-->

01.07.12

Валентина Васильєва: Конституція — соціальний договір між суспільством і державою

Однією з найважливіших проблем конституційного права з часу проголошення незалежності були і є проблеми прав, свобод людини та громадянина в Україні, які є головним об’єктом охорони держави. Про ці та інші питання сьогодні розмовляємо з директором Юридичного інституту, доктором юридичних наук професором Валентиною Васильєвою, яка нещодавно від обласної влади отримала відзнаку «Найкращий науковець року».

- З одного боку ми маємо одну з найкращих конституцій у світі, з другого — проблему кримінально-правової охорони окремих конституційних прав людини, яку, як відзначають науковці, не аналізували ні на рівні монографічних, ні на рівні дисертаційних робіт. Більше того, коли перейдемо до процесуальних гарантій прав та законних інтересів особи у цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві, то всюди можемо побачити багато невідповідностей і проблем, які потребують вирішення. Зокрема, проблема відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної особі діями або бездіяльністю правоохоронного органу. Оскільки в цивілістичній літературі не приділено достатньої уваги розкриттю змісту поняття «характер шкоди», а спеціальний закон України від 1 грудня 1994 року розширеному тлумаченню не підлягає, то наразі його норми не можна застосовувати до інших відносин, не зазначених у ньому.

— Ці питання правозастосування є неоднозначними. Не можна підходити до реалізації волі держави, яка трансформується в певну норму, тобто, позитивне право, що виписується в межах держави, однобоко. Є механізм реалізації її застосування, є диспозиція, є шанси, є відповідальність, є органи, які покликані реалізовувати цю норму. Це дещо спрощене сприйняття, процес значно складніший. Коли повернемося до загальних положень нашої Конституції, — знаєте, вона і в Радянському Союзі була не геть поганою. А з приводу окремих положень: як право на працю, право на житло, право на відпочинок, не відомо де ще було більше соціально захищених і гарантованих державою статей, порівняно з сьогоденням. Основний закон, яким є Конституція, носить загальний характер, тому що там виписані, практично, бланкетні норми. Вони містять політичну волю, соціальне навантаження, моральні аспекти, принаймні вимагають певного тлумачення через моральні категорії суспільства, тобто навіть не правову норму. Конституція, в першу чергу, це — загальне спрямування всієї держави, яке охоплює цілу концепцію фундаментальних засад розвитку суспільства.

Решта залежить від того, наскільки гармонійно і повністю ці норми прописані в спеціальному законодавстві та наскільки виписаний їх механізм реалізації, починаючи з тлумачення цих норм. Також окремо стоїть питання позиції Конституційного Суду в цьому плані. Щодо сучасних реалій, то, на мою скромну думку, право, як і гроші, не любить суєти. Чим більше ми вносимо різних змін, поправок, тлумачень, тим більший хаос спостерігаємо в цьому плані. Чому країни, які вважаються взірцевими в світі щодо охорони прав і свобод людини, користуються, до прикладу, цивільним кодексом Наполеона, старим цивільним уложенням Німеччини? Я не кажу, що наш добре прописаний Цивільний кодекс від 2004 року гірший, але до нього внесено до 40 змін. А що відбулося з Конституцією України попри те, що конституційний процес у нас має чи не найдавнішу в світі історію? Як на мене, всі положення чинної Конституції правильні й вивірені, оскільки вона вперше в повному обсязі імплементувала міжнародно-правові акти з прав людини й визнала пріоритетними особисті та політичні права і свободи, а також посилила їх гарантії. На жаль, сьогодні ми бачимо багато проблем саме в сфері їх правозастосування.

- Аналіз сучасної практики щодо захисту прав та законних інтересів реабілітованих, на жаль, свідчить про існування значної кількості проблем у цій сфері. Зокрема у відшкодуванні як майнових, так і моральних втрат. Зауважимо, що сам механізм відшкодування моральних втрат реабілітованим дуже складний та матеріально обтяжливий для особи. Окрім цього, для поновлення особі порушених трудових, пенсійних, житлових та інших прав законодавець передбачив так званий спрощений позасудовий порядок захисту, але жодних гарантій на практиці для такого поновлення не передбачив.

— Потрібно, звісно, дивитись через призму загальнодержавної проблеми, яка нарешті набрала цивілізованих рис. Хоча ми в реальних випадках бачимо конкретного прохача, який хоче набути в конкретного чиновника конкретне майно, яке перебуває в державній або приватній власності. Мені доводилося вести такі справи, але справді вони надзвичайно важкі. Під цим оглядом пригадую яскраву ілюстрацію, яку наводив мій вчитель і відомий юрист проф. В. Луць. Діалог прохача і чиновника: «Але ж я маю право?» — «Так, ви його маєте». «То я можу це зробити?» — «Ні, не можете».

- Бачимо орієнтацію на європейське право, а разом з тим залишається відкритим питання реституції, а ще питання екологічного права. Це лише певні невідповідності положенням Конституції чи як?

