Щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України 

„Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“, статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ 

(справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного 
довічного грошового утримання суддів у відставці) 

м. К и ї в                                                                                                             Справа № 1-2/2013

3 червня 2013 року  
№ 3-рп/2013

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого, Баулiна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовiченка Сергія Леонідовича, Винокурова Сергія Маркіяновича – доповідача, Гультая Михайла Мирославовича, Запорожця Михайла Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Литвинова Олександра Миколайовича, Маркуш Марії Андріївни, Пасенюка Олександра Михайловича‚ Сергейчука Олега Анатолійовича, Стецюка Петра Богдановича, Тупицького Олександра Миколайовича, Шаптали Наталі Костянтинівни, Шишкіна Віктора Івановича, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 12–13, ст. 82) (далі – Закон № 3668), статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41–45, ст. 529) у редакції Закону № 3668 (далі – Закон № 2453) стосовно змін розміру та інших умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне подання Верховного Суду України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є твердження суб’єкта права на конституційне подання про неконституційність окремих положень Закону № 2453 та

Закону № 3668.

Заслухавши суддю-доповідача Винокурова С.М. та дослідивши матеріали справи, в тому числі позиції Голови Верховної Ради України, Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Ради суддів України, Ради суддів адміністративних судів України, Ради суддів господарських судів України, науковців Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної академії прокуратури України, Національного університету „Одеська юридична академія“, Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“, Національної школи суддів України, Конституційний Суд України 

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне подання – Верховний Суд України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині третій статті 22, частині першій статті 55, частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 130 Конституції України (є неконституційними), положення статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 3668, частин першої, другої, третьої, п’ятої статті 138 Закону № 2453 стосовно змін розміру та інших умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

2. Вирішуючи порушене в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

2.1. Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 1, частина перша статті 6, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;  правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частини перша, друга статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127).

2.2. Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та Законом № 2453, що відповідає частині першій статті 126 Основного Закону України, згідно з якою незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України вважає, що положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади.

В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 

частини першої статті 85, частини четверта, п’ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга  статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п’ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127).

Реалізуючи свої повноваження визначати в законах України додаткові до конституційних гарантії незалежності суддів, Верховна Рада України в Законі № 2453 установила, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така  незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частина перша, пункт 8 частини четвертої статті 47). У цій статті також закріплено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї (частина п’ята); при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частина шоста).

Конституційний Суд України враховує попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №  8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. 

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду  та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4). 

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року № (2010) 12, „оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці“ (пункт 54).

Отже, положення статті 47 Закону № 2453 узгоджуються з вимогами міжнародних актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, які є необхідною умовою здійснення правосуддя, а також гарантією поваги до гідності людини‚ її прав та основоположних свобод. 

3. Суб’єкт права на конституційне подання звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати окремі положення Закону № 2453 та Закону № 3668 такими, що не відповідають Конституції України, зокрема частині першій її статті 55.

Конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Основного Закону України. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України.

4. Суб’єкт права на конституційне подання порушує перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 138 Закону № 2453. 

Згідно з частиною першою статті 138 Закону № 2453 „судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками – пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України „Про державну службу“, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. 

До досягнення віку, встановленого першим реченням цієї частини, право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

60 років – які народилися по 31 грудня 1952 року;

60 років 6 місяців – які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року;

61 рік – які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

61 рік 6 місяців – які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року“.

Відповідно до частини другої статті 138 Закону № 2453 „суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті‚ за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України „Про державну службу“.

До змін, внесених Законом № 3668, частини перша, друга статті 138 Закону № 2453 мали таку редакцію: „Судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України „Про державну службу“‚ або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне грошове утримання. 

При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України „Про державну службу“.

Згідно зі статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058–IV до змін, внесених Законом № 3668, особи мали право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками – 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років.

