Міністр оборони Дмитро Саламатін збрехав. Підтверджено документально, легко перевірити — документи на сайті DT.UA. На адресу народу неправда влади ллється річкою, з цим уже якось звикли. Тут особливий випадок — зафіксовано неправду всередині самої влади, причому на найвищому рівні. Міністр оборони, намагаючись уникнути відповідальності за зрив поставок зброї в Ірак і за економічні втрати, яких зазнає країна від штрафних санкцій, свідомо вводить в оману Віктора Януковича — президента і Верховного головнокомандуючого. Новація, однак.
Збройовий бізнес у світі вважається другим за прибутковістю, після торгівлі наркотиками. У нинішній Україні не той випадок. Тут важливі обсяги, загальний оборот, на якому сотні мільйонів заробляють посередники, закордонні компанії та українські чиновники. Непогано працюють, дуже навіть прибутково — на свою кишеню. А те, що замість прибутку від збройового бізнесу країна зазнає збитків, — тепер мало кого турбує.
Україна втрачає довіру партнерів, цілком платоспроможних і охочих купувати зброю наших виробників. Втрачає робочі місця й високотехнологічні галузі промисловості.
Є побоювання, що так триватиме й далі. Доки збройовий бізнес віддано на відкуп брехливим міністрам, готовим піти на обман навіть хазяїна Банкової. І доки сфера експорту озброєнь буде таємницею за сімома печатями, яку намагаються оминати стороною навіть правоохоронні та контрольні органи.
Спробуємо підняти завісу і розрізати нариви. Зовсім трохи, не торкаючись особливо гострих проблем, прикритих державними секретами.
Торкаючись такої делікатної теми, як торгівля зброєю, ми не ставили перед собою завдання завдати шкоди національним інтересам або створити труднощі в реалізації експортних контрактів. Це вже зробили без нас — держчиновники, котрі брали активну участь у розподілі надприбутків збройового бізнесу.
Преса періодично публікує заяви колишнього керівника «Укроборонпрому», а нині — міністра оборони Саламатіна про те, що в країну надходять мільярди від продажу на зовнішніх ринках вітчизняних озброєнь і що Україна входить до десятки топ-експортерів зброї. Якщо продаж зброї подається як успіх команди Януковича, то чому так лихоманить підприємства оборонно-промислового комплексу? Чому борги перед ними постійно зростають? Чому для списання цих боргів сотнями мільйонів через парламент проштовхують окремі закони? Чому для підтримання буцімто прибуткової сфери «Укроборонпром» просить із бюджету-2013 величезні кошти, майже мільярд гривень?
«А где фактическая бумажка, броня?»
Наприкінці вересня 2009 року Україні вдалося практично вирвати з рук конкурентів перший збройовий контракт із Іраком. Багато хто вважає, що це була плата за багатолітню військову присутність у цій країні українського контингенту. Люди, причетні до укладання контракту, не особливо приховували того факту, що адресне виділення міністерству оборони Іраку коштів на закупівлю в Україні літаків Ан-32 і бронетранспортерів БТР-4Е вдалося організувати з допомогою якихось високих посередників зі США. Саме ці посередники та військові чини Іраку погодили програму співпраці з Україною на п’ять років зі стартовим бюджетом 2,5 мільярда доларів США. Було зазначено, що поставка наших літаків і БТР стане своєрідним «обкатуванням» відносин замовника, постачальника та посередника. У разі успіху — з перспективою нарощування поставок військової техніки на багато років наперед, загальним обсягом до 14 млрд. дол. Для України це був прорив, що розсовує обрії відродження вітчизняної оборонки.
Перші прикрощі почалися через запізнення з поставкою першої партії БТР — на шість місяців. Замість листопада 2010 року перші вироби прибули до замовника лише в березні 2011-го. Іракські військові відразу «включили лічильник» штрафних санкцій за кожну несвоєчасно відвантажену партію БТР. Україна почала зазнавати втрат: за першу ж партію техніки ми недоотримали близько 2 млн. дол.
Як стверджують наші джерела в «Укроборонпромі», саме на цей період припадає бурхлива діяльність двох керівників збройового бізнесу, двох Дмитрів — Саламатіна і керівника «Укрспецекспорту» Перегудова — з вибудовування нової схеми реалізації іракського контракту. Ключовим моментом стало усунення американського посередника, якого українські чиновники «послали» далеко за океан «разом із його вонючими корупційними сенаторськими схемами». І залучили як посередника іншого персонажа зі збройового бізнесу. При цьому фінансові інтереси посередника звузили, зате комісійні для української сторони збільшили істотно. Для підтвердження цієї інформації Головна фінансова інспекція або Рахункова палата України можуть провести позапланову перевірку. Якщо їм дозволять…
Усе б гаразд, але термін підписаного з Іраком контракту минув у березні 2012 року. Контракт залишився невиконаним з вини української сторони. Назріває серйозний скандал. Хтось має відповідати.
На літо поточного року в Одесу для відвантаження доставляють другу партію БТР — 62 штуки. Але відвантажувати військову техніку не можна, закон забороняє — оскільки попередній контракт не діє, а нового немає. Керівники спецекспорту заметушилися. Перегудов завис у шпагаті між Іраком та Україною.
