ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України
м. Київ
25 січня 2012 року
№ 3-рп/2012
Справа № 1-11/2012
Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
Баулiна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовiченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,
Пасенюка Олександра Михайловича‚
Сергейчука Олега Анатолійовича - доповідача,
Стецюка Петра Богдановича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне подання правління Пенсійного фонду України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України.
Заслухавши суддю-доповідача Сергейчука О.А. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції, які висловили Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України, Вищий адміністративний суд України, науковці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“, Конституційний Суд України
установив:
1. Суб’єкт права на конституційне подання - правління Пенсійного фонду України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 1, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48, частини першої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України, а також положень статті 6, частини другої статті 19, частини другої статті 95, частини першої статті 117, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України у взаємозв’язку з положеннями пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті таких питань:
- чи повноважна держава встановлювати зміст та обсяг соціальних виплат залежно від її соціально-економічних можливостей;
- чи має право держава змінювати порядок і розміри існуючих соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України;
- чи є обов’язковими для застосування судами України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з питань соціального захисту громадян, видані на виконання вимогБюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Практичну необхідність в офіційному тлумаченні наведених положень Конституції України,Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України правління Пенсійного фонду України обґрунтовує неоднозначністю їх застосування судами загальної юрисдикції під час вирішення справ про визначення розмірів соціальних виплат.
2. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з того, що Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 1, 3, частина перша статті 8, стаття 21, частини друга, третя статті 22, стаття 23, частина перша статті 24, частина перша статті 64Основного Закону України).
2.1. Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї.
Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України„кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло“ (стаття 48), „пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом“ (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.
Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22).Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов’язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії“ також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії“ від 12 жовтня 2004 року.
Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
2.2. У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Частиною другою статті 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Конституційний Суд України виходить з того, що за рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це зобов’язує державу дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Основного Закону України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України.
У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв’язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов’язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України в системному зв’язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22 та статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
3. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов’язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов’язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
У Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
Така політика базується на передбачених у законодавстві державних соціальних стандартах та державних соціальних гарантіях. Згідно з Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії“ державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами (абзаци другий, третій статті 1).
Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України також зауважив, що невід’ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов’язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.
Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов’язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов’язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
4. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України).
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів, метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади.
Крім того, у Рішенні від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 Конституційний Суд України наголосив, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової владиКонституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, а також встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (пункти 1, 6 частини першої статті 92, частина друга статті 95Конституції України).
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання (частини друга, третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України). Отже, Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти у сфері соціального захисту, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (частини перша, друга, третя статті 124, частина перша статті 129 Конституції України).
Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8Основного Закону України), зобов’язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти (пункти 1, 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 66, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
вирішив:
1. В аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95Конституції України у системному зв’язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
2. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов’язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
3. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконанняБюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.
12 коментарів:
Уроды,испоганили самый основной ЗАКОН своими дыбильными правками и домыслами на угоду кучке безпридельщиков.Так вывернуть на изнанку основной Закон могли только аферисты МИРОВОГО масштаба.Поскольку это особо крупные размеры и причинили огромнейший вред народу,то и отвечать им,выродкам,перед народом,рано или поздно.Нужно смотреть намного масштабнее, чем смотрели раньше.
По их понятиям , спроведливые пенссии - это кто взорвал ЧАЭС (Андреев)должны получать максимальные пенссии , а кто пострадал (срочники,офицеры,переселенцы) должны издыхать на минималке.
Бюджет должен приниматься с учётом социальных стандартов по закону не занижая их, а они протащили его в наглую порезав всё и вся. А перед Всевышним отвечать всё же придётся.
Весьма сомнительно, может ли изменение действующего Закона, каков бы он ни был, принести столь очевидную пользу, чтоб перевесить то зло, которое возникает, если его потревожить, ведь государство можно в некоторых отношениях уподобить строению, сложенному из отдельных, связанных между собой частей, в следствии чего нельзя немного поколебать даже одну из них без того, чтобы это не отразилось на целом.
