Відповідь на це запитання намагаюсь отримати за останні щонайменше шість років. За розмовами і суперечками не вдалося. На жаль, ясності не набув і через судові процеси. А їх відбулося за ці роки за моєю участю не десятки, а сотні.
Я, як колишній заступник командира Івано-Франківського протипожежного батальйону, а сьогодні в ранзі голови обласного громадського об’єднання, що опікується виключно родинами своїх побратимів, змушую органи державної влади – управління соцзахисту та ПФУ – слідувати нормам чинного законодавства щодо прав ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
За підсумками попередньої перереєстрації чорнобильців (1997-1998 років), а гряде нова!, 158 моїх побратимів позбулися законного статусу ліквідатора другої категорії, 26-тьох із них взагалі перестали вважати чорнобильцями. Між іншим, серед них були навіть інваліди з чорнобильською пов’язкою. Усі ми 48 днів і ночей у 1986 році розгрібали термоядерне багаття! «Щасливчикам» присвоїли третю категорію, зазначивши їх участь у ліквідації наслідків аварії у 1988-1990 роках. Загадкове рішення владних органів!? Нам вдалося через суди і відповідні комісії, що займаються питаннями статусу ліквідаторів, 97 побратимам статус поновити. Інші не дожили,вони в числі 71-ого померлого. За протиправні вчинки, правда, кілька посадовців понесли адміністративну відповідальність.
Кожне із судових рішень визнає дії відповідача протиправними. Здавалось би, за порушення закону треба відповідати! Навіть ніхто не проводить «виховних годин». А нещодавно на мої зауваження чиновник обласного рівня виправдовувався беззубістю … судів. Днями з цього приводу мав розмову з очільниками оновлених прокуратур. Реакції – ні гу-гу! Наші заяви про кримінальну відповідальність, яка передбачена чинним законодавством, розглядали, як скарги.
Наступним фронтом моїх дій були і є зіткнення на передовій, де міцно окопалися чиновники місцевих управлінь ПФУ. Бо ж центральне і головне управління відповіли глухуватим відпискометом.
За що воюємо?! У ближніх боях – за право на пенсію у 50 років, а в дальніх – за дотримання вимог другої частини 56-тої статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зафіксована сила-силена маніпуляцій, вигадок, різночитань, які зводяться до елементарного свавілля. Люди з вищою, а нерідко і юридичною освітою, не тямлять поняття аналогії Закону. 56-та стаття нашого базового Закону говорить, що за понаднормовий стаж треба додавати за кожен рік по відсотку заробітку, а вони читають, що нібито йде мова про пільговий розмір нарахованої пенсії, яку вони чомусь визначають не від 20 років стажу, а 25-ти і 35-ти. Нерідко «заробіток» підміняють прожитковим мінімумом та іншими вигадками.
Для ілюстрації наведу найсвіжіший приклад. Мої побратими з міста Долини під час недавніх зустрічей з нагоди 30-тих роковин Чорнобильської трагедії з такими ж ліквідаторами поділилися враженнями від позитивних судових рішень. У такий спосіб зробили мені непотрібний піар. Я, зрозуміло, через надмірну зайнятість пропозиції «чужих» відхиляю.
І от … Побратими вмовили мене зайнятися пенсійною проблемою ліквідатора другої категорії з числа військовиків строкової служби. У нього нинішня пенсія, а він має право на дві – державну та за втрату здоров’я, разом з гірським підвищенням складає 953.18 грн. Тарас Євгенович (прізвище зумисно упускаю) уже на тринадцятий день після аварії (08 травня 1986 року), як військовий хімік, орудував у приміщеннях четвертого енергоблоку... Хапанув за роботу в зоні відчуження впродовж десяти місяців без малого 22 бер.
Отож порозмислюймо разом над розрахунками його пенсії. Середньомісячний заробіток Т.Є., взятий до обрахунку, рівнявся 2431.20 грн. Нарахували йому державної пенсії аж 558 грн.!? І тому, що обраховували її не від необхідних для його статусу 20 років трудового стажу, а 35-ти.
В розпорядженні міститься нібито операція про доведення, як належиться за нормою Конституції України, пенсії до прожиткового мінімуму – 1247 гривень. Але ця доплата замість 689 грн. складає чомусь тільки 65.50 грн. Розгадка наступна: в забраклу суму впихнули 170.82 грн. (належну окремо пенсію за втрату здоров’я) і 158.86 грн. гірського підвищення. І вийшло не 1247 грн., що імітували, а тільки 953.18 грн.
Дива наші ще не закінчилися. Для узаконення моїх прав, як майбутнього представника позивача, необхідне доручення. Нотаріус за цю послугу вимагає щонайменше 200 грн. Для мешканців сіл сьогодні є вихід – такий документ має право надати сільська рада. Ця послуга вартує всього 34 копійки, дешевше паперу. Але!? Цю суму треба провести через банк, державний, тобто Ощадний. За банківську операцію треба сплатити 7 гривень …!?
Судовий процес, на жаль, тільки з вини відповідача (управлінь ПФУ) триває щонайменше шість місяців. Правда це стосується минулого року. У 2017-му він затягнеться на довше. Торік існувала справедлива норма – відповідач мав погашати судові витрати. Оскільки в його бюджеті таких коштів не було заплановано, то апеляції суди не розглядали. Та наші законодавці потурбувалися … і на подалі відповідача від судового збору … звільнили.
Ярослав Олійник, голова ГО «Прикарпатбат Чорнобиль»
Немає коментарів:
Дописати коментар