приніс нам під Різдвяну ялинку закон «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»
Першою та вмотивованою, на мою думку, є новина про зміни редакції другої статті ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Її суть зводиться до того, хто має право ініціювати межі зон радіоактивного забруднення. Схиляюся до думки, що попередня редакція була популістською, а запропонована є повністю реалістичною. Дістати згоди щодо звуження забрудненої зони «за поданням обласних Рад народних депутатів» було просто неможливо. Тепер «на основі експертних висновків» «межі цих зон установлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища».
Ця зміна продиктувала другу новину - похорони другої статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо визначення категорій зон радіоактивного забруднених територій.
Третю новацію щодо вилучення другого пункту із 21-ої статті Закону 796-12, де йдеться про «першочергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам чи закладам відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні» взагалі не поділяю. Цією нормою користувалося надзвичайно обмежене коло,читай обраних, осіб. Її можна було суттєво обмежити тим витіюватим, незрозумілим та затуманеним формулюванням,протиправно заново внесеним у Прикінцеві положення до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік»: «Установити, що … норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами), статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 із наступними змінами), статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами)... застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування."
Два питання надзвичайної зацікавленості: Чому не розкрито сутність оцих хитромудрих новацій - "Установити, що пільги… надаються за умови, якщо розмір?! (який він) середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу?! (що воно таке) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України". Третє невідоме стосується порядку, який визначатиме Уряд. Чому він також не оприлюднений, щоб усім був зрозумілий його реформістський задум?!
Для чого вилучати положення, яке Уряд, як і за попередніх часів, без судового примусу не збирається виконувати?!
Ліквідований попередній режим радіоактивно забруднених територій автоматично призвів і до ліквідації четвертої категорії потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС. Над поняттям «потерпілих» хочеться мені також поміркувати. Первинна редакція Закону України №796-12 (статті 9 і 10) «постраждалих» чітко розподіляла на ліквідаторів (1, 2 та 3-тя категорії) та потерпілих (четверта категорія). Наступними змінами до цього Закону всіх чомусь стали визнавати «потерпілими». На мою думку, певної класифікації потребує звання «ліквідатор». Я б їх поділяв на тих, хто брав участь в ліквідації наслідків аварії до введення в експлуатацію «Саркофагу» та після, з наступних передумов: залучення солдат (найбільша кількість їх серед ліквідаторів) до робіт у зоні відчуження на принципах воєнного часу, більший ризик від радіоактивного опромінення через відкритий четвертий реактор, наявність в зоні великої маси ще не захоронених належним чином радіоактивних викидів, засекреченість реальної інформації про безпеку в зоні та можливі форми заохочення учасників ліквідації цієї техногенної аварії світового масштабу. Перелік цей можу продовжити.
Цілком прийнятні для мене вилучення статей 31,37,39 ,45 та положень із тридцятої статті, що стосуються діючого режиму скасованої території радіоактивного забруднення. А от нову редакцію 60-ої статті Закону №796-12 вважаю контраверсійною.
Мої застереження щодо заявленої відміни чи монетизації пільгового проїзду. Орієнтуюся на думки побратимів по об’єднанню. Ця норма практично не діє на автобусних перевезеннях. На залізниці нею пільговик за потреби може скористатися. Правом безоплатного проїзду в межах України користаються дуже мало ліквідаторів,як першої, так і другої категорії. Чи не варто було замість багаторічних розмов про оцей «тягар» провести експеримент у двох-трьох областях. Замість туманних «відшкодувань» запровадити через систему органів соцзахисту проїзні талони. За ними, повірте, звернеться обмежена кількість пільговиків, процентів 20 і не більше. Перевізники отримають кошти за надані, а не заявлені послуги. Врешті припиняться їх спекулятивні заяви про загрозу банкрутства та убогість. На теренах нашої області квитків за проїзд практично видають поодиноким пасажирам у переповнених автобусах. Тут тіньова схема діє давно і надійно. Я за вмотивоване використання державних коштів.
Давайте поміркуємо ще над одною новацією - відміною заробленого права ліквідаторами на відшкодування втраченого здоров’я в зоні підвищеної радіації завдяки лише імовірному перебуванню за державні кошти в санаторних закладах. Таке щастя мали впродовж тих 28-ми після чорнобильських років ОДИНИЦІ. Мережу оздоровчо-реабілітаційних закладів, на мою думку, саме на територіях проживання ліквідаторів слід розвивати. У відповідь, найбільш просунута частина ліквідаторів, буде ініціювати інвалідність. Серед моїх побратимів, що працювали в зоні відчуження 48 днів і ночей у липні – серпні 1986 року, практично здорових немає!!! Сліпі, беззубі, суглобозалежні, гіпертоніки… Між іншим, зобов’язання щодо відшкодування втраченого здоров’я у Держави КОНСТИТУЦІЙНЕ.
Недолугість формулювань, грубе ігнорування правами чорнобильців, зароблених та законних, а не куплених чиновниками у чиновників, дає нам право та можливість оскаржувати, наголошую!, окремих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у судах, визнавати їх такими, що не підлягають застосуванню. Та ще й в запасі у нас вуличні,дай Боже,щоб вони були мирними, протесні акції разом з наростаючую масою невдоволених діями чинної, хоч і не зажди нашої, влади.
Ярослав Олійник,
голова обласного ГО «Прикарпатбат Чорнобиль»,
заступник командира в/ч 6033
Немає коментарів:
Дописати коментар