Мишель де Монтень.
Спрашивают, как управлять государством?
Отвечаю: мудрых и способных нужно выдвигать на должности независимо от их положения и происхождения; ленивых и неспособных людей нужно немедленно отправлять в отставку.
Сюнь-цзы.
Несправедливость бывает двух видов: одна - со стороны тех, кто её совершает, другая - со стороны тех, кто, хотя и может, не отводит противозаконние от тех, кто вынужден его терпеть.
Марк Тулий Цицерон
Надлежит законы и указы писать явно, чтоб их не перетолковать.
Правды в людях мало, а коварства много. Под них такие же подкопы чинят, как и под фортецию.
Петр I Великий.
В Конституции Украины:
Статья 92. Исключительно законами Украины определяются:
1...
2...
3...
4...
5...
6. основы социальной защиты, формы и виды пенсионного обеспечения; основы регулирования труда и занятости, брака, семьи, охраны детства, материнства, отцовства; воспитания, образования, культуры и здравоохранения; экологической безопасности;
7...
не понятно причем здесь КабМин со своими решениями.
РЕЗОЛЮЦІЯ СПІЛЬНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ “ЗА ДОБРОБУТ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАРОДУ” І ПРЕДСТАВНИКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
м.Київ 10.12.2011 року
“ПРО ПОРУШЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ТА ЗАКОНІВ УКРАЇНИ, КОНСТИТУЦІЙНИХ І ЗАКОННИХ ПРАВ ГРОМАДЯН, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ, ПОРЯДКОМ ОБЧИСЛЕННЯ ПЕНСІЙ ОСОБАМ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ, ЗАТВЕРДЖЕНИМ ПОСТАНОВОЮ КАБІНЕТА МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 23 листопаду 2011 року № 1210
Ми, учасники спільної Конференції Київської обласної організації Всеукраїнської Чорнобильської Народної Партії “За добробут та соціальний захист народу” і представників чорнобильських громадських організацій Київської області ЗАЯВЛЯЄМО про ПОРУШЕННЯ Конституції та Законів України, конституційних і законних прав чорнобильців Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 р., а саме:
1.Пунктом 11 цього Порядку встановлений мінімальний розмір пенсій для інвалідів Чорнобиля, який НЕ ВІДПОВІДАЄ статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
2.Пунктом 13 цього Порядку встановлена щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка НЕ ВІДПОВІДАЄ статтям 50 і 51 “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
3.Пунктом 14 цього Порядку встановлена щомісячна компенсація сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка НЕ ВІДПОВІДАЄ статті 52 “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
4.Пунктом 15 цього Порядку встановлено підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, яке НЕ ВІДПОВІДАЄ статті 39 “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
(продолжение)
Тобто Кабінет Міністрів України ЗАТВЕРДИВШИ цей Порядок ГРУБО ПОРУШИВ:
- статтю 113 Конституції України, якою встановлено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України;
- статтю 116 Конституції України, якою встановлено, що Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і Законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
- статтю 1 Конституції України, якою встановлено, що Україна є соціальною і правовою Державою;
- статтю 3 Конституції України, , якою встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є ГОЛОВНИМ ОБОВ’ЯЗКОМ Держави;
- статтю 6 Конституції України, якою встановлено, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України;
- статтю 8 Конституції України, якою встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;
- статтю 16 Конституції України, якою встановлено, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов’язком держави;
- статтю 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України;
- статтю 21 Конституції України, якою встановлено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;
- статтю 50 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди;
- статтю 56 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої діями чи бездіяльністю органів державної влади;
- статтю 68 Конституції України, якою встановлено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;
- підпункти 1 і 2 пункту 1 статті 2 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, якими встановлено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать виконання Конституції і Законів України, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;
- пункти 1 і 2 статті 3 вищенаведеного Закону, якими встановлено, що діяльність Кабінету Міністрів грунтується на принципах верховенства права, законності і відповідальності, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України;
(продолжение)
- пункти 1 і 2 статті 4 вищенаведеного Закону, якими встановлено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими Законами України, організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими Законами України;
- статтю 1 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою встановлено, що державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах соціального захисту, ПОВНОГО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- статтю 13 вищенаведеного Закону, якою встановлено, що Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується її відшкодувати за пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, втрату годувальника, якщо його смерть пов’язана з Чорнобильською катастрофою, матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону;
- статті 39, 50, 51, 52 і 54 вищенаведеного Закону, якими встановлений конкретний розмір компенсацій, пільг, доплат, , пенсій і додаткових пенсій в залежності від мінімальної заробітної плати чи мінімальної пенсії за віком.
