Чимало йдуть у політику, окрім головних інтересів, ще й щоб самореалізуватися через суспільство – подивитись, як «суспільство мене любить». У «діалогах з країною» ця внутрішня потреба президента була повністю заповнена. Штучно.
Дивну країну ми за 20 років побудували: у ній словом «знедолені» називаються бізнеси, в котрих представники влади ще не отримали частку; у ній чиновники нервують, через журналістські розслідування не тому, що бояться прокуратуру, а тому, що бояться: бос із статей зрозуміє, скільки вони йому не доносять; у ній будь-який реформатор – людина, котра бажає не декларативних змін, - виглядає загонщиком, який гонить утримувачів схем тіньового бізнесу та корупційованого чиновництва з чемоданами хабарів на номери керівників країни… У ній доступ до інформації – через тин, доступ до правосуддя – через дзвінок, доступ до яхт – через бюджет…
Три роки тому, 25 лютого 2010 року, новообраний президент Віктор Янукович прийняв присягу в парламенті. Тримаючи руку на Пересопницькому Євангелії, він відчував «відповідальність і смиренність», «перед народом», «перед Всевишнім». Так він сказав. За кілька днів до інавгурації його головний політичний конкурент Юлія Тимошенко відкликала позов про оскарження результатів виборів. Здавалося, вже нічого не могло потьмарити президенту довгоочікуване свято, навіть двері, що зачинились перед ним, коли він входив у сесійну залу парламенту. Тримаючи в одній руці булаву, а в іншій – посвідчення глави держави, він виглядав абсолютно щасливим. Пройшло три роки.
Відзначимо, що Янукович вже більше року не влаштовував прес-конференцій. Остання відбулася 21 грудня 2011 року – підсумкове річне міроприємство. Наступна прес-конференція повинна була відбутися 4 липня 2012 року в Українському домі. Однак тоді через мітинги проти закону промови вона була відмінена. Також скасували підсумкову прес-конференцію в кінці грудня 2012 року. Замість спілкування з журналістами Янукович поїхав відпочивати в Карпати.
«Діалог з країною» 22 лютого почався про саміт Україна – ЄС, що відбувся 25 лютого.
Журналістів викидали силою
Під час телемостів з регіонів на екрані змінювали одне одного житомирські чорнобильці, дніпропетровські шахтарі, херсонські аграрії, харківські лікарі, кримські військові – всі, як один, зібрані, серйозні, охайно вдягнуті. І у всіх були якісь проблеми – шкідливі інструкції профільного міністерства, відсутність ліків чи житла, нелегальні копанки – і усі ці проблеми Янукович обіцяв «негайно вирішити» - в крайньому випадку «попрацювати над ними». Власне, з фраз «розберемося з питанням», «дам доручення губернатору», «перспектива розвитку», «ми знаємо про такі випадки», «робота вже ведеться» складалися більшість відповідей президента на «проблемні» питання.
Аудиторії, котрі ці питання й ставили, були підібрані бездоганно, уособлюючи різноманітні групи радянського «класу робітників та селян»: працівники важкої промисловості, лікарі, селяни, творча інтелігенція тощо – крім того, вони часто працювали саме на підприємствах, наближених до Януковича олігархів – бурових вишках Юрія Бойка, шахтах Ріната Ахметова, теплицях Дмитра Фірташа.
Щоправда, схоже місця, звідки громадяни могли поставити питання були в строгій секретності матриці Адміністрації Президента та облдержадміністрацій.
Стороннім було зась – до засекречених до останнього моменту локацій, де проходили телемости, не допускали навіть журналістів. В окремих регіонах, наприклад, Львові й Каховці обмеження доступу до зв’язку з президентом забезпечувала міліція, на Одещині її навіть страхував спецпідрозділ «Беркут». А на бесіду з Януковичем в Одесі пускали лише тих, хто мав при собі певні запрошення та довідки про стан здоров'я. На Львівщині ж чоловіки міцної статури в цивільному напали на журналістку газети «Експрес», яка намагалася потрапити у будинок сімейного типу, в якому відбувалося пряме включення «Діалогу з країною». Скажімо, нашу область не включили в список тих, хто мав право поставити питання. Очевидно, «покращення» у нас усіх так потужно дістало, що просто побоялися…
В таких умовах Янукович зміг продемонструвати не лише здатність вирішити будь-яку проблему своїх підданих, а й здібності провидця, коли повідомив, що парламентська криза закінчилась, і Верховна Рада розблокована (шоковані таким повідомленням парламентські журналісти негайно почали поширювати у соцмережах актуальні фотографії заблокованої президії ВР – яку й справді згодом розблокували, але десь через півтори години).
Глобальні загальнополітичні та загальноекономічні проблеми взагалі опинилися в тіні локальних труднощів шахтарів, лікарів та буровиків. Питання на цю тематику лунали майже винятково від запрошених до студії журналістів провідних телеканалів (хоча навіть вони не мали повної свободи слова – фактичний модератор проекту Савік Шустер одного разу осік одну зі своїх колег, зазначивши, що пріоритетними є «питання з регіонів»).
Абсолютна зрежисованість «питань з регіонів» була очевидною, аж занадто. Показовим у цьому плані було включення з Луганська, яке місцева журналістка почала вітанням «Добрий вечір!» (включення було із закритого приміщення, тому з’ясувати, чи був надворі день, коли проходив телеміст, або і справді вечір, в який луганських підприємців зігнали на масовку і записували у кілька дублів, - неможливо).
