Останнім часом чиновники різних рангів намагаються тлумачити на свій лад та навіть стверджують, що деякі статті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зазначеному законі відсутні, а тому постала нагальна потреба внесення змін.
Згадаймо, для прикладу, виступ на розширеному засіданні Центральної Ради ВГОІ "Союз Чорнобиль України" завідувача секретаріату Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи пана Михайла Борисюка, де він ставить під сумнів існування статей Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Тут вже не хочеться наводити багато прикладів про законодавчі ініціативи наших законотворців, які у терміновому порядку вирішили виправляти ситуацію із зазначеним законом, подаючи до Верховної Ради відповідні законопроекти. Для прикладу варто згадати лише депутата Віталія Чудновського, який у проекті внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" наводить у порівняльній таблиці, зокрема положення Стаття 54, де нібито існує правова норма, яка передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 - 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Таких, м’яко кажучи оціночно-правових "шедеврів" останнім часом доволі багато. І не дарма на парламентських слуханнях на проблему зі статтями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" звернув увагу голова правління Всеукраїнського об’єднання ветеранів Чорнобиля Володимир Проскурін.
Проте хотілося б звернути увагу увагу тик-таки можновладців на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 за № 4 "Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"", в якій, зокрема, йдеться:
2. Вирішуючи питання про дію закону в часі, судам необхідно враховувати, що чинність закону чи окремих його положень припиняється:
а) законодавчим органом, шляхом прийняття відповідного закону;
б) автоматично, у зв'язку із закінченням строку, на який розрахована дія закону (закони про Державний бюджет України на відповідний рік тощо);
в) за рішенням Конституційного Суду України у разі визнання неконституційним закону або окремих його положень (стаття 152 Конституції України).
Тимчасове зупинення дії закону чи окремих його положень не припиняє чинності закону; після закінчення строку, на який зупинено їх дію, ця дія поновлюється автоматично.
Визнання неконституційними окремих положень закону припиняє їх чинність, а у разі визнання неконституційними положень, якими внесено зміни до закону, одночасно відновлює дію попередньої редакції норми, якщо інше не зазначено в рішенні Конституційного Суду України.
Судам необхідно звертати увагу на те, що у разі наявності колізій між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше.
Крім того, судам варто враховувати Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, яким дано тлумачення, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Ураховуючи особливість дії в часі закону про Державний бюджет України на відповідний рік, нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, виданий на його виконання, також діє у межах бюджетного року.
Виходячи із вищезазначеного, народним обранцям варто виявити законодавчу ініціативу щодо скасування перехідних положень у законах про державні бюджети на відповідні роки, якими призупиняється дія тих чи інших статей соціальних законів. А краще всього - не приймати законів, які обмежують конституційні права громадян. А тим державним чиновникам, які не наділені правом законодавчої ініціативи - перестати тлумачити закон на свій лад.
ДЖЕРЕЛО: http://chernobylpres.blogspot.com/2013/04/blog-post_7403.html#more
Немає коментарів:
Дописати коментар