Гра долі чи «папєрєднікі в долє…»? – таке риторичне запитання поставили чорнобильці Прикарпаття – учасники зустрічі з представниками обласної влади – після того, коли більшість ліквідаторів проголосували за те, щоб сімейний підряд горезвісних «дєятєлєй» чорнобильського руху, що всупереч загальновідомим історичним даним не посоромились величати себе «засновниками чорнобильського руху на Прикарпатті», покинули зібрання, аби уникнути безплідних чварів, сварок і провокативних деструкцій у роботі запланованого заходу.
І цим голосуванням чорнобильці Прикарпаття продемонстрували, що ми єдині і згуртовані, як і раніше. Згадані «дєятєлі» ніби прилипли до крісел у владному приміщенні і за традицією компартійних часів, коли їх відрядили на Прикарпаття для «усмірєнія» непокірних проросійським чинникам галичан (судячи з їхньої діяльності супроти національно свідомих чорнобильців), проігнорували волю зібрання – не покинули захід.
Тому чорнобильці на чолі з лідерами і засновниками чорнобильського руху на Прикарпатті – головою Всеукраїнського товариства «Спілка Чорнобиль» Василем Атаманчуком і головою Івано-Франківської обласної організації цієї ж Спілки Нестором Мартинцем, за порадою заступника голови Івано-Франківської ОДА Сергія Адамовича перейшли до просторої конференц-зали побіля кабінету голови ОДА Андрія Троценка.
Дивує тільки те, що «дєятєлі» в ці постреволюційні, а тепер ще й воєнні дні користуються привілеями і тим же впливом на нашу нову владу, що і в часи «папєрєдніков»: скеровують фінансові потоки на побудову пам’ятників власного уподобання, несмак і невідповідність яких чорнобильській тематиці, як і втручання «дєятєлєй» у розподіл ліків, гостро критикувались у виступах ліквідаторів, зокрема, Михайла Боднарчука та Віталія Ходана.
«Дєятєлі» незрозумілим чином накрутили собі пенсії в розмірі дев’яти тисяч гривень, ще й прирівнялись до учасників воєнних дій, хоча до армії жодного стосунку не мають («І чому на ці факти спокійно дивляться керівники пенсійного фонду і прокуратури?» – Н. Мартинець); позбавляють статусу ліквідаторів і, відповідно, пенсій і пільг тих ліквідаторів, котрі пройшли чорнобильське пекло в перші місяці страшного 1986 року, зокрема, такий садистсько-енкаведистський акт було вчинено наді мною, Симчичем Миколою, за фальшиво сфабрикованим доносом – «тєлєгой» до колишнього начальника «Союзу Чорнобиль» Б. Андрєєва, вимогу якого покарати мене, всупереч всім правовим нормам, справно виконали чиновники всіх рангів саме в той час, коли я лежав у лікарні після тяжкої операції, і що впадає в око – це сталося після резонансної моєї публікації в «Українському слові», в якій, услід за колишнім президентом України Леонідом Кравчуком, частину нардепів, що засідають на Печерських пагорбах, а тепер ще й у президіях т. зв. Донєцкой і Луганской республік, за їхню позицію щодо трагічних подій на Волині в 1943 році назвав зрадниками і ворогами України.
Тож, користуючись нагодою, висловлюю щиру вдячність суддям Івано-Франківського Окружного Адміністративного суду, моїм адвокатам, Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи при Івано-Франківській ОДА, ОО «Спілка Чорнобиль», ОО НСПУ, НСЖУ, ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, моїм друзям Богданові Соколовському, Вікторові Бернацькому, Петрові Зеленчуку, які допомогли мені повернути статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС і добре ім’я.
Тим часом, «дєятєлі» беруть на себе функції цензорів-вершителів долі художніх і документальних книг, авторами яких є «неугодні» їм автори, зокрема, йдеться про долю книги Н. Мартинця («Пекло посеред раю») і М. Симчича («Чорнобильці: герої чи парії?»), яка готується до друку у видавництві «Меморіал».
Директор цього видавництва Галина Шикиряк зі сльозами на очах повідомила зібранню, що згадана «дєятєльніца» буквально тероризує працівників видавництва, свавільно цензуруючи готову до друку книгу і присвоюючи собі право розпоряджатись коштами, виділеними ОДА.
