Системи соціальних страндартів, як цілісної системи, яка б забезпечувала відтворення людини на біологічному рівні та забезпечувала її гідне життя в Україні не існує.
Прожитковий мінімум, як базовий соціальний стандарт, не відображає повного забезпечення людей, він відтак досі і не став базовим.
Закон України «Про прожитковий мінімум...», який прийнято ще в 1999 році так досі і не запрацював. Він так і залишеється популістським.
Розмір прожиткового мінімуму, який було затверджено в 2000 році, так і не вібрав в себе усі передбачені законом нормативні значення. Але й той, що є, не переглядався з 2000 року жодного разу, хочь це і передачено законом робити раз на 5 років.
Реально-існуючий рівень прожиткового мінімуму, складає лише десь 40% від повної його складової перебаченої законом, оскільки він не враховує медичні послуги, лікування, утримання дітей, будівництво, придбання та оренду житла, послуги мобільного звязку, кабельного телебачення, інтернету, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, податок з громадян, тощо.
Якщо на сьогодні прожитковий мінімім розглядати у відносності до встановленої мінімальної заробітної плати, яка складає, десь 1100 гривень, то мінімальний прожитковий мінімім мав би бути на рівні 2750 гривень. Скоріше за все, такий прожитковий мінімім і є реальним на цей час, згідно існуючого законодаства.
Ось і виходить, що закон є, але він жодним чином не виконується і ніхто відповідальності за це не несе.
Дивна річь, коли самі ж урядовці, парламентарії не виконують закони, які ж самі лобіюють та приймають. В цивілізованому світі такого просто не може бути, закон або виконують, або його переглядають чи просто відміняють.
Констуція України, її ст. 48 гарантує кожному громадянину право на достатній життєвий рівень. Але протягом 14 років соціальні страндарти так і не приведені у відповідність з законом. Винних в цьому так і немає, як і немає впевненості в тому, що щось може змінитися на краще в цьому питання.
Немає коментарів:
Дописати коментар