ять буквально укутана лісом. Колись жилі багатоповерхівки потонули в зеленому листячку. Застигла архаїка радянських часів з її символами, меблями та телефонними будками поступово поглинається неминучим законом природи. Тут легко розслабитися. Суцільна тиша дозволяє почути ледь вловимий шепіт вітру, так що й не помітиш, як ступиш то на тріщину в асфальті, то на люк, то на узбіччя. А цього робити не варто. Один іноземний журналіст так захопився зйомкою, що намагався пірнути у під’їзд будинку. Наздогнали, забрали, вгамували. «Там брудно!» — фраза, яка говорить зовсім не про антуражну чистоту. Радіація не має ні смаку, ні запаху, а натякає людям про себе лише лускотом дозиметра. Хоча вчені говорять, що при особливо великих дозах у радіації з’являється і запах, і смак. Під час ліквідації аварії перші, хто розпочав боротьбу з вогнем і радіацією, відчував у повітрі запах озону (від підвищеної іонізації кисню), а на язиці смак металу.


ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ІЗОЛЬОВАНИЙ АТОМ

Що ми знаємо про аварію на ЧАЕС? Що ми взагалі знаємо про радіацію? Наприклад, коли стався вибух, то працівники станції спрямовували водні потоки на радіоактивне паливо, що призводило до негативних наслідків, зокрема провокування самопідтримуваної ланцюгової реакції та посилення викиду радіоактивної пари. Про низку можливих процесів персонал станції взагалі не був попереджений (не було в інструкції), внаслідок чого наслідки певних дій операторів при проведенні фатального експерименту в ніч на 26 квітня були протилежні намірам. Так само далеко не всі усвідомлювали наслідки впливу радіації та особливості її розповсюдження, і це при тому, що ХХІ століття було поруч.

«Мільйони років організми, які еволюційним чином передували людському, вимушені були існувати в умовах радіації, яка була набагато більша, ніж зараз, — говорить радіоеколог Сергій Паскевич, — тому говорити про те, що радіація — це суцільне зло, не можна. Необхідно розуміти механізм роботи нашого ДНК. Воно постійно руйнується і організм постійно працює над його відновленням. Внаслідок виснаження відбувається старіння. Проте сила відновлення ДНК дуже потужна, і людство здатне адаптуватися до викликів, подібних до вибуху на ЧАЕС. Наш інститут займається моделюванням усіх процесів, які є, в тому числі, потенційно небезпечними не лише на самій ЧАЕС, а й по всій зоні відчуження. Наше завдання — перетворити об’єкт «Укриття» на екологічно безпечну систему».

На думку спеціалістів, аварія стала не просто рубіконом для життя електростанції, але послугувала каталізатором створення принципів культури безпеки атомної галузі. Тепер як ЧАЕС, так і зона відчуження стала ще й майданчиком для дослідження унікальних природних і техногенних процесів. Одним із найголовніших і найскладніших завдань, які стоять перед вченими, є повне виведення станції із експлуатації та ліквідація всього ядерного палива, 97% якого залишилось в реакторі під саркофагом (об’єкт «Укриття» — Shelter Object), який тепер накриває арка — Новий безпечний конфайнмент (НБК-NSC). Останній виконує поки що завдання ізоляції саркофагу (введений в експлуатацію в листопаді 1986 року) від потрапляння води зовні.


ФОТО ВАЛЕНТИНА ТОРБИ / «День»

БЕЗПЕКА ПОНАД УСЕ

«Конфайнмент є одним із проміжних етапів і не найважливішим, — говорить Сергій Паскевич. — Для того щоб побудувати НБК, було виконано дуже складну роботу, яка пов’язана з низкою завдань. Треба було максимально очистити територію від радіоактивно небезпечних елементів. На висоті 30—40 метрів об’єкта «Укриття» існує дуже потужний радіаційний фон від зруйнованого реактора. Тому було прийнято рішення будувати арку на відстані, а потім її насунути на саркофаг. І тепер для того щоб людина прийшла працювати на об’єкт, спершу приходять дозиметристи, які відбирають зразки, міряють фон, визначають джерела випромінювання. Відповідно складають правила поведінки робітників, адже час роботи на об’єкті залежить не лише від місця, а й від того, обличчям, спиною чи боком стоїть робітник до джерела випромінювання».