Суб’єкт права на конституційне подання вважає, що вказаними змінами до статті 138 Закону № 2453 значно погіршено умови пенсійного забезпечення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці,  зокрема збільшено вік (з 60  до 62 років для чоловіків та з 55 до 60 років для жінок), після досягнення якого вони мають можливість реалізувати право на вибір матеріального забезпечення після виходу у відставку, тобто одержувати пенсію на умовах, передбачених статтею 37 Закону України „Про державну службу“ (далі – пенсія державних службовців), або щомісячне довічне грошове утримання, чим суттєво порушено законодавчо визначені до цього гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України при вирішенні цього питання враховує правову позицію, викладену в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Висновку у справі про внесення змін до статті 46 Конституції України від 2 червня 1999 року  № 2-в/99 (у зазначеному законопроекті пропонувалося, зокрема, закріпити такий пенсійний вік: для чоловіків – 60 років, для жінок – 55 років), за якою „на пенсійний вік, який пропонується закріпити у статті 46 Конституції України, впливає ряд чинників – економічний стан суспільства, рівень зайнятості, вікова структура населення тощо. Саме тому пенсійний вік, як правило, не фіксується у конституціях сучасних держав, а регулюється звичайними законами (чи іншими нормативними актами)“.

Згідно з пунктом 2 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі досягнення суддею шістдесяти п’яти років.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього закону, має право подати заяву про відставку. Якщо такий суддя досяг віку, встановленого частиною першою статті 138 Закону № 2453, він може за його вибором одержувати пенсію державних службовців або щомісячне довічне грошове утримання. 

Судді у відставці, які не досягли встановленого у частині першій статті 138 Закону № 2453 віку (62 роки – для чоловіків 1956 року народження і молодших; від 60 до 61 року 6 місяців – для чоловіків 1955 року народження і старших; пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ – для жінок), одержують щомісячне довічне грошове утримання відповідно до частини другої статті 138 Закону № 2453 до досягнення ними віку, визначеного в частині першій цієї статті, коли в них виникне вказане право вибору матеріального забезпечення, зокрема пенсії державних службовців або щомісячного довічного грошового утримання. 

Таким чином, законом виключно для суддів у відставці встановлюється щомісячне довічне грошове утримання або за їх вибором пенсія державних службовців, що є гарантією забезпечення незалежності суддів. Одержання суддею щомісячного довічного грошового утримання обумовлене винятково наявністю стажу роботи на посаді судді не менше двадцяти років та виходом у відставку і не залежить від досягнення суддею пенсійного віку, передбаченого в частині першій статті 138 Закону № 2453, в тому числі перехідного віку, визначеного у другому реченні цієї частини для суддів-чоловіків, які народилися до 31 грудня 1955 року.

Отже, змінивши вік, після досягнення якого судді мають можливість реалізувати право на вибір матеріального забезпечення, а саме одержувати пенсію державних службовців або за їх вибором щомісячне довічне грошове утримання, Верховна Рада України здійснила свої конституційні повноваження, не порушивши при цьому положення статті 126 Конституції України щодо граничного віку працюючого судді та гарантій незалежності суддів.

Таким чином, положення частин  першої, другої статті 138 Закону № 2453 не суперечать Конституції України.

5. У конституційному поданні порушується питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 138 Закону № 2453, за якою „щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді“. 

Частина третя статті 138 Закону № 2453 до внесених Законом № 3668 змін передбачала: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання“.

Таким чином, визначений Законом № 2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом № 3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. 

Отже, частина третя статті 138 Закону № 2453 не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить статті 126 Основного Закону України.

6. Автор клопотання також порушує перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень першого, другого, третього речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453 та статті 2 Закону № 3668 стосовно припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці на період їх роботи на деяких посадах та встановлення максимального розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

Згідно з частиною п’ятою статті 138 Закону № 2453 „виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України „Про прокуратуру“, „Про наукову і науково-технічну діяльність“, „Про статус народного депутата України“, „Про державну службу“, припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“. Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України“.

Частиною п’ятою статті 138 Закону № 2453 до внесення Законом № 3668 змін передбачалося, що „пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку. Довічне грошове утримання суддям загальної юрисдикції виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів державного бюджету, за винятком суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, яким грошове утримання виплачується цими судами“. 

У статті 2 Закону № 3668 закріплено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону № 2453, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

6.1. Вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень стосовно встановлення максимального розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) суддів у відставці (третє речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453, стаття 2 Закону № 3668), Конституційний Суд України виходить з такого.

