Самоцінність в умовах війни: чи руйнує нас позиція жертви

Позиція жертви наче позбавляє нас суб’єктності, контролю над власним життям

Самоцінність людини пов’язана з її ставленням до самої себе, зі сприйняттям себе і своєї унікальності. Самоцінність є однією з важливих умов задоволення життям. В кожної людини є свої причини поважати і цінувати себе. Для когось це – успіхи в роботі або навчанні, хтось спирається на відчуття, що він або вона є хорошим батьком або дбайливою матір’ю. Самоцінність проростає з любові до себе, прийняття себе як унікальної особистості.

Відчуття власної цінності закладається в нас ще з дитинства і надалі розвивається відповідно до наших успіхів і самооцінки. Важливу роль у цьому процесі відіграє рефлексія як механізм самоаналізу, спрямований на осмислення себе, своїх вчинків та поведінки, власного життєвого досвіду і подій, які відбуваються навколо. Здатність до самоаналізу дозволяє людині формувати думку і ставлення до самої себе, усвідомлювати свої сильні сторони, своє місце серед інших людей, виробляти повагу до себе і своїх можливостей. Це певне емоційне відчуття самого себе, яке стає життєвою опорою. З відчуттям самоцінності пов’язаний такий важливий феномен, як довіра до себе. Разом вони створюють ґрунт під ногами, дають можливість спиратися на себе у прийнятті важливих рішень, будувати особисті кордони, відчувати власну суб’єктність, проявляти волю і залишатися творцем власного життя.

Мабуть, кожен з нас в той чи інший момент відчував нестабільність своєї самооцінки, переживав емоційні гойдалки і сумніви щодо власної самоцінності. Такі моменти ми найчастіше характеризуємо відчуттям невпевненості у собі. Їх було чимало у нашому житті, коли ми були підлітками. Вони трапляються і у дорослому житті. Особливо важко вберегти стабільне відчуття самоцінності в умовах війни. Адже нині кожен українець переживає потрясіння у різних сферах життя. Цей досвід принципово новий, незнаний раніше. Він збиває з ніг, робить нас розгубленими і збентеженими. В певному сенсі ми і зараз є підлітки, які буквально інтуїтивно вчаться жити в принципово нових умовах, складних, критичних і несправедливих, іноді жахливих.

За звичайних умов людина спирається на власні ресурси, постійно поповнюючи їх через взамодію із зовнішнім світом. Під час війни ці механізми змінюються, звичні способи самовідновлення можуть ставати недоступними. Зникає можливість повноцінно подорожувати, спілкування і взаємодія з близькими людьми можуть ставати обмеженішими. Тоді постає потреба у пошуку нових ресурсів, способів відновлення.

Усвідомлення власної національної ідентичності, переосмисленні історії, культури – може ставати одним із таких джерел. Приєднавшись до цього потужного ресурсу, ми наповнюємось та водночас беремо на себе відповідальність нести ідеї честі та гідності людського буття.

Бути сильними і мужніми, допомагати тим, хто потребує допомоги. Мати сміливість приймати інших такими, які вони є, і – приймати себе… Усвідомлювати свої сильні сторони і обмеження, які згодом можуть перерости у розширення і нові можливості. Поважати себе і прагнути до порозуміння з іншими. Але не ховатися за спинами, а нести свою думку, з розумінням того, що вона не єдина, але унікальна у своєму роді, цінна серед інших. Вчитися слухати і чути, дослухатися до інших, і дослухатися до себе. Шукати своє місце у хаосі, але розуміти, що цей пошук – то процес, яким можливо насолоджуватися. Нести людяність у світ і плекати її у собі. Адже світ починається з тебе.

Чи небезпечна позиція жертви?

Позиція жертви з одного боку наче позбавляє нас суб’єктності, контролю над власним життям. Людина може ставати піддатливою до впливу інших, знімати з себе відповідальність у прийнятті важливих рішень. У позиції жертви людина може занадто покладатися на допомогу інших, підтримку держави, соціальні виплати і не брати на себе відповідальність за власне благополуччя.

З іншого боку, процеси, які зараз відбуваються в суспільстві, – неоднозначні. У класичних підходах позиція жертви розглядається як дефіцитарна – така, що потребує виправлення, коригування. Але у недефіцитарній логіці (за П. Лушиним) так звана позиція жертви може бути органічним проявом складної системи саморегуляції людини, виконувати функцію із захисту психіки, копінг стратегії (індивідуальної стратегії подолання наслідків кризових подій).

Якщо людина займає позицію жертви, можливо, зараз їй це потрібно для виживання. Це може допомогти їй у самозбереженні. Потрібно розуміти, що якщо людина займає позицію жертви, це може бути її “методом виживання”. Разом з тим, якщо позиція жертви починає шкодити людині, то вона, скоріше за все, шукатиме інші шляхи, виходитиме з цієї позиції до іншого стану, який буде більш актуальний для якісного виживання.

Війна – потужний чинник зовнішньої дестабілізації, який впливає на внутрішній світ людини, на її усвідомлення самої себе, своєї цінності у суспільстві та світі. Проте, усе в світі прагне до балансу – на протидію цьому чиннику приходить інший, який стабілізує. Адже нині бути українцем – це гордість. Ми можемо розгубитися у відчутті індивідуальної самоцінності, але спиратися на відчуття самоцінності національної. Українці в усьому світі демонструють свою гідність, волю до життя і прагнення до свободи. А отже, відчуття національної ідентичності набуває для нас нового значення – психосоціального ресурсу серед нестабільності і кризи.

ОЛЕНА ЛАШКО

Кандидат психологічних наук, головний психолог Гарячої лінії підтримки Українського ветеранського фонду

http://surl.li/evlke