ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ БЕЗУМОВНЕ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ?

Віталій Кузьмишин суддя Вінницького апеляційного адміністративного суду

Судова гілка влади, як, по суті, і кожен державний орган, повинна забезпечувати потреби суспільства. На сьогодні звідусіль лунає безліч розмов про недовіру громадськості до правосуддя в цілому, про те, що звертатися до суду за захистом своїх прав не ефективно.

Із метою поновлення порушеного права особи, яка звернулася з позовом до адміністративного суду в найкоротший термін, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено місячний строк розгляду справ відповідної категорії. Однак розгляд справ у цей термін втрачає сенс, адже більшість рішень виконується в примусовому порядку і строк їх виконання іноді триває роками та не завжди завершується реальним виконання рішення суду.

Для більш наглядного висвітлення проблеми виконання судового рішення наведемо статистичні дані. Так, з початку роботи суду, а саме з квітня 2007 року, до примусового виконання було звернено 3221 судове рішення, для чого було виписано 3722 виконавчі листи.

За станом на червень 2010 року до суду надійшла 901 постанова про закінчення виконавчого провадження, із них у зв'язку із фактичним виконанням рішення — 604, у зв'язку з фактичним виконанням частини рішення, що передбачає стягнення судового збору, — 68, у зв'язку з неможливістю виконати рішення — 229. Тобто фактично виконано 604 рішення у адміністративних справах, що у відношенні до кількості рішень, які були звернені до примусового виконання, становить 10,4 відсотка.

Як вбачається з наведених даних, проблемним є виконання рішення суду, особливо суб'єктами владних повноважень. Відповідно до статті 124 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Органи державної влади взагалі та державний службовець, зокрема, зобов'язані безумовно виконувати закони, а рішення суду має силу закону, тому підлягає виконанню негайно й не потребує виконання в примусовому порядку.

Стаття 5 Закону України "Про державну службу" передбачає, що державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки та не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Крім того, державна служба ґрунтується на принципах служіння народу, законності, персональної відповідальності за виконання службових обов'язків, закріплених Законом України "Про державну службу".

Виходячи з наведеного, витікає один єдиний висновок: виконання судового рішення є прямим обов'язком державного службовця. Таким чином, невиконання рішення суду, яке має силу закону, дискредитує орган державної влади в очах суспільства, а, отже, і порушує охоронюваний законом інтерес, та повинно тягнути за собою відповідальність.

Як свідчить практика, далеко не всі державні службовці погоджуються з приписами законодавства та, ігноруючи їх, свідомо не виконують рішення суду. Тут постає питання: як фізично державний виконавець може змусити службовця або колегіальний орган вчинити певні дії, маючи повноваження, визначені на сьогодні Законом

України "Про виконавче провадження"? Зрозуміло, що нормативно-правовими актами передбачена відповідальність за невиконання рішення суду.

Але, як свідчить практика, ні порядок виконання судового рішення, ні відповідальність, передбачена за його невиконання, не є ефективними.

На сучасному етапі розвитку та зміцнення авторитету судової гілки влади України гостро постає питання виконання судового рішення. Актуальність даного питання неодноразово підкреслювалась нами та висвітлювалась у наукових виданнях, зокрема у "Віснику Вищого адміністративного суду України" N 3 за 2008 рік.

Слід підкреслити, що у статті "Виконання рішень суду суб'єктами владних повноважень — правовий та етичний аспект" висвітлюються шляхи та засоби вирішення проблеми виконання рішення суду. Зокрема, ми зауважуємо, що найбільш логічним та оптимальним способом звернення рішення суду до виконання є його направлення особі, на яку покладено обов'язок виконання рішення, згідно зі ст. 257 КАС України. Основним законодавчим механізмом, покликаним забезпечити виконання рішень суду, є відповідальність за його невиконання. Збільшення повноважень суду, який ухвалив рішення, щодо контролю за його виконанням є неодмінною складовою того, що рішення суду буде виконане повною мірою та у встановлений строк.

19 червня 2009 року у Вінницькому окружному адміністративному суді відбулося пленарне засідання Ради щодо забезпечення науково-консультативної діяльності адміністративного судочинства на Вінниччині. За результатами обговорення вирішено звернутися до суб'єкта законодавчої ініціативи з пропозиціями внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо запровадження при адміністративних судах служби судових виконавців, яка б організаційно не залежала від органів виконавчої влади, а також щодо необхідності введення системи штрафних санкцій за невиконання рішень в адміністративних справах.

Вінницьким окружним адміністративним судом було розроблено проект Закону "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України (щодо забезпечення безумовного виконання судових рішень)", який 24 вересня 2009 року був зареєстрований сектором реєстрації законопроектів ВРУ за номером 5165. При розробці вищевказаного законопроекту за основу взято практику європейських держав у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Швидкий розгляд адміністративної справи та швидке виконання рішення суду є запорукою ефективності правосуддя. Це відображено, зокрема, і в рішеннях Європейського суду з прав людини, які після ратифікації Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1997 рік) стали частиною національного законодавства. У них відзначається, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а, відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають сенс (наприклад, рішення Горнсбі проти Греції від 19.03.1997р.).

Аналогічні засадничі твердження містяться і в Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України N 361/2006 від 10 травня 2006 року. Вирішення справи в суді без невиправданого й необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. У той самий час судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, відзначається у Концепції.

Значним кроком уперед на шляху безумовного виконання судового рішення стало прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яким внесено зміни до низки нормативно-правових актів, зокрема й до Кодексу адміністративного судочинства України. Також слід звернути увагу на те, що деякі аспекти, запропоновані у проекті Закону "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України (щодо забезпечення безумовного виконання судових рішень)", знайшли своє відображення в Кодексі адміністративного судочинства.

Зокрема, кардинально змінено ст. 267 КАС України, якою до повноважень суду, який ухвалив рішення не на користь суб'єкта владних повноважень, віднесено право накладення штрафних санкцій на винну особу, котра не виконала рішення суду та не подала звіт про його виконання у встановлені строки.

Крім того, "приємним" для позивача є той аспект, що половина штрафу за невиконання рішення суду стягується на користь позивача, що виступає свого роду компенсацією за навмисне зволікання при виконанні рішення суду. Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді в судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття в судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня в розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції. Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати постанову суду й подати звіт про її виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.

Отже, судовий контроль за виконанням рішення суду є вагомим важелем впливу на боржників, які не виконують рішення суду. Оскільки основним пріоритетом держави є людина, її здоров'я, честь та гідність, виходячи з положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства, де визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, роль суду не повинна завершуватися на етапі ухвалення рішення та видачі виконавчого документа. Тобто запровадження при адміністративних судах служби судових виконавців, яка б організаційно не залежала від органів виконавчої влади, в першу чергу, від 01.12.1994 покращило б судовий контроль за виконанням рішень суду, а також пришвидшило б саму процедуру виконання рішення суду, що є неодмінною складовою в побудові правової держави та зміцненні довіри суспільства до суду.