У Рішенні від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 Конституційний Суд України вже вирішував питання про недопустимість встановлення в законі максимального розміру пенсії суддів або їх щомісячного довічного грошового утримання, наголошуючи, що це обмежить їх обсяг, а також зазначав, що‚  залишивши незмінним зміст права на пенсію та щомісячне довічне грошове утримання суддів, закон звузив обсяг цього права, встановивши граничну межу для таких виплат суддям (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Враховуючи, що однією з гарантій незалежності суддів є заборона при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг визначених Конституцією України таких гарантій, Конституційний Суд України вважає, що положення третього речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453, статті 2 Закону № 3668 стосовно встановлення максимального розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) суддів суперечать частині першій статті 126 Основного Закону України.

6.2. Розглядаючи питання щодо конституційності положень стосовно припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці на період їх роботи на деяких посадах (перше, друге речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453), Конституційний Суд України виходить з такого.

У Рішенні від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 Конституційний Суд України вже вказував про недопустимість невиплати певним категоріям працівників пенсії на період їх роботи. Так, в абзаці другому підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах громадян за ознаками майнового стану, зокрема в залежності від отримання працюючими пенсіонерами заробітної плати.

Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення (пенсії або щомісячного довічного грошового утримання).

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді. Тому таке забезпечення суддів залежить від умов, пов’язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя, і не може залежати від інших умов, у тому числі соціального забезпечення, яке призначається і виплачується на загальних засадах та передбачене іншими, крім Закону № 2453, законами України. Одержання суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання не може залежати від виконання ним іншої, зокрема оплачуваної, роботи. Законодавець може передбачати випадки припинення призначення та виплати (або часткової виплати) щомісячного довічного грошового утримання суддів, але тільки з підстав, що прямо впливають на статус суддів (набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді або припинення відставки у зв’язку з повторним обранням на посаду судді тощо).

Отже, законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на одержання щомісячного довічного грошового утримання з підстав, не пов’язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності, свідчить про його формальний характер, не відповідає принципу єдиного статусу всіх суддів України та порушує принцип рівності між суддями у відставці, які не працюють, і тими, які працюють на інших посадах, крім посади судді.

Таким чином, положення першого, другого речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453 стосовно припинення виплати суддям у відставці щомісячного довічного грошового утримання на період їх роботи на деяких посадах не узгоджуються з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу існуючих гарантій незалежності суддів при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, а тому суперечать частині першій статті 126 Основного Закону України.

7. Суб’єкт права на конституційне подання порушує перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 3668, зі змісту якого вбачається, що виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється суддям без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ та без проведення інших перерахунків, передбачених законами України.

Конституційний Суд України вважає, що Закон № 3668, поширюючи дію положень абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“, як вбачається з їх змісту, на правовідносини щодо виплати суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), залишив незмінним зміст права на пенсію та щомісячне довічне грошове утримання суддів, але звузив обсяг цього права та встановив обмеження в перерахунках передбачених законами України пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Таким чином, зазначені положення Закону № 3668 в частині поширення їх дії на Закон № 2453 стосовно виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) суддів у відставці суперечать вимогам частини першої статті 126 Конституції України.

8. Керуючись частиною другою статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України“, відповідно до якої у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку, Конституційний Суд України вважає за необхідне вказати такий порядок виконання цього Рішення: 

– підлягають застосуванню частини перша,  друга статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668 як такі, що не суперечать Конституції України;

– частина третя статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668, яка суперечить Конституції України‚ не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453 в редакції до змін, внесених Законом № 3668, а саме: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання“; 

– перше, друге, трете речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте підлягають застосуванню перше речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453 в редакції до змін, внесених Законом № 3668, а саме: „Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку“‚ та четверте речення частини п’ятої статті 138 Закону № 2453 зі змінами, внесеними Законом № 3668, а саме: „Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України“; 

– дія статті 2 Закону № 3668 не поширюється на Закон № 2453;

– дія абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 3668 не поширюється на правовідносини щодо виплати суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 70, 71, 73, 74 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України 

(є конституційними), частини першу, другу статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

– частину третю, перше, друге, третє речення частини п’ятої статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI;

– статтю 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI в частині поширення її дії на Закон України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VІ;

– абзац другий пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI, зі змісту якого вбачається, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058–IV та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством.

3. Положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI та Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України