«Я був на атомній станції в Фукусімі через чотири роки після аварії, — говорить керівник відділення ядерної і радіаційної безпеки Інституту проблем безпеки атомних електростанцій Віктор Краснов. — Мушу сказати: незважаючи на те, що вже був досвід аварії на ЧАЕС, у японських спеціалістів з’явилися нові фактори ризику. Прорахувати все справді досить складно. Наприклад, там причиною трагедії стало цунамі. Станція була ізольована від хвиль з океану дамбою у 7 метрів. На жаль, того разу в 2011 році хвиля піднялась на 14 метрів. Отже, причин аварії може бути багато. Це і людський, і технічний, і ситуативний фактори».

Щодо безпеки перебування на території ЧАЕС та в зоні відчуження Віктор Краснов запевняє, що існує спеціальна служба, яка за цим стежить. При цьому він демонструє мапу із небезпечними зонами всередині та зовні станції. Сам Віктор Краснов працює на станції вже 26 років і переконаний, що за умов суворого дотримання правил безпеки особливої шкоди перебування тут для людини немає. Він вважає, що існує певна фобія у деяких людей, які ще при під’їзді до Зони вже починають щось відчувати. Насправді це більше самонавіювання. Віктор Краснов показує фото, на яких жерло реактора в 1986 році. Зараз в цьому місці рівень радіації досягає від 1500 до 3000 рентген на годину при безпечній для людини дозі в 25 рентген.


«ЗАКРИВАТИ ЧАЕС БУЛО НЕДОЦІЛЬНО»

На запитання «Дня», чи доцільно було закривати в 2000 році Чорнобильську станцію, Сергій Паскевич відповів категорично — недоцільно. На його переконання закриття ЧАЕС було політичним кроком і на практиці означало втрату для країни потужного постачальника електроенергії, а для персоналу — роботу. В безпечності роботи станції Паскевич абсолютно переконаний. Нагадаємо, що до 26 квітня 1986 року ЧАЕС виробила 150,2 млрд кВт-годин електроенергії, а вже після аварії до 2000 року — 158,6 млрд кВт-годин. Світова спільнота зі свого боку взяла на себе роль помічника для того, щоб повністю закрити тему ЧАЕС.

1986 РОКУ БІДА «ОГРИЗНУЛАСЬ» ЛИШЕ НА 3—4%

Із оглядового майданчика, з якого видно 109-метрову споруду конфайнменту, японська делегація та журналісти потрапили до приміщення персоналу. З його вікон видно роботу біля станції, що зовні нагадує організований мурашник. Знімати об’єкт з цього ракурсу не дозволено. Працівниця станції детально розповіла японцям історію створення ЧАЕС, про розвиток подій 26 квітня 1986 року та завдання, які стоять перед вченими нині. Розрізаний макет станції із саркофагом дозволяє наочно уявити, що сталося всередині цієї споруди. Для когось, можливо, важко навіть подумати, що зовсім поруч за майже футуристичною спорудою конфайнменту причаїлась біда, яка 1986 року «огризнулась» для світу лише на 3—4%. Тоді трагедія не набула ще більшого масштабу завдяки 90 тисячам ліквідаторів (в цілому до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було залучено більш ніж 200 тисяч людей), багато з яких буквально тілами застелили світ від масштабної катастрофи — продовження неконтрольованої ядерної реакції.

