Валентин Гладких, кандидат філософських наук,
політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Одного разу ясновельможний князь дозволив великому стратегу та теоретику політичної науки Нікколо Маккіавелі вишикувати солдатів у найефективнішу, на думку останнього, військову лаву - фалангу. Теоретик кілька годин митарив вояків на морозі, але так і не спромігся вишукувати їх у свою "непереможну лаву", після чого, за свідченням очевидців, розплакався та пішов геть, бо солдати були близькі до бунту.
Саме ця історія спадає на думку, коли дивишся на потуги Арсенія Яценюка "проводити реформи". Відмінність ситуації полягає лише у тому, що Арсеній Петрович виявився не настільки сентиментальним як засновник "прагматичної політики", а тому промуриживши всіх нас впродовж року не збирається ані плакати, ані тим більше йти геть.
Хоча, останнім часом від бунту українське суспільство стримує лише чітке усвідомлення більшістю населення трагічних наслідків, які матимуть для української державності будь-які різкі й необдумані рухи. І за це треба віддати належне громадянам України.
Натомість "сильному європейському прем‘єру" катастрофічно бракує чіткого усвідомлення специфіки нинішньої соціально-політичної та соціально-економічної ситуації. А головне, Арсенію Петровичу катастрофічно бракує ідей, не кажучи вже про ідеї свіжі, неординарні.
У свій час ідеолог та натхненник справжньої, а не бутафорської революції Карл Маркс писав, що найгірший архітектор принципово і якісно перевершує будь-яку найкращу бджолу, бо перед тим як почати будувати дім, він спочатку створює у своїй голові образ і проект майбутнього будинку. В цьому аспекті "лідер сильної команди для складних часів", на жаль, ближче не до новатора-архітектора, а до комахи, яка постійно відтворює закладений у неї природою алгоритм.
Йдеться не лише про те, що за рік свого прем‘єрства Арсеній Яценюк фактично продовжив лінію поведінки своїх "папєрєднікав", повторивши практично всі їхні найгірші рішення. Як тут не згадати відеозапис, де тоді ще зовсім юний Арсеній співає дифірамби Миколі Азарову, називаючи того взірцем для наслідування.
Справа тут не лише у поспіхом проголосованих цього тижня законах, які, нічого принципово не вирішуючи, по суті лише відтягують "день Ч", коли кримінально-олігархічна система остаточно впаде під тягарем накопичених у ній системних збоїв. Хоча і цей "пакет законів", необхідних для отримання кредиту МВФ є яскравим прикладом "шаблонного мислення" і відвертих пересмикувань та спекуляцій.
Наприклад, МВФ вимагає не "знищення малозабезпечених", а лише приведення бюджетних витрат у відповідність з доходною частиною бюджету. Скоротити витрати можна різними шляхами, але уряд Арсенія Яценюка вибрав найпростіший і найочевидніший - мінімізувати соціальні виплати, водночас зберігши, наприклад, відомчі автобази, які тягнуть чимало бюджетних коштів, катаючи всіляких членів уряду, коаліції, парламенту тощо.
Подібних прикладів можна навести чимало.
Проте, найголовніша проблема навіть не у тому, що за рік прем‘єрства Арсенія Яценюка Україна не просунулася ані на крок на шляху проведення реальних реформ. Зрештою, реформи не проводяться з бухти-барахти за одну ніч - вони вимагають ретельного планування та підготовки.
Ось тут і криється найбільша "драма" уряду "реформаторів", які досі не визначилися з філософією та ідеологією реформ. У результаті склалася парадоксальна ситуація, коли всі начебто за реформи "взагалі", але водночас концептуальне осмислення та оформлення необхідних реформ абсолютно відсутнє, не кажучи вже про алгоритм їхнього проведення.
Прем‘єр часто і багато посилається на досвід реформ у повоєнній Німеччині, Японії, слушно згадує економічні дива держав південно-східної Азії, красиво говорить про перемогу над корупцією у Грузії та Сінгапурі, який зробив свій стрибок з третього світу у перший.
Водночас забуваючи, що реформи не проводилися за шаблоном - реформування Японії відбувалося інакше ніж реформування Малайзії.
Закликаючи українців рівнятися на успішні країни, Арсеній Петрович нехтує тим, що і Швеція, і США є, безперечно, успішними країнами, але принципово відрізняються одна від одної за своєю соціально-економічною та політичною організацією. На превеликий жаль, повторюючи мантру "ми йдемо до Європи" Арсеній Яценюк не помічає, що у Європі є Німеччина, а є Греція.
Словом Арсенію Петровичу катастрофічно бракує ідей, тому він нагадує алкоголіка, який вперто підстрибує раз у раз, намагаючись дотягнутися до пляшки горілки, що підвішена до стелі, в той час як поруч стоїть драбина, а на пропозицію зупинитися та подумати відповідає: "А що тут думати? Стрибати треба".
Український стрибок з третього світу у нікуди.
Немає коментарів:
Дописати коментар