Багато з нас неодноразово чули це слово „прожитковий мінімум”. Водночас, майже невідомим є те, що це є базовий показник у всій системі соціального забезпечення. Цей показник лягає в основу загальної оцінки рівня життя в Україні, визначення критеріїв бідності, установлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат. Як бачимо, проведення всієї соціальної політики пов’язано із використанням прожиткового мінімуму.
У цьому контексті цікавим видається відповідь на питання: що ж знаходиться в основі цього показника?
Прожитковий мінімум мовою законів визначається як “вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистостей”.
Отже, його основою має бути певний мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг і методика, у відповідності до якої прожитковий мінімуму розраховується.
І тут починається найцікавіше. Адже не всі знають, що до сьогодні при розрахунку прожиткового мінімуму використовується і методика і мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, затверджені урядом, ще у 2000 році. Хоча згідно із Законом України “Про прожитковий мінімум” набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення мають переглядатися не рідше одного разу на п’ять років.
Кожен рік Кабінет міністрів України ставив і продовжує ставити перед собою завдання затвердити новий набір продуктів, товарів і послуг для споживчого кошика і кожен рік „успішно” провалював і провалює це завдання. Проекти такого набору ходили з одного міністерства до іншого, але всі ці спроби нічого не принесли. Таким чином, набір продуктів харчування, набір непродовольчих товарів та набір послуг, що складає теперішній споживчий кошик, взагалі можна вважати нелегітимними.
Не менш важливим є те, що на думку фахівців, норми, закладені в прожитковому мінімумі громадян України, суттєво нижчі за фізіологічні, а набір непродовольчих товарів взагалі не забезпечує багатьох потреб сучасної людини.
І більше того, існує проблема відповідності набору та обсягу товарів мінімального споживчого кошика медичним стандартам. Висловлюються серйозні сумніви щодо адекватності набору товарів мінімального споживчого кошика.
Величина прожиткового мінімуму не враховує низку життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо. Не враховуються також зміни в складі споживчого кошика у зв’язку зі змінами у сфері житлово-комунального господарства.
Крім того у структурі цього показника для працездатних осіб не закладено прибутковий податок для фізичних осіб, а він, як відомо, є доволі відчутним для заробітної плати кожної людини. Також варто відмітити, що при розрахунках загального показника по Україні не враховуються регіональні відмінності цін на продовольчі та непродовольчі товари.
На думку експертів, якби споживчий кошик було наповнено реальним змістом, видаткову частину бюджету необхідно було б збільшити принаймні утричі.
Все це означає одне: той розмір прожиткового мінімуму, який є на сьогодні, – це певна химера, завіса якою держава намагається прикрити не спроможність виконання своїх обіцянок у соціальній сфері. І залишається питанням для роздуму чого варті „гучні” слова про забезпечення кожному громадянинові мінімального рівня життя, якщо цей самий рівень встановлюється „нижче плінтуса” і „лінійка”, якою він встановлюється, давно вже не відображає реалії життя.
Наступним етапом після того, як стало зрозумілим, що прожитковий мінімум є показником далеким від реальності, є визначення того як насправді його використовують і чи використовують взагалі в соціальній політиці держави. З логіки речей і виходячи з Конституції і законів України випливає, що прожитковий мінімум має використовуватись, як критерій малозабезпеченості, як базовий показник для визначення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, різних видів допомоги на дітей тощо.
А що є насправді?
А насправді на сьогодні прожитковий мінімум застосовується лише для встановлення розміру державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та сім’ям з дітьми, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам. Але… і в цьому випадку застосовується певна „підробка” замість прожиткового мінімуму. Так, для виплати допомоги, передбаченої Законом України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, застосовується так званий рівень забезпеченості прожиткового мінімуму.
Якщо спробувати описати цей „елемент соціальної політики держави”, то простими словами – це показник, який відображає можливість бюджету сплатити прожитковий мінімум тим, хто має на це право. Кожен рік він затверджується в бюджеті і за звичайно його розмір на 70 відсотків нижче за розмір затвердженого прожиткового мінімуму. І потрібно зазначити, що складається дуже дивна ситуація, коли фактично сама держава розписується, у неспроможності виконати те, що гарантовано Конституцією і законами України. Лише задумаймося – держава спроможна виконати те, що обіцяє через законодавство лише на 30 відсотків.
Ще одним прикладом використання „сурогату” прожиткового мінімуму є застосування рівня забезпечення прожиткового мінімуму при нарахуванні допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Мало того, що ця допомога встановлена лише в розмірі різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Але навіть прожитковий мінімум у цьому контексті береться не повний, а лише половина його розміру. І в цьому випадку „милістю” з боку держави має виглядати положення, що розмір цієї допомоги не може бути менше 130 гривень. Як бачимо, знову замість того, щоб знайти можливість виплачувати матерям допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, держава вигадала, яким чином це не робити.
Якщо б кожен рік ми не стикалися з тими самими проблемами у соціальній сфері, можна було б говорити про таку собі поступовість у переході до європейських стандартів життя, яку дуже люблять згадувати високі державні чиновники.
Але на жаль, це вже певна політка держави, спрямованість не на пошук засобів для того, щоб знайти кошти і бути спроможною забезпечити основні гарантії, а на пошук методів утруднення отримання допомоги соціально незахищеним верствам населення, винаходом різноманітних „сурогатів” прожиткового мінімуму для того, щоб виправдати не спроможність виконувати не тільки свої обіцянки, але й записані у законах гарантії забезпечення соціально-економічних прав.
Максим Щербатюк, УГСПЛ
Немає коментарів:
Дописати коментар