-->
☢ ☢   Любите Родину - Мать вашу!        Якщо ви не боретеся за свої права, у вас їх заберуть!        Заявка на кредит онлайн        Бесплатные кредитные карты        Реклама в анонімних оголошеннях    ☢ ☢

Діти Чорнобиля: чим відмінні українці, народжені 1986 року?

26 квітня 1986 року через низку невдалих тестів на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції стався вибух, що перейшов у масштабну пожежу, результатом якої стала найбільш нищівна ядерна катастрофа в історії.

Радянський уряд намагався приховати інцидент, але пізніше був змушений повідомити про нього, коли шведське агентство атомної енергії заявило, що є ознаки підвищення рівня радіації.

У вибуху на 4-му реакторі загинуло двоє людей. Ще 29 померли у лікарні протягом наступних кількох днів. Реактор продовжував горіти близько 3-х тижнів. Десятки людей працювали тут так званими “ліквідаторами”, намагаючись загасити вогонь. Багато з них померли від опромінення чи захворювань, спричинених радіацією.

Водночас, кількість спричинених Чорнобильською катастрофою смертей залишається суперечливим питанням. Агенція ООН, International Agency for Research on Cancer, каже, що від захворювань, напряму спричинених катастрофою, у період з 1986 по 2065 рік помре близько 40 тисяч людей. Багато інших дослідників вважають, що ця кількість набагато вища і складає шестизначне число.

Через 29 років після катастрофи Euronews поспілкувався з трьома молодими українцями, які народилися у тому доленосному квітні. Ми запитали у них, чи почувають вони себе дітьми Чорнобиля? Ольга Закревська — професійний фотограф. Вона народилася 11 квітня 1986 року у Прип‘яті.

 

“Мої батьки були молодими спеціалістами. Батько був одним з найкращих випускників спеціальності “Теплоенергетика” в Київському політехнічному інституті. Після кількох років успішного стажу в цій професії його призначили на будівництво ЧАЕС. Після аварії десь з рік ми кочували по родичах, далі нам дали квартиру на Троєщині. Батько ще тривалий час вахтовим методом їздив працювати на станцію.

Вийшло так, що аварія на Чорнобилі — то була ледь не щоденна сімейна міфологія. Ми і наші сусіди — всі були чорнобильці. Це накладало відчутний відбиток на побут і стосунки з державою. Мені було всього лиш 15 днів, коли нам треба було терміново тікати з міста. Біохімічний зв‘язок матері і грудної дитини дуже потужний. Думаю, я пережила всі ті мамині емоції в зовсім несвідомому віці. А в свідомому — статус “чорнобилець” був завжди зі мною, оскільки я вчилася у школі не в моєму мікрорайоні, і нас там було зовсім небагато.

Чи говорили про аварію в родині? Постійно. Не те, щоб згадували, але через призму постійних візитів до лікарів радіологічного центру, досліджень, посвідчень зі статусом чорнобильця, пільг, гуманітарної допомоги — це постійно було з нами.

А як на мене, то ти не скасуєш факту того, що було, і для тебе ж краще взяти і спробувати розібратися у причинно-наслідкових зв‘язках, щоб далі жити своє життя якісніше

Зараз я намагаюся зрозуміти, як саме це вплинуло на моє життя. В 25 років до мене дійшло, що це справді був потужний фактор, що формував мій світогляд. Тому час від часу я відшукую контакти чорнобильців і пропоную з родинами прийти до мене на фотосесію. Говоримо про різне, поки фотографуємося. Знайомимося один з одним. Вибух стався майже 30 років тому. За цей час ми встигли повиростати, і багато хто народив дітей. У нас є свої страхи пов‘язані зі здоров‘ям, у тому числі і з дітонародженням. Все своє дитинство ти чув одне і те : “Ми, лікарі, не знаємо, що з тобою буде, є типові ризики, треба слідкувати і досліджувати. Але точно ми не знаємо, вплив радіації непередбачуваний.”

