Заява про скоєний злочин!

ПОСТ-ЧОРНОБИЛЬ

Прокурору Полтавської області

Миронову А.М.

Копії: Народному депутату України

Представнику Президента України у

Верховній Раді України

Мірошниченку Ю.Р.

Голові Громадської Ради при

Полтавській облдержадміністрації

Голубу В.С.

Голові Міжнародного комітету по

захисту прав людини.

Данілову І.В.

Заява!

Про скоєний злочин!

03.11.2011 року на моїй пенсійній картці Приватбанку з’явилась сума в розмірі 1611 гривень, я відразу не второпав що це за кошти, але коли почала надходити інформація з районів області, а потім і з регіонів України, я зрозумів що службовці УПФУ в Полтавському районі незаконно здійснили перерахунок моєї пенсії в зворотному порядку і зменшили її в 4,5 рази, раніше розмір моєї основної пенсії як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліду війни 2 – групи був 7230 гривень, яка була нарахована згідно ст.. 50; 54; 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 13 п. 27 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та згідно судового рішення від 07.05.2009 року по справі № 2-а-190/2009р., винесене на мою користь Іменем України згідно Конституції та чинного законодавства України Полтавським районним судом, та було підтверджене рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а /190/09/1625, яке було винесене 20.10.2009 року, та було підтверджено рішення першої інстанції, рішення вступили в законну силу і моя пенсія мені була перерахована за допомогою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби.

Закон України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи», який вступив в законну силу з 01.10.2011 року передбачає, розділ II:

2. Обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Починаючи з лютого 2011 року в державі розпочалась цілеспрямована піар – компанія на дискредитацію ліквідаторів аварії на ЧАЕС, применшення їх героїчної ролі в спасінні держави, та і всієї Європи, адже враховуючи найвищий, 7 рівень небезпеки ядерної катастрофи, наслідки могли бути набагато гірші, ніж вони є на даний момент, та які заплатили за це своїм здоров’ям, а то і життям, ініціаторами цього неподобства і навіть головними виконавцями є прем’єр-міністр України Азаров, віце-прем’єр міністр Тигіпко, деякі народні депутати, які вже більше ніж півроку обливають брудом в прямих ефірах на телебаченні ліквідаторів аварії, постраждалих від аварії на ЧАЕС, та цілеспрямовано дискредитують їх перед українським народом та світовою громадськістю, останнім часом навіть ввели в оману Президента України, який не розуміючи суті справи, також підключився до цього неподобства в прямому ефірі на телебаченні.

Віце-прем’єр міністр Тигіпко зловживаючи своїми службовими повноваженнями, вийшов за межі своїх повноважень, в прямому ефірі на телебаченні безпідставно образив суддів України, назвав судові рішення, які вони виносили Іменем України в інтересах чорнобильців згідно Конституції та чинного законодавства України корупційними, визнав їх мало не злочинцями, не маючи жодного підтверджуючого факту, і вже добрехались до того, що чорнобильці отримують пенсії більше 35 тисяч, одноразові виплати більше 700 тисяч, офіційно заявляю що це брехня, шановані кимось напевно переплутали чорнобильців з пенсіонерами - депутатами чи їх помічниками – консультантами, чи членами КМУ, достатньо зайти в Інтернеті на Єдиний державний реєстр судових рішень і ми не знайдемо там жодного судового рішення, яке б передбачало нарахування чорнобильцям пенсії навіть більше 10 тисяч гривень, в Законі таких підстав не існує.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією, а також указами Президента України, та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Враховуючи високопосадовий статус цього посадовця, він повинен нести як мінімум юридичну відповідальність за свої дії, як максимум, притягнутий до кримінальної відповідальності.

Мушу зазначити, що незважаючи на весь бруд по дискредитації чорнобильців, зазначені високопосадовці на даний час не видали жодного юридичного документу (указу, закону постанови, розпорядження), який би був опублікований згідно Конституції України в офіційних друкованих ЗМІ, та набрав чинності, та який би спонукав нижчестоящих суб’єктів владних повноважень на порушення Конституції та чинного законодавства України, ігнорування чи невиконання судових рішень.

