24 квітня об 11.00 в Балаклійському РБК відкрилася сьома документальна виставка у Харківській області виставочної серії інформаційно-мистецького проекту «Чорнобиль я там був» про участь і подальшу долю ліквідаторів ядерної техногенної катастрофи на ЧАЕС – безпосередньо мешканців Балаклійського району.
Зранку 24 квітня все від погоди до ранкової кави говорило про вдалий день: яскраве сонце на блакитному небі без єдиної хмаринки та міцна кава «йоханий бабай». То був фінальний день роботи над виставкою «Чорнобиль я там був» харківського фотожурналіста, справжнього майстра свого діла й мого вчителя та друга – Юрія Ворошилова.
Стільки всього зроблено, людей почуто, перетнуто перешкод, що й не перерахуєш. А й дійсно, виставка робилася далеко не по маслу. То була битва за правду, яка, по суті, нікому не потрібна, бо без неї легше жити. Легше без правди було б жити тим, хто намагався розділити гроші, виділені на будівництво пам’ятника чорнобильцям, тим, хто приходив не на виставку, а на поминальний обід, тим, чия розповідь стала німа через страх і біль.
Але виставка робилася не заради того, щоб раз на рік згадати подвиг чорнобильців, вподобавшись безглуздим поетично-хореографічним концертам для показухи. Вона робилася з ціллю передати досвід молодому поколінню, дітям, яким будувати майбутнє, яким випаде в стократ страшніший Чорнобиль, які без знань, без досвіду не зможуть протистояти біді, і доля ветеранів війни, афганців та чорнобильців повториться. Зараз це вже стає дійсністю – АТО, коли молоді гарячі хлопці з голими руками, як наші діди з армією Вермахта, зустрічають ворога, а через кілька років вони стануть як й інші – забутими героями, правда яких нікому не потрібна.
За пару днів до відкриття були «оглядини», де начальники з білими воротничками й галстучками прийшли узгоджувати неузгоджене – час. АЛЕ. Як можна вирахувати час закінчення виставки? Сказати вдовам чорнобильцям, що плачемо до першої години біля фотографій чоловіка, потім танцюємо на концерті до другої, а далі по узгодженому плану – поминальний обід? Наслухавшись узгоджувачів досхочу, стало конче потрібно створити ситуацію, коли час поминального обіду стане єдиним, що буде контрольоване, стало потрібно струснути всіх шоковою терапією.
Спочатку відкриття виставки проходило як стандартний парад: хор, голосливий ведучий, далі брали слово один за одним рукопожематєлі, плюючись високими фразами про героїзм, шляхетність та вічну пам’ять, вручали ордена розціловувалися й тому подібне. А далі почалися найцікавіші неузгодженості.
Слово отцю Дмитрію Свято-Покровського храму міста Балаклії, який разом з пономарем Володимиром, чорнобильцем, привезли на виставку чорнобильську ікону, додавши духовності, благословення до виставки. Ця подія стала символічною, адже раніше на місці балаклійського РБК була церква. ЇЇ зруйнували під час Великої Вітчизняної війни, а залишилася одна стіна, з якої пізніше почали будувати ДК.
Наступною неузгодженістю стало слово сина чорнобильця – Святослава Маркова, який від імені мото-клуба байкерів Балаклії подякував батьку й іншим чорнобильцям за врятоване життя мільйонів людей, за їх подвиг та побажав здоров’я.
І наступний слово бере хуліганистий Юрій Ворошилов. В своєму репертуарі він перевертає всю узгоджений захід верх дном. Бере мікрофон і спускається по сходам до народу: не всім потрібен п’єдестал, щоб його поважали. Починає говорити, як завжди: правду, те, що думає, що накипіло. Він символічно передає до місцевого музею виставку, а також естафету наступному району, в якому планується подібний захід на наступну річницю.
Сама виставка проходить надто жваво – не вистачає часу катастрофічно. Молебень від отця Дмитрія, вірші від поетів: Леоніда Томи, який написав саме до дня виставки, і Анатолія Перерви. А далі коротенькі розповіді з приводу окремих блоків фотографій від чорнобильців у режимі дискусії. Та узгоджувачі не дали дійти й до кінця однієї геть обліпленої стіни – час концерту «Збережімо землю», який по мірі своєї узгодженості ніяким макаром не стосується окопної правди Чорнобиля. Залишається сподіватися, що ті, кому треба, встигли роздивитися, згадати й відчути.
Та все ж домогтися продовження роботи виставки не вдалося. У залі виставки проводяться весілля, тому в той же день фото знімуть й віднесуть до музею, де можливо колись виставку повісять і будуть проводити екскурсії для дітей, щоби молоде покоління засвоїло урок, отримали досвід своїх дідів, пам’ятали. Та до того колись ще потрібно дожити.
студентака 4 курсу МДУ
спеціальності «Журналістика»
прес-секретар інформаційно-мистецького
виставочного проекту «Чорнобиль я там був» в Балаклії
Куценко Катерина
Немає коментарів:
Дописати коментар