Ідея запровадження безумовного доходу – неодмінних бюджетних виплат кожному громадянину у розмірі, який дозволяє забезпечити його базові життєві потреби – набирає дедалі більшої популярності у світі. У кількох країнах Близького Сходу, Малайзії, у штаті Аляска, а також окремих містах Європи, її практично реалізовано.
Експерименти з виплат безумовного доходу у окремих громадах Нідерландів, Німеччини та Фінляндії показали, що головний острах противників цієї соціальної інновації – зростання наркоманії, алкоголізму та інших негативних соціальних явищ, спричинених оплачуваним неробством – не здійснився. Позбувшись страху опинитися у злиднях, люди, у своїй більшості, почали реалізовувати себе в тих сферах діяльності, до яких найбільш здібні та мотивовані, а не у тих, що лише забезпечують добробут. Відтак зросла продуктивність праці. Проте слід зауважити, що йдеться про суспільства з високим рівнем загальної культури та громадянського сумління.
Також треба пам'ятати, що важкі, монотонні та шкідливі виробництва у цих країнах переважно автоматизовано, а на тих, які ще зберігаються, використовується праця негромадян та сезонних заробітчан, або ж, як, наприклад, у Данії та Естонії ці роботи є високооплачуваними зі скороченим робочим днем та тривалішою відпусткою.
В Україні за рахунок національних ресурсів, безумовний дохід, направду, давно виплачується багатьом соціальним групам. Мова не лише про пенсіонерів та численні категорії пільговиків, чи споживачів субсидій на оплату комунальних послуг. Навіть – не про працівників різноманітних і малопродуктивних бюрократичних, наукових і навчальних установ, які часто отримують платню лише за фактом присутності на роботі, а не заробляють її. Те саме можна сказати і про численних управлінських працівників державних монополій та інфраструктурних підприємств.
Систему перерозподілу національного багатства в нас побудовано в інтересах його привласнення кількома кланово-олігархічними групами. Довкола основних генераторів своїх статків – шахт, заводів, підприємств енергопостачання, харчової індустрії та транспорту, торговельних мереж тощо – ці клани збудували громіздкі конструкції для конкурентного нападу і самозахисту – медіа холдинги, фракції у парламенті та місцевих радах, узяли "на прогодування" зграї чиновників виконавчої влади, суддів, прокурорів, податківців, митників і т.п.
"Для душі", а більше "для експортного іміджу", олігархат опікується спортивними, мистецькими, релігійними та доброчинними проектами. Водночас "захисні" та "іміджеві" проекти олігархів подекуди також виступають вторинними генераторами їхніх прибутків і дають роботу у невиробничій сфері величезній кількості людей – від акторів, спортсменів та охоронців до політиків і журналістів.
Додану вартість у реальному секторі економіки створюють в Україні близько однієї четвертої від загального числа людей, що її населяють. Це, щонайбільше, 9 млн. осіб. Інші майже три четвертих українців фактично живуть за їхній рахунок, а також за рахунок коштів, які в Україну пересилають наші співвітчизники, які працюють за кордоном. Ще донедавна помітний прошарок самозайнятих громадян, за останні три роки швидко зменшився, перетікши на ринки праці Польщі, Чехії, Словаччини, деінде.
Запровадження виплати безумовного доходу зніме чинник страху перед злиднями, дасть його отримувачам більше часу для пошуку способів самореалізації на Батьківщині. Годі й говорити, що це позитивно вплине на збереження родин, соціальний клімат загалом – перед усім у малих громадах, а також на рівень готовності роботодавців більше ділитися доходами підприємств з найманими робітниками.
Звідки взяти грошей на виплати безумовного доходу?
Перший блок відповідей, здається, що лежить на поверхні – з надприбутків олігархів. Проте у кризових реаліях української економіки це радше акт справедливості, показовий спосіб подолання прірви між найбагатшими і найбіднішими, ніж достатнє джерело соціальних інновацій. Крадених статків олігархів, навіть за умови їхньої ефективної конфіскації, не вистачить для стабільної виплати безумовного доходу. Не згадуючи вже про політичні і соціальні ризики такої експропріації.
Чим олігархи направду можуть поділитися із суспільством, так це часом. Робочим часом своїх найманих працівників, особливо на важких і шкідливих виробництвах. Давно слід законодавчо запровадити шести і навіть чотиригодинний робочий день, перед усім на важких, шкідливих і монотонних роботах. Це цілком дозволяє зробити сучасний рівень продуктивності праці за рахунок автоматизації і механізації.
Зростання продуктивності праці вивільняє значну кількість робочих рук. Безумовний дохід потрібний для того аби дати час на перекваліфікацію людям, які втратили роботу.
Другим джерелом виплати безумовного доходу має стати частка від доданої вартості, яку створюють автоматизовані виробництва за мінімальної участі людини. Роботам бо зарплатні не треба.
На виплату безумовного доходу логічно і справедливо спрямувати також рентні платежі, бо ресурси, за користування якими вони стягуються до бюджету, являють собою загальнонародну власність за Конституцією.
Запровадження неодмінної виплати безумовного доходу призведе до кардинальної трансформації структури ринку праці, пенсійного забезпечення та системи державного управління, а також – до розширення попиту на нові освітні практики, дозвілля та рекреацію, підвищить мобільність населення та його вимоги до організації життєвого простору, що своєю чергою потягне за собою освоєння нових видів підприємницької діяльності. Такі трансформації стануть вже вторинними джерелами виплат.
У сучасному світі держави поволі поступаються корпораціям у наданні основних послуг населенню. Приватний сектор забезпечує кращий рівень медичних послуг, освіти, навіть безпеки, а останніми часами він здійснює помітну експансію у фінансовій сфері, створюючи альтернативні емісійні центри – паралельні державним платіжні системи.
Організація виплат безумовного доходу створює другий сенс для існування держав як таких. Наразі жодна альтернативна система інституцій, окрім державних, ще не спроможна виконати такий складний комплекс соціальних надзавдань.
Запровадження безумовного доходу для країн "третього світу" дає змогу швидко скоротити дистанцію між ними та країнами "золотого мільярду".
Немає коментарів:
Дописати коментар