Згідно відповіді на запит до Головного управління ПФУ в Полтавській області від 23.09.2011 року, за підписом начальника Головного управління Руденка В.К від 23.09.11 року за № 8722/01-23 підтверджено, що Головне управління не отримувало розпоряджень від КМУ відносно перерахунків пенсій всупереч судовим рішенням чорнобильцям, ветеранам та іншим соціально незахищеним верствам населення.

Те ж саме мені пан Руденко підтвердив в усній формі 03.11.2011 року під час засідання Громадської Ради при Полтавській обласній державній адміністрації.

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Я звернувся з офіційним запитом за відповідними роз’ясненнями щодо підстав для незаконного перерахунку моєї пенсії до начальника УПФУ в Полтавському районі Андрусової Тетяни Олександрівни, де я перебуваю на обліку.

09.11.2011 року я отримав відповідь за № 102/Д – 06, в якій вона повідомила, що всупереч п 1.2Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, вона вийшла за межі наданих їй повноважень, зловживаючи своїм службовим становищем надала незаконний наказ службовцям управління здійснити злочинні перерахунки пенсій в зворотному напрямку, ігноруючи при цьому вимоги чинного законодавства, навіть рішення судів, які згідно Конституції України не мають зворотної сили в просторі і часі, взявши за основу Закон України «про внесення змін до Закону України» «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06,2011 року, та постанову КМУ від 06.07.2011 року № 745, з якогось дива в ній навіть термін дії вказаний до 1 січня 2012 року.

Мушу зазначити, що в вищевказаному законі, а також постанові КМУ не існує жодного натяку, який би спонукав службовців на порушення Конституції та чинного законодавства України, ігнорування чи невиконання судових рішень, які набрали законної сили.

Конституційний суд України неодноразово приймав рішення і визнавав антиконституційними призупинення Законом України» «Про Державний бюджет України» дії інших Законів України, адже він не має жодної юридичної переваги перед іншими Законами.

Положення Законів України «Про бюджет України на певні роки» обмежують конституційні права громадян на соціальний захист, заробітну плату, встановлені законами України пільги, компенсації і гарантії, розміри та порядок їх надання. Зупинення Законом положень інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, суперечить частині другій статті 8, статті 16, частині п’ятій статті 17, частині другій статті 19, частині третій статті четвертій статті 22, частинам першій, четвертій статті 43, частинні першій статті 46, статтям 48, 49, пунктам 1, 6 частини першої статті 92, частині другій статті 99 Конституції України (254к/96ВР).

Підтвердженням неконституційності положень Законів «Про державний бюджет України на певні роки» викладені у Рішеннях Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (v008p710-99) (справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (v007p710-04) (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій).

Конституцією України (254к/96ВР) Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найголовнішою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні зміни до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України (254к/96-ВР) право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) (справа щодо пільг, компенсації і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України (254к/96-ВР) вони є загально обов’язковими, однаковою мірою мають виконуватись органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань стосовно окремих осіб, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Оскільки для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та членам їх сімей пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48 Конституції України, який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом "частина третя статті 46 Конституції України"), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Згідно ст. З Конституції України затвердження та забезпечення прав і свобод людини являється головним обов'язком держави.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні признається та діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються па основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно статті 16 Конституції України держава взяла на себе обов’язок щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу.

Норми Конституції України являються нормами прямої дії.

Конституційний Суд України, неодноразово розглядав питання щодо не­конституційності положень законів України про Державний Бюджет України в частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.

Голова Верховної Ради України у письмовому поясненні Конституційному Суду України зазначив, що положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет Ук­раїни на 2004 рік" суперечить нормам Конституції України про визнання України соціальною державою (стаття 1) і недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя ст. 22), оскільки зменшують розмір щорічної разової допомоги ветеранам війни, яка їм надається згідно з Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12), тому їх можна визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), (ч.б п.З Рішення КонституційногоСуду України № 20-рп/2О04 від 01.12.2004 року).

