| Категорія справи: №812/1341/18: Адміністративні справи; Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби). | |
| Надіслано судом: 19.07.2018. Зареєстровано: 20.07.2018. Оприлюднено: 25.07.2018. | |
| Дата набрання законної сили: 18.07.2018 |
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2018 року справа №812/1341/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 812/1341/18 (головуючий суддя І інстанції - Смішлива Т.В.), складене у повному обсязі 07 червня 2018 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
16 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про:
- визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не здійснення перерахунку позивачу його пенсії за інвалідністю за заявою від 06 квітня 2018 року та зобов'язання управління провести з 01 жовтня 2017 року перерахунок та виплату пенсії позивачу, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 3-5).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року відмовлено у задоволені позовних вимог у повному обсязі (а.с.74-75).
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року не розповсюджується на позивача, оскільки він подав до управління заяву про перерахунок йому пенсії на підставі положень ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначив, що з відповіді управління від 25 квітня 2018 року управління висловило свою позицію щодо відмови у перерахунку пенсії по суті вимог, а не на підставі неналежного звернення, при цьому суд першої інстанції не надав належної оцінку цим обставинам.
При цьому, управління не звертало увагу позивача на те, що йому необхідно звернутись з бланком відповідної форми для прийняття рішення щодо перерахунку/чи відмови у перерахунку пенсії (а.с. 82-84).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, встановлену у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 33-36). З березня 2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Старобільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області (після реорганізації) (а.с. 54-59).
06 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заяву про перерахунок з 01 жовтня 2017 року пенсії за інвалідністю, встановивши її розмір у відповідності до ч. 3 ст 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У вказаній заяві позивач також просив надати йому відповідь у письмовій формі (а.с. 63).
Листом від 25 квітня 2018 року за № 21/Б-Н Старобільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області надано відповідь на його звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян", в якій вказано, що ОСОБА_1 не має права на перерахунок пенсії у відповідності до положень ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 64)
Не погодившись із вищевказаною відповіддю, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії у довільній формі, а не із заявою встановленої форми (додаток 2 до Порядку), а відтак відсутня бездіяльності з боку Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо прийняття відповідно рішення. При цьому, суд першої інстанції посилається на відсутність заяви позивача про перерахунок пенсії відповідного зразка, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером по інвалідності ІІ групи (загальне захворювання) (а.с. 35), інвалідність позивачем отримана внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
При цьому, суд відхиляє твердження апелянта, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року на нього не розповсюджується, оскільки пенсія позивачу призначена відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням спеціального для нього Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем порушено вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо подання звернення відповідного зразку про перерахунок пенсії до пенсійного органу, з огляду на наступне.
Листом від 25 квітня 2018 року за № 21/Б-Н Старобільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області надано відповідь на його звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян", я якій вказано, що ОСОБА_1 не має права на перерахунок пенсії у відповідності до положень ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 64).
З аналізу цієї відповіді не слідує, що позивачу відмовлено у перерахунку пенсії з огляду на неналежне звернення до Пенсійного органу, а, оскільки, позивач фактично і оскаржує цю відповідь, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позову з підстав звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії невстановленого зразка, відтак, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає скасуванню.
Щодо суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів ПФУ визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV).
Абзацом 6 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.
За правилами ст. 10 Закону № 796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
При цьому згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Позивач у період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС був військовозобов'язаним, призваним на збори (що вбачається з відповіді відповідача) (зв. бік а.с. 64).
У період перебування позивача на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок».
Відповідно до ст. 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами ст. 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.
Відповідно до ч.9 ст. 1 цього Закону щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
За правилами ч. 1 ст. 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).
Зазначене вище кореспондується зі ст. 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
До того ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2016 року № 21-1887а15.
Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Відповідно до ч. 9-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за відповідною формулою.
Враховуючи вищевикладене, та те, що позивач є громадянином із числа військовозобов'язаних, якій проходив збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважається таким, що проходив військову службу та користується гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями, відповідач протиправно відмовив позивачу у перерахунку пенсії на підставі ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щодо вимоги позивача зобов'язати управління провести перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладене, та те, що відповідач фактично відмовив в перерахунку пенсії позивачу, суд вважає за доцільне визнати протиправними дії Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не розгляду відповідно до вимог пенсійного законодавства заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2018 року про перерахунок пенсії з 01 жовтня 2017 року на підставі абз. 3 ст. 59 Закону України "Про статут і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язати управління розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 квітня 2018 року про перерахунок пенсії як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи та згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 812/1341/18 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не розгляду відповідно до вимог пенсійного законодавства заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2018 року про перерахунок пенсії з 01 жовтня 2017 року на підставі абз. 3 ст. 59 Закону України "Про статут і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 квітня 2018 року про перерахунок пенсії як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи та згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 липня 2018 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Сіваченко
Т.Г. Гаврищук
Немає коментарів:
Дописати коментар