Нині об’єкт «Укриття», який був екстрено побудований в стислі строки в умовах підвищеної радіації, має низку ризиків. Всередині його багато нестабільних конструкцій — проблема, яку треба вирішити негайно. При цьому сам конфайнмент, будівництво якого розпочали в 2007 році, дозволяє мінімізувати загрози для зовнішнього середовища, але, на думку експертів, ситуація всередині самого НБК буде лише погіршуватися. Зокрема, таку думку розділяє завідуючий відділом моделювання процесів тепломасообміну Павло Круковський, який займається дослідженням і моделюванням процесів всередині конфайнменту. НБК дозволяє підвищити рівень радіаційної безпеки, зменшити ймовірність аварійного руйнування за рахунок демонтажу нестабільних конструкцій, зменшити наслідки можливого аварійного обвалення конструкцій об’єкту «Укриття» та підвищити ядерну безпеку ОУ за рахунок виключення попадання атмосферної вологи на скупчення паливовмісних матеріалів (це, в свою чергу, зменшує ризик вкрай небезпечного процесу — виникнення згаданої самопідтримуваної ланцюгової реакції).

НА ПЕРЕТВОРЕННЯ ЧАЕС НА БЕЗПЕЧНУ СИСТЕМУ — 100 РОКІВ

«Завдання нашого проекту за підтримки НАТО — вимірювати і створювати модель процесів, які відбуваються в конфайнменті, що нависає над об’єктом «Укриття», — продовжує Павло Круковський. — Ця модель вже створена, а в самому об’єкті вже існує десять точок вимірювання. Зараз ми обмінюємося досвідом із представниками Японії, у яких так само є велика проблема на атомній станції у Фукусімі. Конфайнмент на даний момент лише наїхав на саркофаг, але не ізолював його повністю. Тому триває робота з його повної ізоляції. Дуже важливий момент — потрапляння води в об’єкт «Укриття» із зовнішнього середовища. Це був небезпечний процес як для реакцій в самій лаві, так і для середовища внаслідок утворення радіоактивної пари. Але тепер відбувається процес конденсації радіоактивної вологи вже в конфайнменті. Отже, вимір, аналіз і прогнозування — це нагальні завдання, які пов’язані з роботою конфайнменту на цьому етапі».

Якщо ресурс саркофагу (об’єкту «Укриття») був передбачений на 30-40 років експлуатації, то термін використання конфайнменту — 100 років. За цей час необхідно перетворити ЧАЕС на екологічно безпечну систему. Зрештою, НБК має забезпечити реалізацію вже наступних етапів цієї стратегії, за рахунок довговічності конструкцій НБК, можливості здійснення демонтажу нестабільних конструкцій та остаточного вилучення паливовмісних матеріалів. Прискіпливу увагу до нейтралізації небезпечних факторів, пов’язаних із ЧАЕС, приділяє і НАТО. Представник НАТО Сюзана Міхаеліс разом із японською делегацією не лише взяла участь у проведенні семінару, а й відвідала разом з ними ЧАЕС, Прип’ять та інші об’єкти в зоні відчуження.

За словами вчених, стратегія зняття ЧАЕС з експлуатації визначає кінцевий стан промислового майданчика з радіологічної точки зору як «бура пляма». Це означає, що тут мають бути реалізовані заходи із демонтажу обладнання, будівель і споруд. При цьому радіоактивність всіх конструкцій та інших об’єктів має бути доведена до установлених рівнів. Таким чином має бути остаточно проведено очищення майданчика як основного джерела іонізуючого випромінювання.

Проте не можна не згадати ще два фактори, які пов’язані зі згаданою стратегією — економічний і політичний. Один із працівників станції в бесіді з журналістами у відповідь на запитання, чого було досягнуто встановленням арки конфайнменту, пожартував: «безвіз». При цьому згадана кінцева мета стратегії як «очищення майданчика» є економічно недоцільною. Тому вчені ведуть розробку концепції зняття з експлуатації ЧАЕС, в якій буде визначено новий кінцевий стан майданчика як «промислово-розвиненого». Такий підхід має, з одного боку, полегшити фінансові витрати бюджету України (нагадаємо, що тривалий час у фінансуванні робіт на ЧАЕС брав участь Європейський банк реконструкції та розвитку), а з другого — повернути землі в зоні відчуження до господарської діяльності.

Валентин ТОРБА, «День»

Газета: 

Немає коментарів:

Дописати коментар