Лава пропалювала все на своєму шляху зі швидкістю 30 сантиметрів на годину.
Вранці 26 квітня 1986 року четвертий енергоблок Атомної електростанції поблизу міста Чорнобиль на території сучасної України пережив «незначну аварію». Після вимкнення системи охолодження в ході планової перевірки безпеки ядро реактора пережило катастрофічне розплавлення. Пожежники й лікарі кинулися на АЕС, поняття не маючи про те, наскільки там стало небезпечно.
Коли влада усвідомила масштаби катастрофи, понад 16 тисяч міліціонерів і військових були відправлені до електростанції гасити пожежу і розбирати радіоактивні уламки. Потім руїни реактора накрили захисною оболонкою зі сталі й металу. За офіційними даними, 31 людина померла від променевої хвороби в перші дні після аварії, пише Forbes.
Довгострокові наслідки для 16 тисяч ліквідаторів у 100 тисяч евакуйованих з Чорнобиля і Прип’яті жителів досі не досліджені. Однак, у зростанні випадків захворювання на рак звинувачують радіацію. Вплив на флору і фауну всередині зони відчуження досі вивчається генетиками, екологами, зоологами й ботаніками.
Після вимкнення системи охолодження реактора, а введення контрольних стержнів у реактор провалилося, ядерний синтез вийшов з-під контролю, виділивши досить тепла, щоб розплавити паливні стержні, їхню оболонку, корпуси й все навколо включно з бетонною підлогою будівлі реактора. Паливні гранули всередині стержнів майже повністю зроблені з оксиду урану. А обшивка, в яку вони поміщені, виконана зі сплавів цирконію.
Розплавившись під температурою понад 1200 градусів за Цельсієм, уран, цирконій і розтоплений метал утворили разом радіоактивну лаву, яка пропалювала сталевий корпус реактора і бетонний фундамент. Це відбувалося зі швидкістю 30 сантиметрів на годину. Бетон не плавиться, але розпадається і стає крихким при дуже високих температурах. Частина бетону увійшла в потік лави. Це пояснює високий вміст силікатів – сполук, які складаються в основному з силіцію, алюмінію і магнію.
Через свою хімічну структуру і високу температуру, подібний на лаву матеріал був не дуже в’язкий. А коли лаві притаманна така характеристика, вона може легко розтікатися, на що вказують сталактити, які звисають з клапанів і труб у знищеному ядрі реактора.
400 шахтарів прислали в Чорнобиль, щоб вони викопали тунель під реактором. Існував страх, що радіоактивна лава пропалить герметичну структуру і заразить ґрунтові води. Лише пізніше стало відомо, що вона перестала текти через три метри. Хімічні реакції й вода охолодили суміш до температури нижче 1100 градусів за Цельсієм. А це нижче тієї температури, за якої бетон починає розпадатися.
Через вісім місяців після аварії на ЧАЕС за допомогою камер дистанційного керування затверділу радіоактивну лаву виявили серед руїн реактора. Через сірий колір і зовнішню подібній до кори дерев її прозвали «слонячою ногою». На момент відкриття лави її радіоактивність становила приблизно 10 тисяч рентгенів. Це настільки висока доза, що навіть хвилина перебування поруч закінчилася б фатально. В 1996 році рівень радіоактивності скоротився достатньо, щоб можна було опуститися до основи реактора і зробити знімки. Фото вийшли розмиті через радіаційний фон. Схожий на лаву матеріал, який виник в результаті ядерного розплавлення, назвали «коріум». А невідомий до того сплав урану, цирконію і силіцію отримав назву «чорнобіліт».
Детальніше читайте на УНІАН
Немає коментарів:
Дописати коментар