Не буде перебільшенням сказати, що юридичну спільноту просто вразило те, у який спосіб у 2012 році зусиллями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України був організований прийом документів від кандидатів у судді. Впродовж 23 днів і ночей претенденти на суддівську посаду цілодобово відмічались у величезній черзі на задвірках Києва – «Рембазі», що на виїзді з міста в бік Борисполя. Тут же їли, тут же спали, тут же справляли природні потреби. Втім, можна було здати документи й без черги. У перші дні – за 800 доларів, наостанку – за 5 тисяч.
Взагалі-то Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає, що кандидат у судді повинен особисто подавати документи. Можна було б і поштою надсилати. Але голова ВККСУ пан Самсін творчо підійшов до законодавчої норми й влаштував прийом документів від бажаючих вдягнути суддівську мантію тільки особисто й тільки в одному місці за адресою: м. Київ, вул.Поліська, 3-б, на території ДП Міністерства оборони України «Київська контора матеріально-технічного забезпечення».
У черзі по мантію
Що коїлось у ці дні на вулиці Поліській, неодноразово описувалось засобами масової інформації. Ось, наприклад, що побачила голова Правління «Фундації сприяння правосуддю» Катерина Тарасова (http://ord-ua.com/2012/04/23/vidkritij-list-z-privodu-nenalezhnoyi-ta-prinizlivoyi-dlya-lyudej-organizatsiyi-prijomu-dokumentiv-u-kandidativ-na-posadu-suddi/)
«Самі кандидати в судді визначили зі свого складу особу, що формує так звану чергу – кожен, хто має намір подати документи, зазначає свої дані цій особі, їх послідовно записують на листи А4 формату. Кандидату повідомляється порядковий номер за яким він пізніше (можливо, через добу, дві або три доби) матиме змогу зайти до ВККСУ. Періодично до цього скупчення людей виходить представник ВККСУ і забирає із собою групу з 15 осіб, – цей співробітник проводить їх через територію режимного об’єкту до місця подачі документів. У разі, якщо кандидат за якихось причин не почув, коли його кличуть приєднатися до цієї 15-ки, він викреслюється з черги і має повторно до неї записуватися».
Не менш мальовничо описала процедуру здавання документів кандидатам в судді й «Українська правда»:
Причина цього безумства лежить на поверхні – якщо раніше особи, що бажали стати суддею, подавали документи в своєму регіоні, де й складали кваліфікаційні іспити, то тепер з легкої руки Андрія Володимировича всі вони, разом з документами та грошима, мали їхати до Києва. Де на здобувачів звання «ваша честь» чекали аж 8 співробітників Вищої кваліфікаційної комісії суддів і військова охорона.
Рахуємо: документи забажали здати понад 3 тисячі осіб, а пропускна здатність ВККСУ складала 150 кандидатів на день. Отже, за 23 дні теоретично можна було прийняти документи від всіх бажаючих, що, мов цуцики, окупували навколишні підворіття. Але по мірі того, як наближався день завершення прийому документів, у черзі наростав психоз, заради якого вся ця фантасмагорія, власне, і була затіяна. Якщо в перші дні співробітники ВККСУ пропонували свої послуги з прийняття документів без черги за якихось 800 доларів, то в останні дні рахунок йшов на тисячі.
Шкода лишень, що поза увагою журналістів, які описували все те, що коїлось у квітні 2012 року на вулиці Поліській, залишились регулярні появи автобуса з тонованими склом. У цей автобус запрошувались окремі громадяни з черги. Громадяни розраховувались та їхали на вулицю Жилянську, де розташований офіс Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, і здавали документи без зайвого клопоту.
Скільки в такий спосіб було зібрано коштів з кандидатів у судді – рахувати не беремось. Але йдеться, мабуть що, при сотні тисяч доларів.
Урешті-решт, мародерство співробітників ВККСУ сягнуло таких розмірів, а обурення кандидатів у судді вимаганням грошей було настільки великим, що 15 травня 2012 року на сайті ВККСУ з’явилось оголошення про те, що гроші, мовляв, вимагають від імені ВККСУ якісь «невідомі особи». Ось, будь ласка:
«Протягом останніх двох днів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стали масово поступати телефонні звернення від осіб, які виявили бажання стати суддею та подали до Комісії документи для участі у доборі кандидатів на посаду судді вперше.
Зміст таких звернень свідчить, що невідомі особи від імені Комісії пропонують кандидатам за винагороду усунути недоліки, начебто виявлені у поданих матеріалах.
Комісія офіційно інформує, що працівники її секретаріату жодним чином не контактують із кандидатами на посаду судді після подання останніми документів із приводу наявності чи відсутності недоліків оформлення поданих матеріалів.
Документи, подані особами для участі в доборі, Комісією станом на 15 травня 2012 року на предмет їх відповідності вимогам Закону на засіданні не розглядалися.
Зазначені звернення від імені Комісії невстановлених осіб носять очевидний злочинний та провокаційний характер, а тому Комісія просить у випадку надходження подібного звернення невідкладно інформувати секретаріат та керівництво Комісії за телефоном гарячої лінії у місті Києві (044) 581-85-38.
