Суттєве погіршення стану виконання рішень судів українці відчули ще в 2007 році. З того часу ситуація лише погіршується. Україна посідає третє місце за кількістю заяв, які знаходяться на розгляді Європейського суду з прав людини. Станом на 31 грудня 2013 року на розгляді Європейського суду перебувало 13 284 заяв, поданих проти України, що становить 13,3% від загальної кількості заяв у Суді. Найбільша кількість заяв проти України, за яким у 2013 році були прийняті рішення по суті, стосуються системної проблеми невиконання (тривалого невиконання рішень національних судів).
За словами Максима Щербатюка, програмного директора Української Гельсінської спілки з прав людини, невиконання рішень судів стало чи не національною традицією. Особливо, якщо йдеться про стягнення коштів з держбюджету. Процедура виконання таких судових актів, як правило, затягується на роки.
Державні органи та посадові особи, програвши справу в суді, і маючи на руках справедливе рішення суду, всіляко ухиляються та затягують від його виконання, звертаючись до всіх можливих інстанцій. І навіть після остаточного програшу не хочуть виконувати рішення добровільно. Через це обов’язок виконати рішення покладається на державну виконавчу службу та збільшують навантаження на кожного працівника в кілька тисяч проваджень.
Зарплата державного виконавця становить близько 2 тисяч гривень. При цьому у нього можуть перебувати виконавчі провадження із стягнення мільйонних сум, а у відділі примусового виконання рішень - мільярдних обсягів коштів. Чи будуть вони стягнуті, залежить від оперативності та сумління конкретного державного чиновника.
Результат – виконання рішень відбувається роками, що не влаштовує ані громадян, ані бізнес. У виграші залишаються державні підприємства/установи, які програли справу та не мають наміру виконувати рішення.
Статистика свідчить, що робота органів виконавчої служби вкрай неефективна. Так, у 2013 році в органах ДВС знаходилося на виконанні понад 8 млн. справ на 440 млрд. грн. Середній відсоток стягнення – лише 4% або 20 млрд. грн.
Одним з яскравих прикладів є справа пана Кириченко, де було порушено право власності на мільйони гривень і вже більше 10 років рішення українського суду не виконується. Тут потрібно зазначити, що навіть рішення Європейського суду з прав людини по цій справі не змінило ситуацію із виконанням цього рішення національного суду. За невчасне виконання рішення держава має сплатити ще додаткові мільйони гривень пені.
Суттєвим негативом, що впливає на виконання рішень судів є наявність в Україні мораторіїв щодо стягнень на майно. Так, державою було продовжено мораторій на порушення справ про банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу, який офіційно дозволив таким підприємствам не сплачувати борги за своїми зобов’язаннями, ухилятися від сплати податків, викривляти конкурентне середовище тощо.
Уряд, не зважаючи на наявність запитів, до сьогодні не надав до Верховної Ради перелік підприємств, які мають такі привілеї. Відтак, зазначений мораторій працює у тіньовому та ручному режимі, так би мовити, «для своїх».
Для того, аби змінити ситуацію, правозахисники пропонують на законодавчо забезпечити існування ефективного судового захисту прав власників, в тому числі вдосконалити судовий контроль за виконанням рішень судів. А також припинити дію мораторіїв щодо примусового продажу майна державних підприємств. Крім того, забезпечити якнайшвидшу реалізацію положень ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і виділення достатніх фінансових ресурсів на його виконання.
Немає коментарів:
Дописати коментар