Хмельничанан Володимир Лукіянчук називає Чорнобильську трагедію війною. Дозиметри зашкалювали від радіації, засобів захисту не було, а люди самовіддано боролися з атомною стихією.
- Про Чорнобильську катастрофу не можна згадувати без важкого душевного болю про тих співвітчизників, що пішли і йдуть з життя, друзів, колег, без почуття жалю до обпаленої землі та братам нашим меншим, - каже учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 року, голова міської організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Володимир Лукіянчук. – Постраждали від неї всі і все. Ця катастрофа розділила в розумі людей життя на два відокремлених періоди: «До» і «Після» Чорнобиля – зі своїми умовами, проблемами, поняттями та перспективами.
Перші дні та тижні після аварії були найтяжчими: скрізь панували повний безлад, горе та ломка людських доль. Практично паралізовані були дії властей, науки, величезних територій та населення.
- Дозиметрів не вистачало, - згадує Володимир Лукіянчук. – А ті, що були, могли показувати радіацію до 20 рентгенів. Адже передбачалося, що тільки за такої радіації можуть бути люди… Тому всі дозиметри зашкалювали. Захист був умовним. Видали марлеві пов’язки, які не захищали від радіації.
В 30-кілометровій зоні і за її межами знаходилася величезна кількість військових підрозділів та техніки, скрізь на шляхах стояли дороговкази «Господарство такого-то», що дуже нагадувало війну. Мабуть, це і була війна з величезною людською бідою. Вражала мертва тиша та відсутність людей в більшості населених пунктів зони.
- Не можна не згадати той патріотизм та самовідданість всіх, хто був та працював в зоні, їх бажання скоріше перемогти численні проблеми та виняткові труднощі в ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, - говорить учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 року. – І подолання їх стало можливим тільки завдяки героїзму та самопожертві ліквідаторів, які зробили все, що від них залежало в боротьбі з атомною стихією... Про це ніколи і нікому не можна забувати.
- Чорнобиль… Чорний біль нашої землі, - каже Володимир Лукіянчук. – Скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.Назва ця, Чорнобиль, походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки.Спочатку так іменувалося давнє населення, потім — місто, а згодом і електростанція.Як грізне попередження була послана нам зірка Полин, і мало хто знав, що у Книзі книг — Біблії — говориться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу. «... засурмив третій Янгол, — і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона» (Апокаліпсис). Так і сталося. З того часу слово квітень завжди пов'язується зі словом чорнобиль, бо щороку 26 числа ми згадуємо про цю біду.
Багато ліквідаторів до сьогодні не забезпечені житлом. За Законом України чорнобильці повинні були забезпечитися ним протягом одного року. Палаци в Конча-Заспі (та і в інших місцях, в тому числі і на Хмельниччині) не дуже тішать тих, хто протягом 27 років туляться в необлаштованому житлі, а багато хто так і пішов з життя, не побачивши радощів новосіль на обличчях рідних.
Прийшов час віддалених медико-біологічних наслідків. Почали проявлятися гіперплазії та раки щитовидної залози у дітей, онкозахворювання у дорослих.Смертність серед ліквідаторів у 10-12 разів вища, ніж серед інших категорій населення.
- Виходять чорнобильці на мітинги протесту, пікети, стоять в чергах на стаціонарне лікування та житло, і тихо, але все частіше ідуть з життя в очікуванні того часу, коли держава захистить їх від бід, як 27 років тому закривали вони її від розбурханого ядерного смерчу, - каже Володимир Лукіянчук. – Будемо чекати... А поки що дзвонять дзвони в соборах і церквах нашої незалежної України, нагадуючи про 26 квітня 1986 року. Дзвонять і дзвонять...
Немає коментарів:
Дописати коментар