Фабула судового акту: Однією із основних відмінностей адміністративного процесу від інших є покладний на суб’єктів владних повноважень обов’язок доводити правомірність своїх дій (ч. 2 ст. 77 КАС України), що в свою чергу є однією із гарантій убереження громадянина, чиї права було порушені державою від її свавільних дій.
Натомість нажаль незважаючи на те, що згадана норма закону є однозначною та такою, що не може трактуватись іншим чином суди не дуже і звертають на неї уваги.
Однак у рішенні, яке пропонується до уваги, Касаційний адміністративний суд став на бік громадянина та зробив досить цікаві висновки у застосуванні положень ч. 2 ст. 77 КАС України.
У даній справі особа подала до адмінсуду позов про визнання бездіяльності міськради протиправною та стягнення з неї моральної шкоди.
Суд першої інстанції вказані вимоги задовольнив, зокрема стягнувши з СВП моральну шкоду.
Однак, апеляційний суд рішення у частині стягнення моральної шкоди скасував та відмовив у її стягненні, оскільки позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування земельного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Вважаючи таке рішення незаконним та необґрунтованим позивач подав касаційну скаргу, яку КАС задовольнив та рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди залишив без зміни.
Приймаючи таке рішення КАС послався на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
Відтак, у суду апеляційної інстанції не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Немає коментарів:
Дописати коментар