І тут йому на допомогу приходить міністр оборони Саламатін. 9 серпня він пише лист Януковичу (текст див. на сайті). Доповідає, що Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Ірак вирішив ініціативно зустрітися із Саламатіним для висловлення всілякої вдячності за активну співпрацю у військово-технічній сфері. Посол Іраку буцімто запевнив, що «за останнідва-три місяці навколо виконання українсько-іракського контракту на поставку бронетранспортерів хмари розвіяні».
І найголовніше: з посиланням на іракського дипломата, Саламатін письмово інформує (дезінформує) Януковича про те, що «прем’єр-міністром Республіки Ірак Нурі аль-Малікі було підписано відповідний урядовий документ про продовження вищезгаданого контракту».
Отож, нам достеменно відомо, що на момент письмової доповіді Януковичу (9 серпня) жодного «урядового документа» не було. Немає його й досі, на момент здачі газети до друку. Ні подовженого старого контракту, ні підписаного нового не існує в природі. І Саламатіну з Перегудовим, який у середині серпня тиждень провів в Іраку, оббиваючи пороги високих кабінетів, про це відомо.
Ми змогли роздобути один-єдиний документ, яким закінчився вояж Перегудова в Ірак (текст на сайті). Прочитайте самі.
Перше — це зовсім не «урядовий документ», замість підпису прем’єр-міністра Іраку під ним стоїть підпис навіть не керівника, а одного з чиновників військового відомства.
Друге — зовсім це не «документ про продовження контракту», що відкриває шлях для продовження поставок техніки в рамках «безхмарних» відносин із Іраком. Це опус під назвою «меморандум про взаєморозуміння». Як обов’язкову умову продовження співпраці з Україною, він вимагає надання українським спецекспортером гарантій оплати на суму 72 млн. 130 тис. дол. у банку ТВІ, акцептованому міноборони Іраку. Крім того, іракська сторона вимагає від української компанії «Прогрес» надати державні гарантії від українського уряду стосовно добросовісного виконання українським постачальником зобов’язань за контрактом. А далі в меморандумі взагалі прекрасна фраза, яка є вінцем викриття Саламатіна й Перегудова: зазначені вимоги іракської сторони потрібні для того, щоб лише почати (!!!) розробку та погодження доповнень до контракту.
Третє — меморандум датовано 16 серпня. Нагадаю, Саламатін письмово доповів президенту про «успіхи» на іракському напрямку тижнем раніше,
9 серпня.
І останнє — щоб продовжити розмову з Україною, меморандум вимагає надання Іраку банківських гарантій і гарантій уряду України не пізніше ніж 23 серпня цього року. Нам достеменно відомо, що в зазначений термін ніхто ніяких гарантій Іраку з України не надав. Немає їх і донині!
Брехня наростає лавиноподібно. Репутація країни нижче від плінтуса. Янукович спокійний: йому доповіли, що все гаразд, «картина олією». Формально Саламатін сьогодні осторонь, адже він тепер міністр, а на «Укроборонпром» призначили іншого керівника, Сергія Громова. Схоже, саме його можуть призначити стрілочником — хтось же має відповісти за цю скандальну історію? Можливо, його звільнять з «Укроборонпрому», так само як минулого тижня Саламатін у присутності Громова змусив піти всіх, кого Громов взяв на роботу?
Китайський відкіт
Ще один яскравий приклад «ефективної» діяльності саламатінських спецекспортерів дав про себе знати на китайському напрямку.
До приходу Саламатіна у сферу торгівлі зброєю у грудні 2008 року на виконання «Угоди між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки щодо військово-технічного співробітництва» в України з’явився досить привабливий контракт на поставку двох десантних кораблів на повітряній подушці (аналогічних кораблю проекту 12322 «Зубр»). Передбачалося, що Україна поставить Китаю технічну документацію, комплектуючі матеріали, корпусні конструкції та обладнання для будівництва ще двох таких самих кораблів у КНР, а також надасть послуги з технічного сприяння у будівництві кораблів і навчання персоналу та екіпажів замовника.
Наявність такого вигідного контракту, крім отримання країною валютних коштів, дозволила Україні зберегти унікальне підприємство суднобудівної галузі — ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія „Море“, що спеціалізується на будуванні кораблів і катерів з алюмінієвих сплавів на повітряній подушці і на підводних крилах.
Крім того, завантажено потужності великих підприємств суднобудівної галузі — «Зоря»-«Машпроект» (Миколаїв), «Дослідно-проектний центр кораблебудування» (Миколаїв), «Завод „Фіолент“ (Сімферополь), „Енергія“, (Кривий Ріг), „Діпроверф“ (Київ) і близько 120 субпідрядників по всій Україні.
На момент укладання контракту щодо „Моря“ було розпочато процедуру банкрутства. І сьогодні підприємство досі перебуває у стадії санації, загальна сума його боргів досягала 340 млн. грн. Профільних замовлень практично не було. Конструкторський, технологічний і виробничий персонал через невиплату зарплати здебільшого працював за межами України. Основні фонди втрачали непридатність.
