Правова політика, як сформована система поглядів, ідей на роль і місце права у житті суспільства, як система соціальних зв’язків, заснованих на праві, як дія та результат дії права, як усвідомлене ставлення до права у суспільстві, реалізоване у державній та суспільній діяльності, є достатньо важливою для забезпечення успішного розвитку держави та загалом усього суспільства. Правова політика, як будь-яка політика, є предметом відання держави, сферою відповідальності влади та формується, здійснюється за умов постійного контролю з боку громадянського суспільства, його інститутів. Правова політика формується за активної участі науковців, представників різних сфер правової діяльності – правотворчої, правозастосовної, насамперед – судової, правоохоронної, правозахисної. Правова політика передбачає певну ідеологію, що сприймає та упроваджує у практику суспільних відносин влада під контролем громадянського суспільства.
Сьогодні складно стверджувати про існування української правової політики. Якщо ідеологічне визначення щодо розбудови правової держави, упровадження верховенства права, нетерпимості до корупції декларативно відбулося у контексті конституційних положень та певних програмних документів, то у решті складових правової політики спостерігається хаос думок і рухів, який є зручним для упровадження будь-яких проєктів, у тому числі тих, що руйнують основи правової системи та зводять нанівець ідеологічні гасла про верховенство права, про правову державу та, як наслідок, про реальну протидію корупції, утвердження справедливого правосуддя.
Хаос у формуванні та упровадженні державної правової політики є невипадковим. Хаос дозволяє скрито керувати процесами, які є нищівними для самої ж влади, для основ держави. Отже, за хаосом у правовій системі України спостерігаються конкретні сили, конкретні особи, далекі від права, але так наближені до політики, яка є ворожою українській державності. Здавалося, що оновлена влада відразу візьметься за виправлення помилок попередніх можновладців. Проте сподівання виявилися марними відразу, коли стало зрозуміло хто реально наповнив армію радників недосвідчених, некомпетентних очільників правових інституцій держави.
Окремі групи професійних юристів у парламенті не здатні реально вплинути на формування і реалізацію правової політики, оскільки парламент став заручником тієї ж армії радників. Натомість, радники стали визначати практичні заходи щодо правової політики, реалізуючи свої, відомі лише їм, їхнім реальним господарям плани, такі далекі від публічних висловлювань, від мети, якою є розбудова української правової держави. І знову відбувається повторення пройденого – вирішальним стає те, що завжди персоніфіковано, – хто саме буде керувати правоохоронною системою, хто реально впливатиме на діяльність прокуратури, хто керуватиме правосуддям.
Останні заяви про судову реформу з вуст відомого реформатора з дружньої Україні держави вражають не лише бажанням докорінних змін, що можна було б вітати, але й свідчать про повне нерозуміння реального стану правової системи України, яка може не витримати реалізації подібних планів, а перетвориться у пошматований від вибуху букіністичний магазин, де віднайти основну книгу стане неможливим.
Правова політика засновується на фундаменті – необхідно дати відповідь на болюче і вразливе питання – яким є українське право, дати відповідь якою є правова система України, у чому її особливість не лише з погляду псевдо антикорупційних діячів, які заробляють шалені кошти на своїй псевдо антикорупційній ( а по суті – антиукраїнській) діяльності, втягуючи суспільство у безплідні дискусії та у брудну гру у політику, або ж не лише з погляду антиукраїнських добре підготовлених і добре відомих юристів, адвокатів і т.п., діяльність яких є ще більш шкідливою, ніж діяльність антикорупційних громадських діячів від брудної політики.
Українці, усі громадяни України, мають самі зрозуміти своє право, свою правову систему, відповідно до своєї культури, своїх традицій, мають зробити вибір, розуміючи, що не існує альтернативи верховенству права, не існує альтернативи доброчесності, як не існує для нас іншої віри, як тієї віри, що йде від Бога.
Усі реформи права, уся реальна правова політика зводяться до пошуку доброчесних, кваліфікованих правників, де б вони не працювали – від соціальної служби до самих високих судових інстанцій чи оновлених за назвою офісних кабінетів та передбачає упровадження принципу поділу влади, де судова влада від таких доброчесних правників забезпечить суспільству справедливе правосуддя і верховенство права, яке так невміло намагаються упроваджувати нові реформатори під впливом радників правового хаосу, що активно, послідовно, цілеспрямовано насаджується українському суспільству.
Але знову все буде змарновано для таких реформаторських спроб, тому що за усім цим – обман, який є неприйнятним і який буде швидко виявлено в українському житті з відповідною соціальною оцінкою тим, хто сіє обман під виглядом права.
Правова політика в Україні, дійсно, є задавненою проблемою існування не лише політики, але й самої України, є проблемою вибору, яку необхідно вирішувати тим, хто розуміє українську перспективу державної організації суспільства на основі права і, що досить важливо, – бажає реалізації такої перспективи.
Немає коментарів:
Дописати коментар