Про зобов'язання вчинити дії та визнання права на отримання рецесії

    

Печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13023/15-ц

Категорія 58

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 серпня 2015 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді -    Гладун Х.А.,

при секретарі -        Кулаковій І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити дії та визнання права на отримання рецесії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, згідно уточнених позовних вимог, просив прийняти всі можливі заходи для негайного припинення знаходження його в стані раба відповідно до Конвенції про рабство від 25.09.1926 р., для чого зобов'язати відповідача нарахувати та сплачувати йому державну пенсію, як відшкодування ушкодження здоров'я, каліцтво, втрату професійної працездатності від професійного захворювання, отриманого під час примусової праці в 30 кілометровій зоні ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в розмірі 133767 грн. 66 коп. Зобов'язати відповідача сплатити йому загальну заборгованість держави за ушкодження здоров'я, каліцтво, втрату професійної працездатності від професійного захворювання, отриманого ним під час його примусової праці в 30 кілометровій зоні ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка становить станом на сьогодення, починаючи з лютого 2001 року: 172 місяця х 133 767, 66 грн. = 23 008 037 гривен 52 коп. Зобов'язати відповідача надати йому посвідчення, котре зазначає періоди його праці на примусових, обов'язкових роботах під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 19 по 31 липня 1986 року, як це передбачено статтею 12 Конвенції № 29. Посилаючись на те, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок дії іонізуючого випромінювання отримав значну шкоду здоров'ю, втратив працездатність і став інвалідом. Зазначає, що участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи проводилася примусово, без дотримання норм міжнародного законодавства, та належної компенсації за таку роботу в подальшому.

Позивач, його представник, будучи належним чином повідомленими про судовий розгляд в судове засідання не з'явились, подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав через канцелярію суду письмові заперечення, що долучені до матеріалів справи, в яких з посиланням на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом 2 групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що його оманою, примусили виконувати роботу по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що були небезпечні для життя та здоров'я, після чого його ошукали, виплативши занижену заробітну плату.

Позивач вважає, що такі дії колишнього керівництва країни - Ради Міністрів Української PCP, правонаступником якого є відповідач, є порушенням вимог статей 13, 14 та 15 Конвенції «Про примусову чи обов'язкову працю» № 29.

Однак, згідно ч. 1, 2 ст. 2 Конвенції № 29 встановлено, що в розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов'язкова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Термін примусова чи обов'язкова праця в розумінні цієї Конвенції не включає в себе: будь-яку роботу чи службу, що її вимагають в умовах надзвичайних обставин, тобто у випадках війни або лиха, або загрози лиха, як-от пожежі, повені, голод, землетрус, сильні епідемії чи епізоотії, навали шкідливих тварин, комах чи паразитів рослин і взагалі обставини, що ставлять під загрозу або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови всього або частини населення.

Загальновідомим фактом є те, що аварія на Чорнобильською АЕС є надзвичайною ситуацією техногенного характеру аварії на АЕС з руйнацією виробничих споруд й радіоактивним зараженням території.

Таким чином, участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не є примусовою чи обов'язковою працею в розумінні Конвенції «Про примусову чи обов'язкову працю» № 29, а тому, посилання позивача на положення вказаної Конвенції є хибними.

Також з вищевикладених підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язати відповідача надати позивачу посвідчення, котре зазначає періоди його праці на примусових, обов'язкових роботах під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 19 по 31 липня 1986 року, як це передбачено статтею 12 Конвенції № 29.

Крім того, видача позивачу такого типу посвідчення чинним законодавством України не передбачена.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем ставиться питання про нарахування та сплату йому відповідачем державної пенсії, як відшкодування ушкодження здоров'я, каліцтво, втрату професійної працездатності від професійного захворювання, отриманого під час примусової праці в 30 кілометровій зоні ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в розмірі 133767 грн. 66 коп.

Також в позовній заяві ставиться питання про зобов'язання відповідача сплатити позивачу загальну заборгованість держави за ушкодження здоров'я, каліцтво, втрату професійної працездатності від професійного захворювання, отриманого ним під час його примусової праці в 30 кілометровій зоні ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка становить станом на сьогодення, починаючи з лютого 2001 року: 172 місяця х 133 767, 66 грн. = 23 008 037 гривен 52 коп.

Однак, дані посилання позивача є хибними, оскільки, порядок обчислення пенсії регламентується законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною сьомою статті 54 вищевказаного Закону визначено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньомісячного заробітку для призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної відповідно до статті 54 цього Закону, також визначається Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 57 Закону).

Прикінцевими положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що норми і положення статей Законів України, що регулюють усі соціальні виплати застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2015 рік.

При цьому, відповідно до пункту 6-7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30,31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема, актами Кабінету Міністрів України.

В рішеннях Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначено, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи проводиться згідно до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210, яка є чинною, а тому підлягає виконанню.

Оскільки, зазначений позивачем тип виплат чинним законодавством України не передбачений, заявлені у позовній заяві вимоги в цій частині є безпідставними, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, органи виконавчої влади наділені дискреційними повноваженнями, а суди не вправі втручатися в діяльність органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій, оскільки, таке втручання виходить за межі завдань цивільного судочинства та за межі цивільної законодавства, так як відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше на встановлено законом, а тому, позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії є безпідставними.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки, Позивачем не доведено, що саме Відповідачем порушено його права, свободи чи інтереси, а тому, з підстав зазначених позивачем, позов задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 74, 76 , 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити дії та визнання права на отримання рецесії - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий                                                                               Х.А. Гладун