.... в України є ще одна незагоєна рана - Чорнобильська катастрофа. Чи варто сподіватися на якісь нововведення від нинішньої влади у вирішенні завдань зі зведення сучасного укриття над четвертим енергоблоком, подальшій долі трьох інших блоків та взагалі всієї зони відчуження? /Укріформ/
- Це цілий комплекс проблем. Нині триває процес зняття з експлуатації Чорнобильської атомної електростанції. Одночасно продовжується побудова нового безпечного конфайнмента, так би мовити, саркофага-2, розрахованого на 100 років. Процес почався давно, ще 1997 року. Уже 2007-го фірма «NOVARKA» виграла тендер на будівництво, на сьогодні зроблено близько половини робіт. Але новий безпечний конфайнмент буде не лише захисним бар'єром, він також дасть можливість здійснити демонтаж нестабільних конструкцій зруйнованої частини енергоблоку, а також вилучати радіоактивні елементи з подальшою їх утилізацією.
У ядерній галузі актуальною залишається проблема зберігання відпрацьованого ядерного палива. У цьому контексті не слід плутати відпрацьоване ядерне паливо і радіоактивні відходи. Це різні речі. Відпрацьоване ядерне паливо є цінною енергетичною сировиною, яку можна повторно використовувати в ядерно-паливному циклі. Наша держава вивозить відпрацьоване ядерне паливо в Росію, за що платить великі гроші, натомість Росія вилучає звідти такі цінні елементи, як уран і плутоній, а все те, що залишається, тобто радіоактивні відходи, повертає нам назад. Адже за міжнародним законодавством кожна країна, яка має атомну галузь, зобов'язана заховувати радіоактивні відходи в себе. Це зазначено і в українському законодавстві, тож загрози того, що наша держава перетвориться на звалище радіоактивних відходів інших країн, не існує.
Загалом, виникає парадоксальна ситуація - у силу своєї залежності від Росії ми за наші ж гроші віддаємо РФ безцінні компоненти, замість того, щоб продавати чи зберігати їх у себе або ж створити в Україні замкнутий ядерний цикл.
- Вважаєте, що Україна має повернутися до статусу ядерної держави?
- Ми як держава, як нація повинні мати право і маємо собі повернути те право, яке в нас, по суті, забрали. Нам ніби дали якісь гарантії, а сьогодні бачимо, що ці гарантії для одних є взагалі порожнім місцем, а для інших вони не настільки імперативні, щоб змусити діяти.
Після того, що відбулося за останні місяці, Україна, зрозуміло, повинна апелювати не до Росії, а до Великої Британії і США як гарантів, щоб укласти з ними двосторонні угоди не лише про військову підтримку, але й про сприяння у відновленні замкнутого ядерного циклу. Сьогодні така ситуація, що наша країна розграбована, перебуває у вкрай скрутному становищі, є загроза інтервенції з боку Росії. Але знаєте, це як при хворобі - коли організм одужує, то він зрештою забирає те, що йому належить по праву. Можливо, ми тому й хворобливі, що нам цього не вистачає.
- Якщо розвивати далі ядерну галузь, то яким чином вирішити питання зони відчуження, де сьогодні вже навіть проводять екскурсії?
- Зона відчуження - це унікальний об'єкт. 28 років там, крім локальних якихось моментів, не відбувалося активного господарського життя, не було контакту з людьми. Це, по суті, куточок дикої природи, де відновилося і навіть з'явилося дуже багато рідкісних видів рослин і тварин. Є проект перетворення цієї зони, за винятком території власне атомної станції, в Чорнобильський біосферний заповідник. Над цією ідеєю сьогодні активно працює Міністерство екології.
Мертві міста, такі як Прип'ять, всюди мають певну притягальну силу. Люди їздять дивитися піраміди, розвалини замків. У нас же є своє подібне місце, але відрізняється воно від інших тим, що загинуло внаслідок сучасної техногенної діяльності людини. І в цьому теж є певний магнетизм. Але все-таки Прип'ять, як місто, на жаль, не підлягає відновленню.
- Ви є не тільки міністром, але й активним політичним діячем. Які, на Вашу думку, в України є шляхи виходу з нинішнього кризового стану?
- Питання полягає в тому, що має бути суцільна зміна системи - системи влади та системи взаємин влади і суспільства, зміна самих людей у владі. Якщо говорити про зміну системи, то це завдання кожного міністерства, кожного центрального органу виконавчої влади, а якщо говорити про зміну людей, то тут без закону про люстрацію ми нікуди не рушимо. Бо насправді сьогодні на державній службі є багато просто-таки одіозних персон, щодо яких є численні скарги громадськості, бізнесу чи людей, які просто потерпали внаслідок їхніх незаконних дій. Але звільнити цих держслужбовців можна тільки у разі, якщо вони добровільно напишуть заяву про звільнення або внаслідок кримінального переслідування.
Тому нині змінити людей при владі без закону про люстрацію практично неможливо. Люстрація передбачає докорінне очищення влади шляхом усунення з посад тих людей, які проводили політику попереднього режиму. Тобто не говориться про те, що ці люди вчинили злочин, але вони причетні до тієї злочинної системи і проводили її політику.
Ідеться про усунення тих чиновників, які перебували на керівних посадах, без права обіймати посади в державній владі чи в місцевому самоврядуванні або інші суспільно значимі посади впродовж 5-10 років. Це європейська практика.
Проте у нас питання люстрації має бути ширшим, ніж просто причетність до режиму Януковича. Варто враховувати ще тих осіб, які здійснювали окупаційну політику в Україні до 1991-го року, тобто перебували на керівних посадах у компартії, комсомолі, були причетні до каральних органів Совєцького Союзу. Без цього рухатися далі не просто дуже важко - неможливо.
Що ж стосується Мінприроди, то тут дуже багато запитань, пов'язаних із корупцією. Майже щодо кожного напрямку діяльності Міністерства є інформація, що працювали, і навіть зараз ще не зламані, корупційні схеми. Яким чином це подолати? По-перше, треба зрозуміти, де ті корупційні схеми працювали. По-друге, потрібно налагодити ефективну взаємодію і зворотній зв'язок із громадськістю.
- Ви вже провели кадрові ротації у міністерстві?
- Зміни відбулися, але вони не є кардинальні: призначено лише одного заступника міністра з можливих чотирьох, кількох нових керівників департаментів, а також керівництво трьох центральних органів виконавчої влади, діяльність яких ми координуємо: Державної служби геології і надр, Державної екологічної інспекції та Держагентства екологічних інвестицій. Загалом процес іде дуже повільно, що ускладнює подальшу нашу роботу. І тут ми знову повертаємося до нагальної потреби люстрації.
- Сподіватимемося, що це допоможе і чиновникам, і громадянам України навчитися європейському бережливому ставленню до довкілля. Дякую за розмову!
Олена Литвиненко, Київ.
Немає коментарів:
Дописати коментар