Ідилію України епохи «покращення» зіпсувало лише пряме включення зі столиці. Ще з самого ранку перевдягнуті в цивільне працівники Управління держохорони та їхні колеги з числа штатних провладних провокаторів пояснювали зацікавленим громадянам, котрі зібрали на київському Майдані, що «питань ставить не треба». Це й не дивно – на камеру було зігнано бюджетників, насамперед працівників освітньої сфери, які й мали зображати щасливу масовку.
З таким станом речей під час прямого включення дозволив собі не погодитись один з місцевих активістів ВО «Свобода», котрий почав вимагати права поставити питання президентові для себе та інших, «нерєстрових» киян. Відтягувати його силою з кадру, в прямій телетрансляції, організатори заходу посоромилися (хоча вищезгаданому свободцівцю згодом порадили «піти десь погуляти, якщо хочеш дихати») – ведучий заходу закликав до «поваги до старших людей», яких уособлювала пенсіонерка, котра потонула в скаргах на місцеве чиновництво. Янукович пообіцяв «розібратись» - а модератор Савік Шустер за хвилину повідомив, що «на Майдан вже виїхав представник Адміністрації Президента».
Що було. Що буде ?
Втім, окрім пояснень про те, де і як варто зберігати помідори та огірки, глава держави за три години ефіру все ж таки встиг висловитися на більш важливі теми:
Про газ:
«Скоріш за все газотранспортна система залишиться в державі, можливо на тих умовах, на яких ми бачимо, вона буде передана в оренду, щоб орендної плати вистачало на утримання труби, щоб розділити відповідальність щодо утримання ГТС з нашими партнерами і отримати гарантії прокачки відповідних обсягів газу»
«.. ми не будемо російському Газпрому платити штраф за недобір газу»
«Коли Росія нам пред'явила рахунок на 7 мільярдів доларів штрафних санкцій (за недобір газу) – ніхто не відреагував ніяк – тиша. Дивились і думали, що наша хата з краю. Чому я мав висловитись в такій різкій формі, бо ми знову наодинці»
Про політв’язнів:
«Але такі питання, як створення умов, наприклад, для Тимошенко, які вона вимагає, я б прибрав ці камери. Щоб вони не дратували нікого. Якщо мене чують ці працівники, я б дуже хотів би, щоб вони це зробили» (за кілька годин спостережні камери й справді були прибрані)
«Я вважаю, що по Луценку тоді, коли підійде той час, коли буде розглянута касація, можливо, ще касація вплине на це рішення, коли прийде черга президента, я буду на це питання дивитися»
Про Олімпіаду:
«2022 рік – в нас світиться така надія. Я був у Польщі, зустрічався з президентами Польщі і Словаччини, вони є нашими конкурентами. Але я їм сказав, що ми будемо боротися. Ми всі – прикарпатські країни. Можливо, ми навіть з ними об'єднаємося, щоб не все програти»
Заготовлені питання місцями були схожі то на легкі похлопування, то легкі погладжування. Не було питань щодо того, що обіцяв і не зробив. Наприклад, адміністративну реформу. Лише після неї було б доцільно проводити реформу медичну.
Або щодо того, що зробив навпаки. Наприклад, не вдається поки що зміцнити парламентаризм. Ще будучи в опозиції Віктор Янукович публічно виступав за парламентсько–президентську республіку, але після приходу до влади Конституційний суд за скаргою депутатів від Партії регіонів повернув президентську вертикаль.
Також застопорилось обіцяне зближення з Європою. Угода про Асоціацію з Євросоюзом багаторазово переносилася, підписання договору про зону вільної торгівлі під питанням.
Європа не указ і в Горбачова не навчилися
Зазначається, що впродовж 4-годинного ефіру Янукович відповів на 25 запитань громадян під час 17 включень із різних регіонів держави.
Водночас, на "гарячу лінію" урядового контактного центру подзвонили 21162 особи, однак в ефірі прозвучало "4 найбільш типових запитання".
На всю країну продемонстрували діаграму, яка свідчила, що найбільше запитів до глави держави мають пенсіонери, ветерани та діти війни, тож і їхні питання були відповідними. Наступна продемонстрована діаграма була ще більш показовою – найбільше питань до Януковича надійшло з південного сходу України (цей регіон був забарвлений у темно-зелені кольори), а західні області на діаграмі були ледь-ледь зеленими (вочевидь, у тамтешніх мешканців питань до Януковича вже не виникає).
Також 16 запитань поставили Януковичу журналісти, які були безпосередньо присутні у студії.
Як подібні заходи проходять у розвинених країнах? Дуже просто. Там постійно проводяться прес-конференції. Показовою в цьому сенсі є Британія, де проходять щотижневі дебати прем’єр-міністра (голова правлячої партії) та опозиції. У наш час для політика - головне бути публічним. Не демонструвати відособленість від суспільства, бо це призведе до краху. І наступні вибори можуть стати тому підтвердженням. Наші «Діалоги з країною» - мавпування російських з Володимиром Путіним. Хоча в нас з Росією є спільний протилежний приклад. Згадаймо, як вів себе генсек Михайло Горбачов. Він виходив з машини і йшов у натовп до людей, від чого в служби безпеки ледь «верх не зносило». Він спілкувався з народом, це людям подобалося, росла довіра, що й принесло свій результат: Горбачову вдалося розвалити СРСР.
Чимало йдуть у політику, окрім головних інтересів, ще й щоб самореалізуватися через суспільство – подивитись, як «суспільство мене любить». У «діалогах з країною» ця внутрішня потреба президента була повністю заповнена. Штучно.
Побачимо, що буде 1 березня на прес-конференції президента Януковича з журналістами.
Немає коментарів:
Дописати коментар