Доводиться констатувати, що наша, так звана, «незалежна держава», що за Конституцією брехливо рахується соціальною, на жаль, фактично є здирницькою структурою з викачування коштів з населення для подальшого їхнього перерозподілу (здебільшого) у кишені правлячої верхівки й наближених до неї олігархічних структур. Пропонуємо Вашій увазі переклад на українську інтерв’ю першого заступника голови Верховної Ради Ігоря Калетніка, присвячене проблемі такої устояної в Україні завуальованої форми вимагання коштів у народу, як надання «соціальних послуг», які в фактично не є послугами, а також забюрократизованості державних установ і підприємств.
- Ігор Григорович, Ви протягом кількох місяців обіймаєте посаду першого заступника голови Верховної Ради. У вас був час проаналізувати умови нинішньої роботи, оцінити, чим маєте займатися. Сфери діяльності – істотно відрізняються від вашої попередньої посади. Тепер у вашому віданні перебуває законодавство. І що ви бачите?
- Перше й одне їх самих яскравих вражень – складність і зарегульованість державних процедур. Я бачу багато анекдотичних, якщо не сказати – безглуздих норм, які часто доводять ситуацію до абсурду. І найчастіше вся складність створюється навіть не самими законами, а різними підзаконними актами.
Наприклад, ви можете не одержати належну за законом допомогу при народженні дитини, якщо у вас є … заборгованість з оплати комунальних послуг! Тобто ЖЕК може не видати вам певну довідку, що значиться в переліку документів, необхідних для одержання «дитячих коштів». Такий порядок розроблений Мінсоцполітики. І схожих норм в українському законодавстві – безліч.
Саме через надмірну зарегульованість державних процедур виникла ідея написання законопроекту про спрощення одержання допомоги при народженні дитини. Буквально на цьому тижні Парламент підтримав мій законопроект за основу й у цілому. Нові правила повинні набути чинності через три місяці від дня публікації закону. Якщо Президент підпише документ, то новий порядок може почати діяти вже влітку.
У ньому пропонується максимально спростити процедуру, установити вичерпний перелік документів, необхідних для одержання допомоги. Щоб батьки надавали до органу соцзахисту тільки 1 документ – заяву в довільній формі. Паспорт і свідоцтво про народження дитини необхідно буде просто пред’явити. Всі подальші дії по одержанню необхідних відомостей, у тому числі й реєстрації місця проживання дитини, державні органи повинні здійснювати самостійно – у порядку обміну інформацією. На всі процедури владі приділяється 10 днів.
Одержання «дитячих коштів» – це тільки один із прикладів, невелика частина тої роботи, що ми повинні на законодавчому рівні провести, виправити. Тому що в нас сьогодні виходить так, що в нас завжди громадянин протистоїть нескінченній кількості окремих державних органів, кожен з яких діє «у рамках своєї компетенції».
Тобто громадянин при спілкуванні з державою повинен постійно доводити свої права. А чиновники вирішують – дати громадянинові, що йому й так належить за законом, або відібрати.
Ми повинні перевернути цю ситуацію. Зокрема, для початку, як законодавці, проаналізувати, яким чином потім діють закони, прийняті в сесійному залі. Чи стало від цих законів людям легше жити? Або, навпаки, створений додатковий бюрократичний бар’єр!
- А чому так відбувається, що в нас чиновники – всевладні?
- Закон – це, насамперед, ідея. Після того, як законопроект прийнятий парламентом і підписаний Президентом, Кабмін повинен деталізувати положення закону низкою нормативних підзаконних актів. Завдання уряду – роз’яснити, як повинен діяти чиновник у тій або іншій ситуації.
Замість цього, часто своїми підзаконними актами міністерства й відомства розширюють повноваження чиновників, встановлюють додаткові переліки документів, які громадянин повинен зібрати по всіх інстанціях і знести в одне місце. У підсумку виходить так, як у мініатюрі Аркадія Райкіна «Дайте мені довідку про те, що мені потрібна довідка». І відповідно сама суть законопроектів часто просто змінюється.
