Які заходи відбудуться у Коломиї протягом цього тижня

12 жовтня о 13:00 відбудеться покладання квітів до каплиці «Чорнобильський Спас» з нагоди 15-річчя освячення

Нагадаємо про Капличку-невеличку у Коломиї 

У дитячому відділенні Українського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення снує каплиця "Чорнобильський Спас", до якої полюбляють приходити усі мешканці закладу: і діти, і дорослі - ті, хто їх лікує.

Історія каплички почалася кілька років тому, у славному місто Коломия, Івано-Франківської області, де зібралися, окрім місцевих ветеранів-ліквідаторів, представники громадських організацій "Союзу Чорнобиль України" з Дніпропетровської, Луганської, Донецької, Рівненської областей, з Києва та Харкова. Приїхали люди до Прикарпаття за ініціативи голови Коломийської громадської організації інвалідів "Союз Чорнобиль України" Віктора Позніка, щоб влаштувати свято, зокрема виставку дитячого малюнку, присвячену Дню захисту дітей.

Потім понад 200 зібраних малюнків дітей-чорнобильців з різних областей прибули до Пущі-Водиці, де у великому залі диспансеру понад місяць діти знайомилися з творчістю ровесників. З’ясувалося, що хворим дітям бракує духовного проводу, особливо уродженцям західних областей, де зберігся звичай ходити до церкви.

Отже, на прохання головного лікаря закладу Вадима Боженка та начальника медичної частини диспенсеру Надії Гудзь заходилися влаштовувати каплицю.

Ладнали Божий куточок усім миром

Тетрапод (невисокий чотирикутний стіл, на якому розміщена головна ікона), Голгофу (Розп’яття), підсвічники Віктор Познік привіз таки з Коломиї. Їх зробили місцеві народні майстри. Ремонт всередині каплички зробили майстри-чорнобильці Бориспільської громадської організації "Союз Чорнобиль України". Чудову ікони подарувала Парлпментська бібліотека, люди приносили вишиті рушники.

Все це дійство приходило при сприянні Всеукраїнської громадської організації інвалідів та Парламентської бібліотеки. Сьогодні мешканці лікарняного закладу не уявляють свого існування без тихої затишної каплички, де можна помолитися. Траплялося, що й півроку не було священика, але медсестри світили свічки - і зверталася душа до неба.

Автор: Світлана ПРОЦИК