Про це повідомляє кореспондент Leopolis.news. Член редколегії книги «Чорнобиль. Пам’ять», голова ЛОО «Союз Чорнобиль України» Всеволод Смеричинський розповів, що цю книгу написали уже давно, однак у авторів не було коштів для її видання. І цього року, на 30 річницю трагедії Львівська обласна рада виділила 150 тис. грн на книгу.
За словами Всеволода Смеречинського, у книжки є кілька авторів і у ній написано усе, що пов’язано із аварією на Чорнобильській атомній станції, все, що хотіли розповісти ліквідатори читачам, адже «у видання не було жодної цензури».
Полковник медичної служби у відставці Валентин Крамаревський зазначив, що через 30 років після аварії люди почали забувати про те, як важко було ліквідаторам працювати на місці аварії та які насідки вона має для їх здоров’я.
«За 30 років виросло нове покоління, яке, на щастя, не пам’ятає про ту біду. З роками стирається пам’ять, стирається той біль. Саме слово Чорнобиль уже не має того сенсу, який був раніше. У нас, в Україні, фразою «чорнобильська трагедія» лише розмахують, як гаслом, коли треба щось вибити. Часто діти не знають, який подвиг зробили їхні батьки чи діди. Діти думають, що родичі просто підвозили бетон до станції, а насправді вони є справжніми героями. Мета нашої книги – розповісти усю правду про аварію та її ліквідацію, про людей, які зробили подвиг», – сказав Валентин Крамаревський.
Він додав, що ліквідаторів тоді ніхто не питав про стан здоров’я, про те, чи можуть вони залишити сім’ю, а просто забирали на місце аварії. Попри це люди були дуже рішучими, тому заслуговують, щоб про них пам’ятали.
«Забирали із квартири, від трактора, від станка, без жодних питань та медоглядів. Але настрій у людей тоді був такий, що біда прийшла у наші домівки і цю біду треба подолати. Це були героїчні будні, а люди надзвичайно відповідально виконували свою роботу. Ніхто не ділився на національності, погляди, віросповідання. То була загальна біда і спільна праця», – сказав Валентин Крамаревський.
Ліквідатор, голова Миколаївської районної організації ЛОО «Союз Чорнобиль України» Ярослав Муха в свою чергу зазначив, що у книжці є багато матеріалів, які ніколи ніде не публікували.
«Ці матеріали були закриті із різних причин. З одного боку тому, що вони дуже суперечать інформації, яку розповсюджували офіційно, а з іншого тому, що там є факти, які незручні для багатьох людей. До прикладу, там є спогади Мітєнкова, який говорить, що у окремих місцях було 40 тисяч рентген. Щоб зрозуміти, скільки це 40 тисяч рентген на годину треба пригадати випробовування першої радянської ядерної бомби. Тоді відразу після вибуху рівень радіації був 1,8 тис. рентген. Чи, наприклад, 10 рентген – це рівень, який у мільйон разів перевищує природній фон, який є у Львові», – сказав Ярослав Муха.
«Щоб зрозуміти наслідки опромінення для ліквідаторів треба знати, що у 86-році ліквідатор за півхвилини набирав стільки радіації, як звичайна людина набере за 30 років проживання у тій зоні, з якої є обов’язкове відселення. Тобто ми намагались показати у книзі те, що люди працювали у таких умовах, які не регламентовані жодними конвенціями, жодними законами чи лікарськими висновками. Ті люди не повинні були там працювати, але у них не було іншого виходу», – додав він.
Немає коментарів:
Дописати коментар