Раїса Царьова - Форост. Вірші.

Раиса Леонидовна Царёва - Форост родилась в г. Курахово Донецкой области. Окончила Григорополисский сельхозтехникум на Ставрополье. Работала цветоводом на ЧАЭС. После аварии эвакуирована с семьей в Керчь. С 2008 г. живет в Симферополе. 

Ее стихи и проза на на русском и украинском языках публиковались в периодической печати в сборнике керченских авторов "Причал мечты", в альманахах "Поэтическая карта Крыма", "45 меридиан", газете "Чорнобилець Придніпров’я". 

Она член Союза русских, украинских и белорусских писателей АРК, Попечительского совета Центральной городской библиотеки имени А.С. Пушкина в Симферополе, автор трех книжек стихов для детей. Она - дипломант 3 и 4 международных фестивалей "Чернобыльские мотивы" в Днепропетровске, лауреат международного фестиваля духовного творчества в Севастополе и 4 международного фестиваля "Великое русское слово" в Симферополе. 

И самое главное - добрый, отзывчивый человек пытающийся в наше сложное время выживать сама и помогает своим творчеством другим. Со своими наполненными солнцем, материнской любовью стихами она идет на встречи как к детям в детские сады, школы, так и к хлебнувшим сполна на своем веку людям, в дома инвалидов, библиотеки. Часть своих стихов она посвятила Ликвидаторам, Полесью. Читатели и слушатели платят ей ответной любовью.

Рідне Полісся

Ти чуєш? Пісня лісова за обрієм лунає.
Прислухайся - це ж дівчина співає,
І щось таке є в цих словах,
                            бо так бентежить душу.
За цими співами, я бігти мушу,
Бо іншого ж ніколи я не чув,
Хоча у цих містах я був.
Коли я біг, немов всі зорі
Зі мною разом опинилися
                                     у морі.
А місяць стежечку
                              до мене простягав,
Щоб не спізнитись, Бога я благав.
Від співів цих я весь тремтів.
Добігти я скоріш хотів.
А що до мене донеслося …
Чи може,
                  це мені здалося?
Я чую, як вона співає,
І бачу, щось до себе
                                 пригортає.
І скільки ж жалю
                           в цих словах!
Зі стріхи навіть
                              злетів птах.
Я заспокою цю дівчину,
А пісню понесу в долину.
Нехай за вітром
                               понесеться,
З дощем осіннім
                         вся проллється,
І на Поліссі
                      сонце  засміється,
І знову птах додому
                               повернеться!

Рідний край

Я хочу як пташка, у небі кружляти,
Бо мушу злітати до рідної хати,
Де мати мене народила.
Боже, де взяти ті крила?
Згадати дитинство яскраве своє
І всю пригадати родину.
Мій рідний куточок, ти - серце моє,
Я в згадках до тебе так лину.
Так хочеться в злагоді людям пожити,
Щоб вільні були всі дороги,
І нашим старим не потрібно тужити –
Збудуємо мирні пороги.
Надію нам треба кохати в душі
Для наших дітей, що зростають.
Вони, як світанок, щоранку в тиші
Миру і щастя благають.

Чорнобильський дзвін

Я не хочу, щоб ти помирав,
Таточко мій, повернись.
Ти не чув, ти лежав і мовчав,
А люди казали: «Молись».
Ти мовчав бо не міг говорити,
Обгоріло все тіло твоє.
«Ти дитинко, продовжуй жити,
Віддав він за тебе серце своє!..»
Я малий, як це все зупинити?
Тільки чутно Чорнобильський дзвін…
Як я мушу без батька жити?
Найдорожчий у світі він.
Вже багато років молюся
І прошу, Чорнобильський Спас
(До могилки, де батько, тулюся),
Хай не буде сиріт у нас.
І лежать під важкою плитою
У землі наші рідні батьки.
На плиті застигли росою
Кам’яні, як живі, квітки.
Ми прийшли вшанувати героїв.
Низько голову я схилю.
Мирний атом, що ти накоїв?
За героїв сьогодні молю!
 
Барвиста країна

Розмалюю я країну
В кольори барвисті
І знайду я ту дівчину
В червонім намисті.
Нехай пісню заспіває
Про калину знову,
Бо з дитинства ж тут зростає,
Знає рідну мову.
Україно, моя ненька,
Ти найкраща станеш,
І засяє вишиванка,
Яку ти тримаєш.


Як в небі зірочки

Я попила із джерела водички –
До нього я сама прийшла,
Бо ці краплиночки, як в небі зірочки,
Заграли сяйвом, тільки підійшла.
Вмить серце в радість одягнула,
Цілюща сила прибула,
Бо матір Божа пригорнула,
Весною над джерелом цвіла.
Немов малесенька дитина,
Сльозами щиро пролилась,
Бо є у кожного родина –
Молилася за те щоби збулась.
А джерело все більше оживало,
І бачу, Боже, це вже водограй!
А Небо всіх людей до доброти благало:
В душі у кожного нехай засяє Рай.

Мирний атом

Навіщо спокій зруйнував?
Весна вдягалася красою…
Все добре, людям ти казав
І друзі ж ми були з тобою.
Ти мирний атом завжди звався,
Хотіли травень святкувати…
Чому – чому четвертий блок зірвався?
Осиротіли наші хати.
Тепер ми мусимо тікати,
І довго лиху ще дзвеніти,
І плаче за синочком мати –
Він у вогні і хоче пити.
-  Синочку, рідний, що ж робити?
І як тобі допомогти?
Ти ж молодий, і треба жити,
Так сумно думати, де ти.
Я в храм іду, щоб помолиться
За діточок на цій землі
І прошу: люди схаменіться
Не треба більше нам війни.
Бо сліз і горя так багато!
Навколішках стою.
Хай у Поліссі буде свято,
Тебе, Пречиста, я молю.
І чую – дзвони задзвонили,
Та не Чорнобильський це дзвін.
Я знаю – Небеса просили
Молитись Господу, бо він у нас один.

Цілюще джерело 

Маленька дівчинка прийшла
До джерела напиться.
Чудова там водиця,
                           аж іскриться
А кажуть, в неї є цілюща сила,
Бо кожному вона на радість мила.
Духмяний запах квітів відчуваєш,
Підходиш до води,
                       бажання загадаєш
І хрестишся, бо хочеться так жити,
Водицею цією все обмити
                                    й не грішити.
Щоб в серці знов надія розцвітала,
А навкруги земля
                       прекраснішою стала,
Бо Богородиця до Себе пригортає,
Своєю молитвою захищає.

Дві криниці 

Ой у полі дві криниці…
Ти напийся тієї водиці!
Смутку більше хай не буде,
Душа радість не забуде.
Перша та криниця знає,
Що цілющу силу має.
Серце може заспокоїть,
Рани в нього всі загоїть.
А від другої криниці
Для людей неси водиці.
Нехай річкою проллється
Та краплина, що дається,
Щойно люди всі пізнають,
Ці місця запам’ятають,
Щоб приходити вклонитись,
Щиро Богу помолитись.