Соціальні підсумки 2011 року: прірва між багатими і бідними та ліквідація соціальних зобов’язань

В українській історії 2011 рік відзначиться масштабним наступом на соціальні права українців та фактичною відмовою держави від своїх соціальних зобов’язань.

Про це йдеться у заяві НФПУ, підписаній його головою Мирославом Якібчуком.

«Профспілки визначили чотири знакові тенденції, які окреслюють соціальну сферу українців за 2011 рік. Цими тенденціями є – збільшення прірви між багатими та бідними, підвищення цін на газ, електроенергію і житлово-комунальні тарифи, сумнівна Пенсійна реформа, а також масштабний законодавчо підкріплений наступ на соціальні пільги українських громадян, – заявляють у профспілках».

«За рік, що минає, в Україні посилилось соціальне розшарування, а також значно збільшилось число громадян, яких, за міжнародними нормами соціальної оцінки, можна вважати бідними. За даними НФПУ, у 2011 році відносно бідними є, приблизно 55% населення. Ще 40% населення відчувають страх, що ось-ось опиняться у категорії бідняків. Водночас більше 2/3 національного багатства зосереджено у руках сотні сімей», – заявляє голова НФПУ, коментуючи Соціальні підсумки 2011 року.

Крім того, значно зросли витрати на першочергові потреби українців, наголошують у профспілках. Так, за рік, що минув, щомісячні житлово-комунальні витрати середньостатистичної української сім’ї, тобто сім’ї з трьох осіб, яка мешкає у стандартній двокімнатній квартирі збільшилися, у середньому, на 170-200 грн., а витрати такої ж сім’ї, що живе у приватному будинку – на 110-260 грн.

«Ключовою соціальною так званою «реформою» 2011 року стало те, що всі соціальні виплати і пільги у 2011 році, фактично, втратили свій законний, автоматичний характер і набули цілковитої залежності від суб’єктивної точки зору та особистих інтересів кількох десятків осіб у вищих ешелонах влади. Тепер, вже відповідно зо Закону про бюджет на 2012 рік соціальні пільги надаватимуться не у відповідності до законів та Конституції, а в залежності від Кабміну, який сам вирішуватиме скільки і коли обмежити, виплатити або не виплатити пенсію, надбавку до пенсії, соціальну допомогу, субсидію. Це вирішуватиметься нібито в залежності від наповнення бюджету. Такий підхід є фундаментальним порушенням не лише базових конституційних норм, а і самих принципів цивілізованого державного управління. 2011 рік став роком рейдерського наступу влади на соціальні права населення та соціальну сферу», – заявляє Якібчук.

Скорочена версія Соціального звіту профспілок нижче у додатку:

Соціальні підсумки 2011 року

2011 рік відзначився масштабним наступом на соціальні права та рівень соціальної захищеності громадян України. Наступ відбувся у всіх сферах – від економічної і правничої до, власне, соціальної та житлово-комунальної. Права на соціальний захист не просто утискуються або нехтуються. Під це створюється відповідна законодавча база. Інакше кажучи, 2011 рік став роком початку рейдерського наступу влади на соціальні права населення та соціальну сферу.

Наймасштабнішими подіями для соціального сфери українців стали:

І. Збільшення бідності та майнового розшарування у суспільстві.

Критерієм визначення абсолютної бідності, відповідно до світової практики, є прожитковий мінімум. В Україні з 1 грудня 2011 року для працездатних осіб він становить лише 1004 грн. За офіційними вітчизняними даними, сьогодні Україні людей, які виживають на суму менше прожиткового мінімуму, приблизно 17%. Однак, за методикою ООН, яка базуються на визначенні рівня видатків на добу, у розвинених країнах бідними вважаються люди, які мають менше, ніж 14 доларів у день (112 грн.). У 2011 році в Україні число таких людей сягнуло майже 80%. Якщо ж рахувати кількість бідних за методикою, поширеною у Східній Європі та Центральній Азії, в основу якої покладається 5 доларів (40 грн.) витрат на день, то відсоток вітчизняних бідних, звичайно, буде меншим. За нашими підрахунками, це приблизно, 29-30% населення. Однак за офіційними урядовими даними, на суму менше 5 доларів (40 грн.) на день живе лише 4,5% українців.

