Стрічка за участі британського режисера Джеймса Джонса і продакшн-компанії Top Hat повністю складатиметься з архівної документальної фото- та кінохроніки, та зі спогадів безпосередніх учасників подій.
Про намір зняти новий документальним фільм про аварію на Чорнобильській АЕС розповів на Фейсбук-сторінці «Ми Чорнобильці за закон» Сергій Солодько, який працює над втіленням цієї ідеї з британським режисером Джеймсом Джонсом і його продакшн-компанією Top Hat.
«Напевно, ви зараз подумаєте: «знову черговий західний стереотипний фільм про Чорнобиль …». Але мій досвід спілкування з Джеймсом підказує, що це буде дуже особиста, правдива і людська історія. Фільм буде повністю складатися з архівної документальної фото– та кінохроніки, а також безпосередніх свідчень учасників подій», – написав Сергій Солодько і повідомив, що нині йде пошук матеріалів, які ляжуть в основу фільму. Він попросив усіх, хто може поділитись відповідними матеріалами і спогадами, зробити це.
«Ми будемо дуже вдячні за допомогу. Якщо у вас є особисті цікаві фотографії з повсякденного життя міста Прип’ять до аварії, під час евакуації та ліквідації, або інші цікаві особисті фото-відео матеріали на цю тему, і ви б хотіли, щоб їх використали у фільмі, надішліть їх нам на емейл – Prypyat.Photos@tophat.tv Якщо можете, вкажіть, будь ласка, в листі свій мобільний телефон. Якщо ми приймемо рішення використовувати ці фото, ми обов’язково з вами зв’яжемося і особисто про все домовимося, як цього вимагають відповідні закони та неписані етичні правила», – зауважив Солодько.
Відразу після цього повідомлення почали відгукуватись люди, котрі можуть допомогти матеріалами.
І це не лише спогади очевидців і любительські фото, а й професійні зйомки, зокрема, про кінець травня 1986 року.
«Нас тоді декілька груп кінодокументалістів знімали, це якраз йде заправка радіокерованих бульдозерів ДЕТ 250, до яких будь кому зоборонялося наближатися ближче ніж, як на 7-8 мерів (у зв’язку із їхньою високою радіоактивною забрудненістю), а молодим хлопцям спочатку строковикам (до кінця першої декади червня 1986 року ) доводилося їх заправляти без будь якого захисту і щоб заправити приблизно 400літрів дизпалива, треба було біля кожного такого бульдозера провести не менше 5-6 хвилин(!), а там на гусеницях тих бульдозерів майже такі ж самі високорадіактивні уламки, що й розкидані наприклад у вересні 1986 року на покрівлях третього та четвертого зруйнованого енергоблоків, де вже у хоч якомусь примітивному саморобному захисті вибігали на зміни приблизно на 1,5 – 2 хвилини (і потім вже в той день більше людей не посилали)…», – розповів користувач Ігор Мандрика.
«А ось хлопці з київського 379го автобату вч/96772 цілодобово жили у бункері ЧАЕС (зазвичай по 2 солдати десь приблизно на тиждень), на двох своїх штатних паливозаправниках працювали на проммайданчику станції і у будь яку мить, готові були заправляти що завгодно, особливо часто вночі й в день доводилось заправляти пальним пожежні машини ПНС 110, що відкачували воду з підвальних приміщень ЧАЕС, котрі запускались в режимі насосів поблизу каналу охолоджувача і вони там працювали без людей, але їх також потрібно було вже за три – чотири години щоразу заправляти пальним».Ігор Мандрика
Також люди повідомляють, що можуть поділитися усними спогадами.
Отже, практично за півдоби надійшло кілька відгуків, у яких люди повідомили про готовність поділитися матеріалами.
Як інформував «Погляд», у першій Президентський бригаді організована фотовиставка, яка розповідає про матерів загиблих героїв.
Немає коментарів:
Дописати коментар