Треба вирішувати проблему

Ця стаття не тільки моя особиста думка. Написати цю статтю мене прохали не байдужі Чорнобильці, яких хвилюють проблеми, які відбувається в Чорнобильському русі. Час невблаганний по відношенню до нас. Нас залишилося дуже мало. Тих хто був там і бачив все своїми очима, як відбувалася ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС. Цей досвід нам дав можливість зрозуміти чим для людства був Чорнобиль. І тому не сказати про проблеми, які виникли в Чорнобильському русі не маю морального права.

Для багатьох людей в країні наслідки аварії на ЧАЕС зводяться до простого висновку – «коли це все було?» Про ці події просто стали забувати. Та для нас учасників ліквідації аварії, це не має минулого часу. Ми фізично несемо в собі наслідки аварії, які впливають на наше здоров’я. Свого часу доля звела нас в одному місці і вимагала одного Врятуйте і збережіть світ від ядерного лиха! МИ зробили все, що від нас вимагалося. Ціною власного життя і здоров’я і Врятували і Зберегли світ від того, щоб могло статися в разі розширення радіоактивного забруднення.

Для майбутніх поколінь на багато сотень років вперед, залишаться наслідки найбільшої техногенної аварії двадцятого сторіччя. Таку трагічну проблему ми залишаємо своїм нащадкам. Та це все вже буде без Нас. А доки ми живі ми повинні зрозуміти одну особливість, що наша унікальність в тому, що послідовників в нас не Буде! Ми залишимо цей світ і все нами зроблено буде піддано переосмисленню. 

Майбутні покоління вже по іншому будуть трактувати нашу участь в ліквідаційних роботах. Наших дітей і внуків вже не цікавить те що було Чорнобилі. Стоїть просте запитання, а чи об’єктивними будуть ті висновки, які потім будуть зроблені? Відповісти на це запитання ми вже не зможемо. 

А все тому, що вже зараз ми самі закладаємо ті протиріччя, непорозуміння та просто брехню, яка потім буде супроводжувати пам'ять про нас і про все те, що свого часу ми зробили. Потім настав після Чорнобильський період, який показав, які ми люди і наше відношення до подій в яких ми брали участь. З часів ліквідації пройшло вже тридцять дев’ять років. Наступного року виповнюється сорокова річниця з дня аварії на ЧАЕС. Для багатьох із нас, це буде рубікон.

Наступного ювілею нам вже не зустріти. А як же ми зустрінемо цю трагічну дату? 

Час складний і державі зараз не до нас. Давно не виконується Чорнобильський закон. Давайте чесно собі зізнаємось, що стає дуже прикро за те як чиновники всіх сортів відносяться до нас. Молоді чиновники коли приходиш до них із соціальними питаннями, навіть не може зрозуміти хто ми такі і коли це все було? І що ви від них хочете? А вони ж приймають рішення про нашу проблему. В даний час в багатьох районних організаціях області розбрат і шастання. Проблем багато і виникли вони не на пустому місці. Одні виступають за територіальну самостійність від обласної організації інші зовсім припиняють свою діяльність. Одні увірували в вимогу «Мені зобов’язані!» Інші а що «я з цього буду мати?» 

З цього приводу слід нагадати пункт з Уставу «Союзу Чорнобиль України» де сказано, що організація наша Добровільна! Це в соціальних закладах, ми на обліку, а громадській організації приймаємо участь на добровільних засадах. Хочеш приймати участь -- Приймай. Плати внески, приймай участь в роботі. Тільки так можна показати свою участь в Чорнобильському русі. Та це по відношенню до членів організації, а як же їх керівники? 

Багато питань роботи організації доводиться вирішувати за власний рахунок. От і пішли розмови, «а чому я повинен це робити за власний рахунок?» Відповідь тут проста. Якщо взявся то Працюй! За громадську роботу зарплату не платять. 

В минулі часи коли була повага і нагороди все було вигідно і керівником було бути престижно. Тепер коли цього всього не має то і робота стала вже не вигідна. Та організаційні недоліки в роботі не тільки в низах, а і вищому рівні. Чехарда з президентами «Союзу Чорнобиль України» до багатьох недоліків в роботі. Коли один розтратив гроші організації на невідомо які цілі, інший отримав квартиру в Києві і покинув організацію. За несплату комунальних послуг був втрачений офіс республіканської організації. Якщо таке творилося на найвищому рівні то що говорить про низові організації.

За час роботи організації найбільш активні члени організації вже пішли з життя. Багато із них поплатилися за свою активність. За їх принципову позицію вони виявилися не в повазі членів своїх організації та свого керівництва. А їм на зміну прийшли ті, які надіялися щось мати від організації. Та впевнившись в тому що «тут не має чим розжитися» покинули їх, що і призвело до розвалу багатьох організацій. Якщо не має активних членів то не має і організації. Але проблеми не тільки в цьому. 

Багато Чорнобильців хворіють, шукають засоби для лікування то їм не до громадської роботи. І не треба їх за це осуджувати. Таке наше сучасне життя. І тут потрібно задати головне питання керівникам більшості районних організації. Як ми далі хочемо жити і працювати? Продовжувати розповідати хто із нас красивий, а хто розумний? Коли амбіції деяких керівників перевищують здоровий глузд в їх діяльності. А в результаті такої «розумної діяльності» все зводиться до розвалу, як районних так і обласної організації.

На мою думку і думку товаришів, які мене підтримують, відповідь на це складне питання повинна дати обласна конференція. На якій потрібно з усією серйозність оцінити ситуацію, що склалася в обласній організації. Якщо ми не знайдемо відповіді на всі ці питання та не намітимо шляхи виходу із такої ситуації то нас чекає розвал організації і припинення Чорнобильського руху, як такого.

Дуже не хотілось би втратити те чим ми жили скільки років свого життя. Адже послідовників в нас не має. І в тому наша велика біда. Давайте будемо розумними і не втратимо свій останній шанс.

Голова

Криничанської громадської організації

«Союз Чорнобиль України»

Пархоменко Ю.В.