За іншим критерієм бідності – визначенням відносної бідності, або ступеня доступу особи або сім’ї до благ, закладених звичаями, середніми нормами життя, стандартами суспільства, за офіційними даними, 26,4% населення країни можна вважати відносно бідними, тобто відмежованими від повноцінного особистого і суспільного життя. За даними НФПУ, у 2011 році відносно бідними є, приблизно 55% населення. Ще 40% населення відчувають страх перед цим явищем, тобто побоюються, що ось-ось опиняться у категорії бідняків.

Водночас більше 2/3 національного багатства зосереджено у руках сотні сімей. У 2011 році 1-4% населення України є багатими і дуже багатими і 96-99% є бідними і дуже бідними. Крім того, фактично, відсутній середній клас, існування якого у нормальному суспільстві зазвичай вирішує проблему розриву між заможності і бідності. Після ухвалення у 2011 році Податкового кодексу розвиток середнього класу, а, отже, і перспективи подолання бідності у країні стали дуже примарними.

Найгострішою проблемою є те, що в Україні бідними є ті, хто працює. Навіть якщо у когось є робота – це не означає, що він буде жити заможно, або хоча б добре. Протягом 2011 року продовжувалася політика знецінення праці.

За даними ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї людини має становити 17 доларів на день. Для України це означає, що якщо зарплата працівника складає, приблизно, 510 доларів, то він перебуваєте на межі бідності.

Враховуючи, що середня заробітна плата в Україні у жовтні 2011 року, за даними Держкомстату України, становила 2729 грн. (341 дол.), виходить, що “заробіток по-українськи” у півтора рази нижчий, ніж межа бідності в сусідніх європейських країнах. Інакше кажучи, у 2011 році склалася така ситуація, що більшість з тих, хто працює, лише виживають.

Водночас за рівнем цін і витрат на життя Україна вже давно наздогнала, а за деякими показниками, й перегнала Європу і, навіть, найбагатші країни світу. За нашими даними, на харчування кожна українська сім’я витрачає більше 50% своїх доходів. Більше того – якщо ще наприкінці 2010 року витрати на харчування двох третин українських сімей складали 53,1%-60% щомісячного сімейного бюджету, то на кінець 2011 року вони вже становлять від 70% до 90% їхніх щомісячних доходів.

ІІ. Підвищення цін на газ і електроенергію, житлово-комунальні тарифи.

З першого січня 2011 року влада оголосила про 50-відсоткове підвищення цін на газ, а з 1 квітня – 30-відсотковим підвищенням тарифів на електроенергію. У результаті щомісячні житлово-комунальні витрати середньостатистичної української сім’ї, тобто сім’ї з трьох осіб, яка мешкає у стандартній двокімнатній квартирі збільшилися, у середньому, на 170-200 грн., а витрати такої ж сім’ї, що живе у приватному будинку – на 110-260 грн.

Зростання соціальної напруженості, пов’язане із цим зростанням витрат, а також очевидна неплатоспроможність більшості населення, пов’язана із низьким рівнем зарплат, змусила уряд пригальмувати процес збільшення цін на газ і електроенергію.

Було вирішено спочатку збільшити зарплати, а вже потім відбирати їх назад за допомогою збільшення тарифів на ЖКП. Протягом 2011 року середня зарплата в Україні справді зросла на 432 грн. (з 2297 у січні до 2729 грн. у жовтні). Соціальна напруженість, пов’язана з попереднім збільшенням цін дещо зменшилась, однак, влада знову заговорила про чергове підвищення цін на житлово-комунальні послуги. Так, Президент, наприкінці року заявив, що ціни на ЖК послуги «такими, як зараз, вони не можуть залишатися».