Крім того ВВАЖАЄМО НЕСПРАВЕДЛИВИМ і таким, що ПОРУШУЄ статтю 24 Конституції України, якою встановлено, що громадяни є рівними перед Законом, те, що підпунктом 4 пункту 3 цього Порядку інвалідам Чорнобиля, які пропрацювали у зоні відчуження менше календарного місяца у 1986-1990 роках і не виводилися в той час із цієї зони внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою, пенсія обчислюється виходячи із фактичної заробітної плати відпрацьованих днів в зоні відчуження з перерахунком до 1 місяця, тобто пенсія нараховується з ФАНТОМНОГО ЗАРОБІТКУ за 1 місяц тоді, коли всім іншим інвалідам Чорнобиля пенсія нараховується з ФАКТИЧНОГО ЗАРОБІТКУ за повністю відпрацьований місяц чи 12 календарних місяців у зоні відчуження.
(продолжение)
В зв’язку з вищенаведеним, керуючись статтями 1, 3, 5, 6, 8, 16, 19, 21, 22, 27, 28, 36, 38, 40, 46, 48, 49, 50, 64, 68, 69, 75, 79, 85, 86, 92, 102, 104, 106, 113 і 116 Конституції України від Президента, Уряду, Генерального Прокурора, Конституційного суду і народних депутатів України МИ ВИМАГАЄМО:
1.ВІДНОВИТИ конституційні і законні права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щодо до їх конституційних і законних прав на пенсійне забезпечення;
2.ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВИКОНАННЯ вимог Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопаду № 1210, шляхом внесення в нього змін, а саме:
2.1.Пункт 11 цього Порядку прийняти в редакції відповідно статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
- по І групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;
- по ІІ групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;
- по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;
- дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком;
2.2.Пункт 13 цього Порядку прийняти в редакції відповідно статті 50 вищенаведеного Закону, якою встановлено, що особам віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах:
- інвалідам І групи – 100 % мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам ІІ групи – 75 % мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 % мінімальної пенсії за віком;
2.3.Пункт 13 цього Порядку прийняти в редакції відповідно статті 51 вищенаведеного Закону, якою встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірах:
- особам віднесеним до категорії 2 – 30 % мінімальної пенсії за віком;
- особам віднесеним до категорії 3 – 25 % мінімальної пенсії за віком;
- особам віднесеним до категорії 4 – 15 % мінімальної пенсії за віком;
2.4.Пункт 14 цього Порядку прийняти в редакції відповідно статті 52 вищенаведеного Закону, якою встановлено, що щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім’ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України;
2.5.Пункт 15 цього Порядку прийняти в редакції відповідно статті 39 вищенаведеного Закону, якою встановлено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов’язкового) відселення – 3 мінімальної заробітної плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 2 мінімальної заробітної плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю – 1 мінімальна заробітна плата
3.Підпункт 4 пункту 3 вищенаведеного Порядку прийняти у такий редакції:
“4) менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за работу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, з додаванням суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження за цей місяц, якщо ця особа не виводилася в цьому місяці із зони відчуження внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою чи отримання перевищення гранично припустимої дози радіації”
Якщо наші ЗАКОННІ ВИМОГИ НЕ БУДУТЬ ВИКОНАНІ, ми будемо вимушені проводити безстроково масові акції протесту і громадянської непокори та інші дії, аж до зміни цієї антинародної влади.
Дописати коментар