— Європейський вектор, напевно, — це єдине, що ще нас тримає. А щодо питання, то, повертаючись до загальної характеристики Конституції, можемо відповісти таким чином: так, вона добра, можливо, за незначними винятками. Концептуальним залишається інше: хто буде її виконувати і які гарантії виконання Конституції, особливо її другого розділу, де для держави визначено головні цінності — людина, її життя, гідність, основні права і т. д. Звичайно, порівняно зі старою Конституцією, вона є революційною, особливо в питаннях базисних — впорядкування суспільства, відносин власності. Закон, прийнятий 1991 року, мав половинчастий характер: була колективна, індивідуальна, державна власність. Тепер головною є приватна. Більше того, прийнято ст. 41, яка говорить про непорушність і невідчужуваність власності, за винятком конфіскації у виняткових випадках.

- Коли звернемо увагу на правові аспекти запровадження ринку земель в Україні, то, як зауважують юристи, законопроект «Про ринок земель» потребує більш чіткого визначення складу суб’єктів ринку земель. і що вражає найбільше — це розміри земель сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати в приватній власності однієї особи, — 1500 і 2000 га (у Франції — 125 га, в іспанії — 250 га, у США — 800 га. До речі, там за наявності таких розмірів земель фермер втрачає будь-яку підтримку держави). Як відмічають науковці, створення таких надвеликих господарств призведе до обезземелення селянства. А наостанок згадаємо ще «унікальний» державний земельний кадастр України, де діє подвійна реєстрація земель. Тобто особі слід тричі «оббивати» пороги державних установ і двічі платити гроші за одне і те ж. Чи можна якось ці «оказії» зупинити?

— Тільки через прийняття відповідних законів Верховною Радою. Але в реалізаційній нормі можна вихолостити будь-яку гарну ідею. А через тлумачення будь-яка норма, яка прописана через залучення термінологічного набору, може бути виписана зовсім з іншими конотаціями й смисловим навантаженням. І ось тут максимальна відповідальність Конституційного Суду. Мені здається, що сьогодні потрібно більше займатися тлумаченням норм, а не відповідями на запити неконституційних положень.

- Щодо кримінальної юстиції. Часто складається враження, що вона опиняється поза інтересами суспільства.

— Є закон про «чорнобильців» і відповідні виплати їм. Ще кілька років тому йшлося про те, що ми приймаємо закон про Державний бюджет, тобто рівнозначний за юридичною силою нормативний акт, який фактично на фінансовий рік позбавляє цієї надбавки. Тепер я вже чую, що це можна зробити постановою Кабінету Міністрів. і тут важко щось коментувати про право, бо є загальне філософське розуміння взаємозв’язку економіки, як базису держави, і права, як її надбудови, механізмів управління і т. д. і такі речі не можна розглядати автономно, відірвано, бо кожна юридична норма повинна мати систему, відповідні механізми та інструментарій її реалізації. До речі, позитивним є тлумачення Верховного суду щодо норм Конституції, і принаймні можемо говорити про те, що коли підзаконний акт звужує обсяг прав і свобод, то застосовується положення закону. У Конституції також прописані гарні речі, наприклад, коли приймають новий закон, який пом’якшує відповідальність, він може мати зворотну дію. Коли ж ми говоримо про прийняття Кримінально-процесуального кодексу, який не стикується — боюся навіть сказати, з якою численною кількістю не підзаконних, а таких самих актів, — стає сумно. Разом з тим можна схвально оцінити переведення кримінального процесу в площину змагальності, тому що класика судового процесу передбачає саме збір доказів, рівність сторін, змагальність. Якщо в приватному праві ми говоримо, що держава — це рівноправний суб’єкт у відносинах до індивідуму і соціуму, то, звичайно, особа може залучати приватних детективів, збирати відповідну інформацію. Але, знову ж таки, для забезпечення цього повинні бути додаткові механізми, додаткове законодавство про приватну розшукову діяльність, якого сьогодні немає. По-друге, надзвичайно делікатні питання щодо збору інформації про особу, коли ми маємо в другому розділі Конституції заборону таких заходів, крім випадків, передбачених спеціальним законодавством. А з урахуванням загального стану правосвідомості суспільства, моральних критеріїв та переконань громадян це буде ще однією, вельми поважною, проблемою, оскільки верховенство права і передбачає природне право людини як найвищої істоти в цьому світі.

- Сьогодні, з одного боку, ми бачимо також спроби законодавців привести наші закони у відповідність до європейських норм. Є певні позитивні напрацювання, зокрема щодо транскордонного співробітництва юристів-науковців, студенти Прикарпатського університету вивчають європейське право у престижних ВНЗ за кордоном. З другого — лавина нових кодексів, законів, юридичних документів, яка накриває з головою пересічного громадянина і суспільство загалом. Між іншим, складається враження, що основна частина новоприйнятих актів працює, насамперед, на бюрократичну систему.