Комісія також настійливо рекомендує кандидатам обов’язково звертатися до правоохоронних органів із відповідним повідомленням про злочин».
І де ж, цікаво, оці «невідомі особи» отримали телефони кандидатів у судді та в який спосіб змогли ознайомитись з поданими документами? Загадка, та й годі. Чи не так, Нані Суліківно?
Готуйте гаманці, майбутні судді!
Втім, головні витрати чекають на майбутніх жерців Феміди попереду. Оскільки може так трапитись, що в тому суді, куди хоче потрапити неофіт, раптом зникне вакансія. Вчора була, а сьогодні – кудись ділась. І для того, щоби вона знову з’явилась, доведеться позолотити ручку отій самій «невідомій особі», про яку йдеться на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Раніше з вакансіями визначався голова місцевого суду, який, власне, і добирав собі співробітників. Він же й стояв перший у черзі на отримання винагороди за працевлаштування майбутнього судді. Але після прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» всі грошові потоки стали стікатися до ВККСУ. Тому й трапляються скандали на кшталт минулорічного, коли кандидатові на посаду судді в Лозівському міськрайонному суді Харківської області Оборі З.Б. в липні 2011 року повернули з ВККСУ документи через, начебто, відсутність вакансії.
Вибухнув скандал, оскільки насправді вакансія відкрилась ще в березні 2011 року, коли суддя цього суду Шевченко В.В. була обрана суддею апеляційного суду Харківської області. Виконуючий обов’язки голови Лозівського міськрайонного суду сумлінно повідомив про вакансію до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, але у відомстві пана Самсіна цей факт приховали й конкурс на заміщення вакантної посади не оголосили. Більш того, як виявилось, станом на 21 липня 2011 року в Харківський області було 27 вакантних посад суддів, але ВККСУ 10 вакансій приховала, оголосивши конкурс на зайняття лише 17 посад. І це – тільки в одній області…
Наступний етап, на якому майбутні судді мають платити – це складання кваліфікаційних іспитів. Раніше іспити складались при обласних (точніше – регіональних) кваліфікаційних комісіях, що діяли при апеляційних судах, де, власне, і залишались гроші за успішно продемонстровані знання. Зрозуміло, що Портнов, Самсін і Ко не могли крізь пальці дивитись на таке неподобство й тепер іспити приймають тільки в ВККСУ. Іспити, ясна річ, складаються анонімно, екзаменатори не знають прізвищ тих, кому ставлять відмітки. Але такої потреби й не має. Бо групи кандидатів у судді формуються не за алфавітом, як належить, а за принципом кому яку відмітку поставити.
Окрема пісня – це якість тестів і практичних завдань. Ось приклад тестового запитання, яке пропонувалось під час складання кваліфікаційних іспитів у 2011 році: «Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Кандидатам у судді було запропоновано обрати один правильний варіант з чотирьох: «а) з 14 років, б) з 16 років, в) з 18 років, г) з 25 років». Доводимо до відома голови ВККСУ Ігоря Самсіна (між іншим – судді Верховного Суду України), що, насправді, правильними є всі чотири варіанти, оскільки відповідальність за різні злочини може наставати з різного віку. А саме: особи, які досягнули 14 років є суб’єктами злочинів, вказаних у ч.2 ст. 22 КК України; з 16 років настає кримінальна відповідальність за загальним правилом; з 18 років до кримінальної відповідальності притягуються особи, що вчинили військові злочини та за втягнення неповнолітніх у злочинні дії; з 25 років може наступати кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються суддями.
І це – не поодинокий випадок. Наприклад, тестове запитання: «зазначте питання, на яке поширюється юрисдикція Європейського суду з прав людини» мало дві правильні відповіді з 4-х запропонованих.
Практичні завдання, які мали виконати в 2011 році кандидати в судді, були такого ж ґатунку. Наприклад, практичне завдання з цивільної юрисдикції полягало у вирішенні трудового спору, а зміст позовних вимог полягав у стягненні заборгованості по заробітній платі, не сплаченій позивачеві в день звільнення за згодою сторін. Згідно з умовою практичного завдання, у судовому засіданні позовні вимоги були уточнені й сформульовані як стягнення компенсації за несвоєчасно виплачений розрахунок по заробітній платі, оскільки сума заборгованості була сплачена відповідачем добровільно до вирішення справи по суті.
Грамотії з ВККСУ примудрились заплутатись навіть у такому простому завданні, через що в умові не навели необхідної для обчислення інформації: розмір основної зарплатні, доплат, надбавок, премій, кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковий період тощо. Але – і це найсмішніше – позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, насправді мають розглядатись не в позовному, а в наказовому провадженні. І тому позов, який пропонувалось розглянути майбутнім суддям у ході кваліфікаційних іспитів, насправді підлягав залишенню без розгляду на підставі п.6 ст. 119 та п.8 ст. 207 ЦПК України.