ІІІ. Пенсійна реформа

Ключовою подією 2011 року став вступ у дію з 1 жовтня пенсійної реформи (на основі Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення формування пенсійної системи» №3668-IV від 8 липня 2011 року). Реформа призвела до низки негативних для соціальної сфери наслідків.

Насамперед було збільшено пенсійний вік для жінок – з нинішніх 55 до 60 років. При цьому, замість обіцяного Кабміном десятирічного перехідного періоду щодо збільшення пенсійного віку для жінок, в ухваленому варіанті закону цей період було зменшено вдвічі — до п’яти років. Згідно із чинним законом пенсійний вік для жінок буде підвищуватися кожні півроку на піврічний проміжок. Це значить, що вже через п’ять років кожна жінка буде виходити на пенсію в 60 років.

Одним із найконфліктніших положень реформи є норма про збільшення з 1 жовтня 2011 року пенсійного страхового стажу для чоловіків і жінок, який збільшується одночасно на десять років (до 30 років для жінок та 35 років для чоловіків).

Крім того, пенсійна реформа загострює питання працевлаштування жінок передпенсійного віку. Якщо раніше жінка могла піти в 55 років на пенсію і отримувати хоча б мінімальну пенсію, то тепер виникає питання її працевлаштування, адже уряд не створив жодної програми, що створювала б для неї нове робоче місце

Однак, крім зазначених норм, що відчутно порушують інтереси та права громадян є й інші, такі, що менш помітні і рідше обговорюються громадськістю та експертами. Насамперед йдеться про норми, які прихованим чином зменшують розміри пенсій. Важливо, що ці новації зачеплять головним чином інтереси пенсіонерів з невеликими пенсіями -750-2000 грн. на місяць. Серед зазначених нововведень найбільше занепокоєння викликають такі новації:

- По-перше, збільшення пенсійного стажу на 10 років. У такий спосіб у пенсіонерів забрали можливість отримувати окрему надбавку до пенсії за понаднормовий трудовий стаж (не більше 10 років), як це відбувалося до запровадження реформи. На цьому кожен пенсіонер втрачає, приблизно, 75 грн. пенсії.

- По-друге, зміна бази розрахунку розміру пенсії (замість попереднього одного останнього року роботи – тепер базою стають останні три роки праці). Оскільки середній показник за три роки у більшості випадків буде меншим, ніж показник розміру зарплати за один рік, база розрахунку розміру пенсії для кожного пенсіонера зменшиться, приблизно, на 250 грн.

- По-третє, усунення можливості враховувати розміри зарплат до 2000 року. Після цього року зарплати зростали головним чином у бюджетних організаціях. Але не всі українці працюють у державних і бюджетних установах і закладах. Велика, і дуже велика частина громадян працюють у приватному секторі або самозайняті і мали до 2000 року заробітки значно більші, ніж протягом останніх одинадцяти років. За рахунок цієї маніпуляції із кожної пенсії щомісяця вилучатиметься ще, приблизно, 125 грн.

- По-четверте, дискримінація працівників, яким на момент вступу пенсійної реформи в дію виповнилося 35 років, але яким ще залишається до виходу на пенсію 25 (для жінок) і 30 (для чоловіків) років. Вони чомусь позбавляються права користуватися послугами накопичувальних фондів. Таке право чомусь надається лише тим, кому на момент вступу реформи в дію ще не виповнилося 35 років.

- По-п’яте, відсутність будь-яких механізмів державних гарантій щодо виплати пенсіонерам чесно заробленої пенсії на випадок зловживань або природного банкрутства приватних і державних накопичувальних фондів. Закон про пенсійну реформу не передбачає ні створення спеціального державного гарантійного фонду, ні тристоронньої (роботодавець-держава-профспілки) системи контролю за діяльністю накопичувальних фондів.

ІV. Наступ на соціальні пільги

Якщо пенсійна реформа стала наймасштабнішою негативною подією року, то найбільш загрозливими для системи соціального захисту громадян стали кроки влади, спрямовані на вибудовування системи законодавчо виправданого самоусунення держави від виконання її соціально-захисної функції. Серед цих кроків найбільш небезпечними стали такі заходи:

1. Монетизація соціальних пільг. Започаткування у пілотних областях експерименту з монетизації соціальних пільг.