З іншого боку, ця тема — аспект впливу на життя — мало кого цікавить, у тому числі і самих прип‘ятчан. Більшість каже, що їм все одно, і вони не хочуть про це згадувати, чи бути якось до того причетними, адже то давня історія. А як на мене, то ти не скасуєш факту того, що було, і для тебе ж краще взяти і спробувати розібратися у причинно-наслідкових зв‘язках, щоб далі жити своє життя якісніше. Очевидно, що ця подія травмувала тебе і твою сім‘ю. Час загоює, але ж не лікує повністю. Хоча пережиті травми можуть робити нас сильнішими.”Олексій Старинець — журналіст. Він народився 26 квітня 1986 року. Він каже, що його день народження завжди був джерелом коментарів серед друзів. Він не проти ядерної енергетики і вважає себе оптимістом.

 

“Перший особистий спогад про Чорнобиль? Це завжди було приводом для жартів і в школі, і в сім‘ї, адже я народився у той самий день і рік. У дитинстві бабуся і мама розказували, що вже в перший день дізналися про аварію на ЧАЕС, в лікарні не відкривали вікна і частіше прибирали. Аварія була вночі з 25 на 26, а народився я приблизно о 18:00 26-го. Народився в місті Сквира Київської області, приблизно за 250 км від Прип‘яті.

Від народження і до першого класу прожив з батьками у військовому містечку, фактично, в лісі в Сумській області, тому коли переїхали до Узина в Київській області, на медичних обстеженнях був найздоровішою дитиною.

Забути про Чорнобиль ніколи не вдавалося, адже про це постійно нагадували. Все дитинство проживав у 4-й Чорнобильській зоні. Дитиною Чорнобиля себе не вважаю. Думаю, що з різних причин на моє здоров‘я це особливо не вплинуло.

У Чорнобильській зоні ніколи не бував, але цікаво було б потрапити. Кілька разів навіть планував поїздки і, думаю, все таки поїду.

До атомної енергетики ставлюся позитивно. Це один з найбільш адекватних і екологічних способів отримання електроенергії. З того, що я знаю, аварія була наслідком людських помилок.

У дитинстві мене жартома називали “дитиною Чорнобиля”, “радіоактивним”, але я на це не зважав. Зате всі завжди пам‘ятають, коли саме в мене день народження!”Юрій Вишневський — також журналіст. Він народився 1 квітня 1986 року. Його батько працював у Чорнобильській зоні упродовж кількох місяців після аварії.

 

“Мій батько працював у відчуженій зоні, тому про Чорнобиль я знав із дитинства. Знаю, що після того, як стало відомо, що сталася аварія подібних масштабів, мама поїхала зі мною до бабусі у Молдову, а батько час від часу приїжджав до нас, коли випадали вихідні дні.

Не можу сказати, що Чорнобиль якось впливав на мене. На щастя, нашу родину не зачепили наслідки аварії, й усі в сім‘ї (батько, мати, я та молодший брат) живі-здорові, наскільки це можливе за нашої екології.
Враховуючи, що не всі країни мають достатньо природних енергоресурсів, напевно, без атомної енергетики у 21 столітті не обійтися.

Було багато подій, які змушували пишатися своєю країною. Це й здобуття незалежності, й спортивні перемоги (київське «Динамо», брати Клички, перемоги вітчизняних олімпійців). Але, в той же час, усе це не може змусити забути про настільки масштабну екологічну катастрофу, яка зачепила не лише Україну, але й багато інших європейських країн.

Я не вважаю себе дитиною Чорнобиля, тому що, на щастя, катастрофа жодним чином не позначилася на моєму здоров‘ї. Я працюю в ФК «Динамо» (Київ), і двічі на рік наш клуб зустрічається з підопічними благодійних фондів, які опікуються саме дітьми Чорнобиля. Бачачи, як страждають ці діти, мені щиро шкода їх та їхніх батьків.

У Прип‘яті, чесно кажучи, ніколи не бував. Але багато друзів їздили туди, й не виключаю, що в майбутньому і я обов‘язково доїду. Тим паче, зараз організовується багато екскурсійних турів до Чорнобиля та Прип‘яті, й вони вже давно не є “зоною відчуження”.

Враховуючи, що не всі країни мають достатньо природних енергоресурсів, напевно, без атомної енергетики у XXI ст. не обійтися. Але головне завдання – зробити все можливе, аби убезпечити людей та природу від негативних наслідків.”

Корисні посилання:


Автор: Катерина Хінкулова
http://ua.euronews.com

Комментариев нет:

Отправить комментарий

I am free