- А що зробила Верховна Рада для того, щоб цю практику викорінити?
- На превеликий жаль, Верховна Рада ще нічого не зробила, і це потрібно виправляти! В Україні спрощення процедур надання адміністративних послуг триває дуже повільними темпами. З 1 січня набув чинності новий закон про адміністративні послуги, він вніс багато позитивних нововведень. Але втілення його дії в життя – гальмується, насамперед, тому, що багато чиновників розуміють, що можуть втратити додатковий «заробіток».
Однією з його позитивних норм є те, що з 1 січня 2013 року підприємствам, установам і організаціям заборонили надавати платні адміністративні послуги. Тепер – це винятково компетенція держави, тобто міністерств і відомств. Поки що в нас відбувається так, що при міністерстві створюється державне підприємство, або навіть приватне, що за гроші видає довідки під егідою державної установи. Із цього року цю практику за законом зобов’язані припинити. Контролювати процес повинні Кабмін і органи місцевого самоврядування, це величезний обсяг роботи. Але проходить він дуже повільно, тому що прозорість державних процедур не вигідна чиновникам.
Скільки насправді в Україні різних адміністративних послуг, різних дозвільних процедур – ніхто точно не підраховував. Тому що право надавати такі послуги можуть не тільки центральні органи виконавчої влади, але й органи місцевого самоврядування. З Нового року в Україні ведеться реєстр державних адміністративних послуг, за станом на сьогодні 618 різних видів дозволів, ліцензій, атестацій, реєстрацій і т.д. І цей перелік далеко не повний! За попередніми оцінками, у ньому має з’явитися ще більше 200 послуг. При чому офіційно більшість із них у нас безкоштовні.
- Наскільки справедливі ціни на послуги від держави. Вже не раз ми чули скандали щодо того, що той самий закордонний паспорт у різних регіонах коштує по-різному?
- Сама послуга може бути дешевою, але перед тим, як її одержати, громадянин повинен пройти купу інстанцій і витратити безліч коштів. При чому, заздалегідь спрогнозувати, скільки саме доведеться платити додатково – неможливо. Немає єдиної ціни, тарифи розрізняються по регіонах, або офіційно заявлена низька вартість державної послуги, а за фактом – все навпаки. Часто всі ці дозвільні документи просто дублюють одне одне, але за них потрібно платити.
Те ж оформлення права власності на землю. При чому, на сьогодні для громадян і для юридичних осіб послуги коштують практично однаково. У переліку послуг держреєстрації права власності на землю – Державна реєстрація земельної ділянки, що коштує 93 гривні, і держреєстрація державного акту на право власності на земельну ділянку, що коштує 102 гривні. Скажіть, чим вони відрізняються між собою, по суті, громадянин спочатку реєструє право володіння землею, а потім право володіння документами на землю?
- А як парламент може вплинути на цю ситуацію, і що, на вашу думку, ще потрібно зробити?
- По-перше, необхідно більш широко використовувати контрольні функції парламенту. Забезпечити на постійній основі моніторинг і контроль за дотриманням законів, прийнятих у сесійному залі, збереження ідеї законопроектів до кінця. Цінність закону складається саме в тім, що його вимоги повинні безумовно виконуватися, а не ускладнюватися.
Крім того, ми живемо в 21 столітті, коли відносини між державою й громадянином, державою й бізнесом повинні проходити в електронній формі. Органи влади повинні самостійно здійснювати між собою обмін інформацією. Роль чиновника повинна бути зведена до мінімуму – до цього ми повинні йти. Такий підхід заощадить час і буде попереджати корупцію, тому що під час електронного обміну інформацією всі процедури відбуваються прозоро, привселюдно. За такими правилами живе увесь цивілізований світ, і ми не повинні від нього відставати.
Ігор Калетнік
Немає коментарів:
Дописати коментар