Тим не менш, чимало кандидатів у судді з відомими прізвищами (або товстими гаманцями) в 2011 році успішно впорались із 97% екзаменаційних завдань, включно з самими безглуздими, і тепер відправляють правосуддя іменем України.
А куди ж, спитає прискіпливий читач, дивиться Вища рада юстиції – конституційний орган, який, власне, і приймає рішення про внесення подання Президентові України про призначення суддів на посади?.. Розмовляв я недавно з одним членом ВРЮ, який розповів веселу історію. До нього в суто приватній ситуації – на цвинтарі, де цей член ВРЮ провідував могили батьків –підійшов молодик, що представився сином друга дитинства. Розговорились. Виявляється, молода людина працює помічником судді й хоче сам стати суддею. Але для цього йому не вистачає 20 тисяч доларів, які треба здати у ВККСУ начебто для передачі у Вищу раду юстиції – вдалось напозичати тільки 80 тисяч доларів, а посада судді коштує 100 тисяч. І тому помічник судді вирішив звернутись напряму та попрохати знижку, оскільки в Секретаріаті ВККСУ йому сказали, що гроші вони збирають для передачі саме цьому члену Вищої ради юстиції.
У відомого в країні юриста був просто шок, коли він довідався на кладовищі, які кошти Самсін і Ко вимагають з кандидатів у судді начебто для нього. Але ворогувати з командою Портнова й вимагати припинити побори з майбутніх суддів ніхто не ризикує.
На радість Європі
Багато хто в Україні досі вважає, що призначення громадянина на перші п’ять років роботи суддею здійснює Президент на подання Вищої ради юстиції. Тобто, суто формально так воно і є. Але фактично ані Президент, ані ВРЮ на призначення суддів ось вже майже два роки – з моменту набуття чинності портновського закону «Про судоустрій і статус суддів» – не впливають і лише «штампують» те, що їм підсовує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Зовсім скоро «порядок» буде наведено й з призначенням суддів безстроково, яке на подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснює Верховна Рада України. Щочетверга по сесійних тижнях у парламенті з’являється голови ВККСУ Ігор Самсін і представляє жерців Феміди, що відпрацювали свою іспитову п’ятирічку й тепер хочуть носити суддівську мантію до пенсії. Як правило, процедура голосування відбувається в режимі автопілоту, позаяк більшість народних обранців менш за все цікавить така дрібничка, як відсутність в Україні легітимного правосуддя.
Але трапляються подеколи й казуси, коли хтось з депутатів перериває перебіг голосування й починає з місця обурюватись тим, що Самсін привів до Верховної Ради для затвердження виключного негідника, що за попередні п’ять років уславився кількома скандалами та явно незаконними судовими рішеннями. Таке траплялось не раз, внаслідок чого кандидатура судді знімалась з голосування «до з’ясування обставин» або навіть узагалі не набирала потрібної кількості голосів і суддя (вже колишній) повертався до рідного суду з тим, щоби забрати трудову книжку.
Скоро такого вже не буде. Як повідомив на брифінгу керівник Головного управління Адміністрації Президента України з питань судоустрою Андрій Портнов, за підписом глави держави 28 квітня 2012 року до Верховної Ради внесено законопроект, що скасовує обговорення в парламенті кандидатур суддів. Мовляв, Верховна Рада повинна мовчки обирати на посади суддів безстроково тих громадян, кандидатури яких внесені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, тобто Портновим-Самсіним.
Але не будемо звинувачувати Андрія Володимировича в рейдерському захопленні судової гілки влади, як це роблять деякі дописувачі. Розгул хабарництва при призначенні суддів на посаду та повна безконтрольність за цим процесом з боку суспільства трапились в Україні на виконання вимог Європейської комісії «За демократію через право», більше відомою під назвою «Венеціанська комісія». Саме цей орган цивілізованої Європи вимагає усунути Вищу раду юстиції та парламент від процедури призначення суддів – «з метою посилення принципу незалежності суддів». А Портнов лише скористався цією черговою дурю європейських політиків – не більш того.
Цікаво, від кого й від чого можуть бути незалежними судді, які купили свою посаду за 100 тисяч доларів? Чи розуміють у європах, що саме вони рекомендують? І чи усвідомлюють, що на сьогодні обрання Верховною Радою України суддів безстроково – це хоча й примарна, але єдина можливість впливу з боку суспільства на якість суддівського корпусу й єдине, чого бояться «їхні честі»? Жертви суддівського свавілля, буває, по кілька років чекають голосування в парламенті за призначення свого «улюбленця» суддею безстроково, пишуть депутатам листи, описуючи поведінку кандидата та його беззаконні рішення, звертаються в пресу. Завдяки цьому якраз свої перші п’ять років роботи судді намагаються не дуже «зариватись», розуміючи, що їхні витівки можуть бути оприлюднені з трибуни Верховної Ради. Але зовсім скоро в новопризначених суддів буде лише один головний біль – збір грошей для ВККСУ.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
Початок статті:
Немає коментарів:
Дописати коментар