Понад рік ця колишня компартійна функціонерка гальмує друк книги. Прізвище цієї «деятєльніци» незручно називати – настільки допекла вона не лише чорнобильцям, але й керівникам державних структур. Фактично і без зайвої популяризації йдеться про національне самоїдство.
Характеризуючи самоїдство як один із комплексів українців, що мав чудовий живильний ґрунт в умовах інонаціонального поневолення, а в атмосфері жорстокого придушення паростків здорового національного життя, брутальної фальсифікації історії України (а саме на це була спрямована політика Російської імперії) руйнують зусилля українських діячів, підігрують ворожим українству силам, провокуючи взаємопоборювання в самому українському середовищі, відомий вчений-літературознавець, професор багатьох університетів, зокрема, й іноземних, Ярослав Поліщук у своїй публікації «Українське самоїдство крізь призму нашої літератури» (журнал «Український засів», ч. 7-9 (50-52), Харків, 1997 р.) пише: «Класичну ілюстрацію українського самоїдства створив Іван Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сімя»… Для Кайдашів і Кайдашенків світ завеликий, застрашний, вони задовольняються власним мікросвітом, у якому спроможні творити ерзац світу коштом власного псевдоутвердження.
Дефективність, ущербність такої особистості тільки приховується маскою «псевдодіяльності», – може, саме через це скандали та сварки Кайдашів такі гучні та відверто провокативні.
Кайдашева сім’я як характерний тип української дійсності дотепер виглядає дуже вдалою алегорією». Тут доречно буде згадати вислів відомого філософа Еріха Фрома: «Ми зачаровані зростанням свободи щодо нас, і, як сліпці, не бачимо тих внутрішніх перепон, примусів і страхів, котрі готові позбавити сенсу всі перемоги, одержані свободою над традиційними її ворогами».
Але цей літературознавчий аналіз тільки в загальних рисах передає ту біду, яку несуть у своїй суті сучасні «кайдаші», яких Нестор Мартинець у своєму полум’яно патріотичному виступі назвав «п’ятою колоною», яка своєю підступною «дєятєльностью» намагається не лише підпорядкувати своїм антиукраїнським цілям чорнобильський рух, але й структури української влади, торуючи «путі» для окупації України.
Інакше як пояснити той факт, що, як зазначив у своєму виступі В. Атаманчук, тільки на ліквідаторах першої категорії останнім часом у нашій області зекономлено понад мільйон гривень, а загалом по Україні на чорнобильцях зекономлено близько 5 (!) мільярдів гривень.
Ми, чорнобильці, не проти розумної і збалансованої економії, бо розуміємо, що Україну втягнули у війну проросійські терористи і «п’ята колона». Ми й самі долучаємось до збору коштів і спорядження для наших славних воїнів, які героїчно захищають наше мирне життя від промосковських агресорів і банд терористів.
Ми долучаємось до вимог звільнити з протиправного ув’язнення на території Росії нашу національну героїню, мужню українську льотчицю Надію Савченко.
Але ми категорично проти використання коштів українських платників податків для оплати жирування «п’ятиколонників», що несуть загрозу нашій державній незалежності і суверенітету.
«Все для перемоги над ворогами людськості!» – такий лозунг висувають чорнобильці в ці скорботні дні трауру за невинно убієнними промосковськими вбивцями мирних пасажирів літака Нідерландських авіаліній.
Весь світ має долучитись до приборкання диких агресорів!
І якщо президентові Росії Владіміру Путіну не набридло погрожувати світові своїми кривавими «бумерангами» і «ядерним пєплом», то ми, чорнобильці України, які в часи аварії на ЧАЕС на собі відчули дію цього «пєпла», бо ліквідовували наслідки ядерної катастрофи разом з фахівцями з Росії й інших країн, рішуче застерігаємо: «Зупиніться!
Людям потрібен мир, а не війна!
Майте мужність користуватись розумом, а не фашистською брехнею й імперськими амбіціями. Бо бумеранги мають властивість повертатись до тих, хто їх кидає не лише в українців, але і в мирних громадян всього світу!»
Микола Симчич,
учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, кандидат фізико-математичних наук, чл. НСПУ і НСЖУ
Немає коментарів:
Дописати коментар