Поновлення робіт із будівництва кораблів для Китаю, на які „Морю“ виділено 190 млн. дол., дало змогу призупинити процес розвалу підприємства і повернути значну частину кваліфікованих кадрів в Україну.
Однак та сама історія — виконання робіт відбувається зі значним відставанням від графіка, передбаченого китайським контрактом.
Уже зрозуміло, що затримка в поставці першого корабля становитиме не менше ніж вісім місяців, а китайська сторона може виставити штрафні санкції на суму близько 7,5 млн. дол.
Реалізуючи схему перерозподілу комісійної винагороди у свій бік, керівники «Укрспецекспорту» придумали під час виконання контракту розірвати стосунки з фірмою-посередником HOKOKLIMITED, яка реально сприяла у проведенні переговорів та укладанні контракту, і підписати угоду про надання агентських послуг із компанією RICHMAND ARIN LIMITED. Згадуючи цю структуру, неможливо навіть щось сказати про її репутацію. Цієї репутації просто немає, оскільки фірма — фіктивна. Але це не завадило переказати на її рахунок близько 2 млн. дол. нібито для вирішення питань про незастосування китайською стороною штрафних санкцій...
Ще зворушливішу комбінацію зі збільшення «призів» колишній керівник «Укроборонпрому» вигадав, направивши у Китай такого собі п. Воронкова. Як стверджують наші китайські товариші, на офіційних переговорах у Китаї під аудіофіксацію Воронков поставив пряме запитання: хто саме з представників китайської сторони очікує отримання комісійної винагороди за контракт? Абсолютно неважливо, що Воронков іще не закінчив своєї по-дитячому безневинної фрази, як усі китайські учасники переговорів уже прокрутили у своїй свідомості, що сказати важливого своїм близьким і яку їжу замовити перед стратою. У Китаї, як відомо, з корупціонерами не церемоняться …
Вийшло дуже результативно. Раптом в одну мить ніби нічийною виявилася багатомільйонна сума коштів. А з іншого боку, завищений відкіт на китайському напрямку буде останнім, який зможуть вивести в тінь українські торгівці зброєю, оскільки навряд чи після такого китайці кинуться укладати нові контракти з Україною. Зате в Росії результатам діяльності Дмитра Альбертовича будуть раді. А тим часом ідеться про загрозу втрати для країни 318 млн. дол…
Ще один «успішний» контракт з Китаєм було укладено у грудні 2011 року, у період перебування Саламатіна біля керма «Укроборонпрому». Контракт на загальну суму 44,7 млн. дол. передбачав поставку в Китай трьох літаків-заправників Іл-78 (після того як їх відремонтують) і відповідного авіаційного майна. Як з’ясувалося згодом, уже після укладання контракту, мінімально рентабельна ціна контракту мала становити 52,5 млн. дол. Слід зазначити, що представників «Миколаївського авіаремонтного підприємства» на переговори і підписання заздалегідь збиткового контракту не запросили.
До речі, Росія пропонувала Китаю ці самі літаки по 25— 30 млн. дол. кожен. Немає сумнівів, що, навіть перебиваючи росіянам угоду привабливішою ціною, «Укрспецекспорт» мав усі шанси привезти контракт на ці літаки за ціною мінімум 18—20 млн. за штуку!
Подібна ситуація повторюється вже в серпні цього року з укладанням контракту на поставку п’яти літаків Іл-76.
У цьому випадку «Укрспецекспорт» примудрився укласти контракт на суму 50,8 млн. дол., втративши на кожному літаку, за експертними оцінками, від 2,5 до 5 млн. дол. У підсумку ремонт літаків на Миколаївському заводі стає збитковим.
І в цьому контракті, як виявилося, сидить той самий посередник, який брав участь у збитковій угоді з продажу трьох літаків Іл-78. За даними наших джерел в «Укроборонпромі», сума агентської винагороди для такого збиткового контракту була позахмарною — 16%, з яких на українську сторону припала рівно половина.
Що контракт — то проблема
Не знаємо, якого туману напускав на президента Саламатін, розповідаючи про можливі мільярдні виручки, можемо лише зазначити, що майже всі найбільші контракти «Укрспецекспорту» сьогодні є проблемними. Якщо бути точним, у переліку проблемних — 62 контракти…
Крім згаданих іракського та китайських контрактів, на ладан дихають контракти на поставку БТР і танків «Оплот» у Таїланд, на суму 256,2 млн. дол. і 156 млн. дол. відповідно.
Горить пакистанський контракт на суму 20 млн. дол.
Щось не зійшлося і з поставками танка Т-72М Ефіопії на суму 137 млн. дол.
Уже зрозуміло, що декларовані Саламатіним мільярдні обсяги експорту зброї обертаються збитками для країни. І що більші обсяги — то більші збитки. Повторимо. Для країни. Для чиновників-посередників збройовий бізнес дуже навіть прибутковий. Треба вже розірвати цей замкнутий цикл брехні уряду і президенту. А найголовніше — країні. Адже їй, зрештою, розплачуватися…
Немає коментарів:
Дописати коментар