Президент України неодноразово в листах звертаючись до Конституційного Суду України звертав увагу на те, що поставлені народними депутатами України питання необхідно розглядати як у контексті конституційної заборони звуження змісту та обсягу існуючих прав при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних, так і з урахуванням особливостей правового статусу кожної з категорій осіб, зазначених у відповідних законах" (п. З Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року).

Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та, або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України (254к/96-ВР). Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв'язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію", що є неприпустимим.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 06 липня 2007 року, по справі № 1-29/2007 було визнано неконституційними норми деяких статей Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", в яких обмежені права і пільги окремих категорій громадян.

В ч. 3 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року вказано, що відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятись від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 зазначено що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

До ст. 50; 54; 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ніяких змін не вносилось жодним законом, стосовно пенсійних обмежень, тобто він діє в повному обсязі.

Європейський суд неодноразово підкреслював, що згідно з Конвенцією про захист прав людини таосновних свобод, аргументи відносно відсутності бюджетних асигнувань не є поважною причиною для не виконання своїх зобов'язань органами державної влади.

Згідно протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод, я вважаю що проти мене йде дискримінація від суб’єкта владних повноважень.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 08.09.2009 року за № 19-рп/2009 Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Основного Закону України). Зазначене свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів пенсій та інших виплат.

Таким чином, закріплюючи у пункті 10 Постанови граничні розміри пенсійного забезпечення для окремих категорій громадян, Кабінет Міністрів України втрутився у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням частини другої статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 3 частини першої статті 85, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України».

Крім того, порушено принцип верховенства права з урахуванням позиції Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Ууоппє уап Оиуп V. Ноте ОгГісе (Сазе 41/74 уап Биуп V. Ноте (Жісе).

Також, відповідно до правових позицій, висловлених Європейським Судом з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року, що набрало законної сили 08.02.2006 року, у справі Качко проти України, де вказується, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, та у випадках, коли набуття чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин, застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

В своєму рішенні по справі «Качко проти України» від 08.11.2005 р. Європейський Суд по правам людини звертає увагу, що «вмежах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з бюджету. Держава може вводити, призупиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Але, якщо діюче правове положення передбачує виплату визначених надбавок, та дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовлятись від цих виплат, доки відповідні положення являються діючими» (п.23). «Суд не розуміє аргумент правління відносно бюджетних ассигнувань, адже органи державної влади не можуть зсилатись на відсутність засобів, як на причинуневиконання своїх зобов'язань» (п. 26).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань, а також звертав увагу на принцип відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Враховуючи все вищезазначене, начальник УПФУ в Полтавському районі Андрусова ТетянаОлександрівна зловживаючи своїм службовим становищем грубо порушила ст..3; 5; 8; 16; 19; 21; 22; 46; 55; 56; 57; 58; 68; 92; 95; 124; 129 п. 9 Конституції України, ст.. 25 Загальної декларації прав людини, ст. 17 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», ст.. 50; 54; 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 13 п. 27 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», судове рішення від 07.05.2009 року по справі № 2-а-190/2009 р., винесене на мою користь Іменем України згідно Конституції та чинного законодавства України Полтавським районним судом, рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а 190/09/1625, яке було винесене 20.10.2009 року, та було підтверджене рішення першої інстанції.

Закон України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи», який вступив в законну силу з 01.10.2011 року передбачає, розділ II:

2. Обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Порушила також Закон України «Про судоустрій та статус суддів»

Стаття 13. Обов'язковість судових рішень

1. Судове  рішення,  яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. 

2. Судові рішення,  що набрали законної сили, є обов'язковими до  виконання  усіма органами державної влади,  органами місцевого самоврядування,  їх посадовими та службовими особами,  фізичними і юридичними  особами  та їх об'єднаннями на всій території України. 

Обов'язковість  урахування  (преюдиційність)  судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. 

3. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.