— Ви зачіпаєте болючі питання правозастосування, правотворення, правоприйняття. Будь-яка бюрократична система «пожирає» здорові напрацювання соціуму і завжди діє тільки у своїх інтересах, особливо на пострадянському просторі. Я пам’ятаю, як у 1997 році був презентований добрий проект Цивільного кодексу, який отримав схвальну оцінку європейських комісій, а за його основу було взято німецьку цивілістику. Тоді виступав Задорожній, який був представником президента Кучми у Верховній Раді, й запропонував перейти до прецедентів. Зрозуміло, що запропоновану схему, коли один суддя прийме рішення на власний розсуд, а другий буде на нього посилатися як на прецедент, тоді зустріли в штики. Але сьогодні, в плані накопичення нормативних актів, ми фактично дійшли до такої межі, що вона дозволяє приймати такі рішення, не маючи прецеденту, і все в межах чинного закону!

- Єдине, що може втішати, то коли так триватиме й далі, державних службовців набиратимуть з юристів і випускники Юридичного інституту матимуть роботу. До речі, як ви дивитесь на те, що на держслужбовця, який не має відповідної юридичної освіти, покладено пояснення певних нормативних актів?

— Мені також до кінця не зрозуміло це. Я вже мовчу про те, що ці люди мають ще й розтлумачувати закони...

Дуже гарно написано в конституційних принципах: дозволено все, що не заборонено в приватній сфері. А ви прийдіть до будь-якого чиновника і почуєте: «Не можна!». Коли ж запитаєте, де написано, що це заборонено, почуєте, що ніде. і на тім ваша мила бесіда й закінчиться.

- У чому бачите вихід з існуючої законотворчої ситуації і які ризики в ній присутні?

— Я думаю, що потрібно починати з верхів державної системи. Якщо далі в нас буде зберігатися практика нівелювання нормативних актів, тобто вибіркове застосування законодавства, такий підхід не принесе ніякої користі суспільству. Є Основний Закон країни, він має вищу юридичну силу, йому ніякий нормативний акт не може суперечити, а коли суперечить, є механізми регулювання. До речі, часто депутати приймають фактично мертвонароджені нормативні акти, які мають декларативний характер. Напевно, щоб відзвітуватися перед виборцями в такий спосіб. Знову ж таки, відсутність в основному фахового складу Верховної Ради як законотворчого органу також не додає нам оптимізму, бо немає розуміння механізмів права. Щодо ризиків, то правова галузь, яка за своєю сутністю є замкнута, має базову конструкцію, і, як на мене, сьогодні найбільша небезпека розпорошення саме базових інституцій. До прикладу, як правник, я думаю так.

Якщо ми маємо договір купівлі-продажу чи договір поставки, то їх треба застосовувати у всіх сферах економіки. Натомість окремо виписують закон купівлі-продажу ліків, а потім ще й закон оптової купівлі виписаний іншою мовою, ми маємо також закон про продаж молока і молочних продуктів, маємо закон про рибу. Така законотворчість дратує кожного професійного юриста. Зрозуміло, що ми тут не говоримо про особливі чи режимні об’єкти.

- Конституція України і міжнародні правові акти: як вони співіснують?

— Конституція — соціальний договір між суспільством і державою. Остання бере на себе обов’язок гарантувати права і свободи людини та громадянина. З точки зору світових конституційних стандартів, Україна отримала Конституцію в 1996 році, тобто останньою серед колишніх республік СРСР. У будь-якому разі міжнародні закони, які ратифікувала наша держава, є обов’язковими до виконання. Коли поглянемо на ієрархічну піраміду правосильності, то на першому місці стоїть Конституція, на другому — означені міжнародні закони, а на третьому щаблі — закони, які приймає Верховна Рада. Тобто міжнародні мають вищу юридичну силу, ніж наші закони. Якщо норма закону суперечить міжнародному праву, то прямо застосовується норма міжнародного договору, яка після ратифікації Верховною Радою є частиною національного законодавства. Я інколи дозволяла собі посилатися на них у клопотаннях та справах, які вела, але їх потрібно знати, і тут знову виникає питання до нашого чиновницького апарату.

Роман Івасів

1 коментар:

ГРИВА ОЛЕГ АЛЕКСАНДРОВИЧ сказав...

Очень актуальная статья. Однако ученый автор, не в обиду ему сказано, не обратил внимания на очень важный фактор: соблюдение законности.  У нас законность стала законностью бюрократа ( это в статье отмечено). Вот только я еще ни разу ни где не видел и не слышал об ответственности чиновников за нарушения конституционных прав граждан. Не слышал, что бы наказали или уволили с работы за такие правонарушения. как я не слышал об ответственности судей за судебные ошибки, об ответственности министров и Президента, за принятие новых законов и подзаконных актов, противоречащих Законам Украины и Основному Закону. В Европе президенты сами уходят в отставку за малейшие намеки на коррупцию или соверпшение неблагоприяитойных поступков даже  в далеком прошлом. Я не говорю уже о министрах, которые уходят в отставку всем аппаратом, представляющим какую-либо партию 
    Ответственность - вот о чем надо вести речь. Если нет ответственности - нет Закона. А новая Конституция то же будет лишь очередной декларацией. какой бы хорошей она ни была.

Дописати коментар