Запровадження монетизації соціальних пільг є прямим порушенням Конституції України. По суті своїй воно є завуальованою формою відмови держави від її соціальних зобов’язань. Відмовою від покладеної на неї самою природою державності функції розвивати, підтримувати і захищати натуральну складову соціальних пільг – систему поліклінічно-лікарняних закладів, мережі установ соціального захисту вразливих груп населення Натуральна складова соціальних пільг сьогодні має найважливіше значення для переважної частини найбільш бідної і найменш соціально захищеної частини населення України. Адже натуральна пільга, на відміну від грошової, не підвладна інфляції. Пропонуючи грошовий еквівалент натуральної складової соціальних пільг українська бюрократична система ставить малозаможне населення України у залежність від своєї неповороткості та непрофесійності. В умовах інфляції рішення про відповідні донарахування до грошових компенсацій не встигатимуть за життям, і більшість пільговиків буде приречена на постійне часткове використання так званої «пільги». Крім того, і так напіврозвалена натуральна складова соціальної інфраструктури остаточно деградує і розвалиться.

2. Законопроекти, які запроваджують ручне керування системою соціального забезпечення, а також усувають законодавчо-судове регулювання цієї сфери.

Найодіознішим у цьому плані документом є законопроект №9400, який скасовує негайне нарахування і сплату у повному обсязі боргів з пенсій для всіх категорій пенсіонерів, а також надбавок до них та відповідних компенсацій. Проект передбачає вилучення з Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) чинної норми про «негайне використання постанов суду про присудження виплати пенсій» у повному обсязі. Замість цього розмір негайної виплати на підставі рішення суду пропонується скоротити до «обсягу суми стягнення за один місяць». Головна мотивація такого кроку держави – нараховані суми виплат заборгованостей «непід’йомні» для бюджету, а відповідні рішення судів нібито «корупційні».

Подібне ставлення чинної влади було відображено у Законі «Про державний бюджет України на 2012 рік», де у прикінцевих положеннях виключне право визначати перелік та розміри реальних соціальних виплат надається Кабінетові міністрів.

Якщо законопроект №9400 і проект Державного бюджету-2012 позбавляв соціальних виплат 16 категорій пільговиків, то після ухвалення Закону «Про державний бюджет України на 2012 рік, їх позбулися 34 категорії громадян.

Всі соціальні виплати і пільги у 2011 році, фактично, втратили свій законний, автоматичний характер і набули цілковитої залежності від суб’єктивної точки зору та особистих інтересів кількох десятків осіб у вищих ешелонах влади. Тепер не Закон, а чиновник вирішуватиме кому, скільки і коли обмежити, виплатити або не виплатити пенсію, надбавку до пенсії, соціальну допомогу, субсидію тощо.

Ці кроки влади стали найнебезпечнішими не тільки тому, що узаконили ручне управління соціальними виплатами. Вони небезпечні ще й тим, що несуть в собі потенційну загрозу загострення соціальної напруженості у суспільстві. Це яскраво підтвердили наприкінці 2011 року протестні акції соціально незахищених верств, яких позбавили соціальної підтримки.

Зазначені вище дії влади протягом 2011 року ще можна було б зрозуміти, якби вони було спрямовані на вихід з економічної кризи та посилення конкурентноздатності країни.

Але, на жаль, ми маємо справу з системою порятунку джерел доходів кількох олігархічних груп. Наповнення держбюджету і зменшення та повне вилучення з нього виплат на підтримку Пенсійного фонду та системи соціального захисту – одна з її складових. Інтереси народу і країни в цій системі не фігурують.

2011 рік увійде в українську історію як рік масштабного наступу на соціальні права та фактичної відмови держави від своїх соціальних зобов’язань.

Прес служба Національного Форуму Профспілок України

maidan.org.ua

Тел. 287-07-96