-->
☢ ☢   Любите Родину - Мать вашу!        Якщо ви не боретеся за свої права, у вас їх заберуть!        Заявка на кредит онлайн        Бесплатные кредитные карты        Реклама в анонімних оголошеннях    ☢ ☢

21.07.2014

Хто буде сплачувати новий податок “на криниці”?

На превеликий жаль, нинішня влада у законотворчій діяльності не відійшла від манери своїх «папєрєдніков», зокрема від такої, як намагання за яскравими гаслами тишком-нишком, не афішуючи під час прийняття, запхати у закон якусь гидоту з формулюванням, яке є малозрозумілим для сприйняття більшістю населення, з численними відсиланнями до інших норм. Тобто саме таким чином, щоб більшість населення якнайдовше нічого не могла зрозуміти, а потім воно якось може вляжеться…

В даному випадку маються на увазі окремі положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, в розділі І якого з`явився такий собі пункт 23 і який дослівно виглядає от так: «У статті 263 Податкового кодексу України пункт 263.1 доповнити підпунктами 263.1.5 та 263.1.6 такого змісту: 263.1.6. Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є землевласники та землекористувачі, крім суб’єктів підприємництва, які відповідно до законодавства відносяться до фермерських господарств, – громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що в межах наданих їм земельних ділянок, розмір яких перевищує норми, передбачені статтею 121 Земельного кодексу України, видобувають прісні підземні води із застосуванням електричних пристроїв у обсязі понад 13 кубічних метрів на особу в місяць (за показниками лічильників)”.

Зрозуміло, що більшість населення України, яка давно вже перестала відноситися до «самої читаючої нації світу», навіть якщо прочитає цю «законотворчість», навряд чи зверне на неї увагу при такому формулюванні. А варто біло б звернути, адже ця норма стосується або може торкнутися кожної людини, яка маючи на своїй земельній ділянці криницю або свердловину, качає з неї до будинку або для поливу городини воду з використанням електричного насосу.

Слід зазначити, що ця норма закону поступово таки набула деякого розголосу, поступово викликає все більший ажіотаж і її вже прозвали «податок на криниці». Тому, давайте з`ясуємо – кого вона стосується, а кого – ні?

Якщо цю норму у повному обсязі перекласти з юридичного словоблуддя на «людьску» мову, то це означає, що всі фізичні особи (але, не фермери!), яким надано земельну ділянку у користування або у власність і ця земельна ділянка перевищує встановлені земельним кодексом норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (і не громадянам теж), та при цьому мають свердловину або криницю з будь-яким насосом (адже саме будь-який насос здатний викачати 13 куб. м. на місяць), можуть стати платниками якогось нового податку, якщо таки викачають з під землі більше, як ці саме 13 куб. метрів води в розрахунку на 1 місяць.

Та давайте з`ясуємо, власники або користувачі яких земельних ділянок мають бути платниками цього податку, адже завжди і майже всюди знайдуться чиновники (не обов`язково – податківці), які схочуть здерти побільше і, бажано для них – з кожного власника криниці. Звернемось до пом`янутої статті 121 Земельного кодексу, яка визначає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у конкретно зазначених розмірах (п. «а» для фермерів пропускаємо):

б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

Враховуючи, що в новому законі досить нерозумно (м`яко кажучи) не конкретизовано – яким пунктом у якому випадку користуватися, скористаємося, так званою, логікою закону. Відповідно до цієї логіки слід вважати, що до якої категорії відноситься земельна ділянка, на якій розташована електрифікована криниця або свердловина, то розмір саме тої ділянки з статті 121 Земельного кодексу і слід брати до уваги при визначенні, чи є особа платником податку на воду.

Тобто, якщо криниця або свердловина розташована біля хати в селі, те платником є лише особа, у якої земельна ділянка для обслуговування цього будинку і господарських споруд перевищує 25 соток. Відповідно, якщо це у місті – зверх 10-ти соток, у селищі – якщо перевищує 15 соток.

Якщо криниця або свердловина розташована на ділянці для ведення особистого селянського господарства, то платниками податку на воду є лише громадяни, у яких розмір такої ділянки перевищує 2 гектари. Аналогічно – стосовно земельних ділянок для ведення садівництва (якщо більше 12-ти соток) і для дачних ділянок (якщо більше 10-ти соток). А якщо у когось є криниця або свердловина біля гаражу або у самому гаражі, то він є платником податку, якщо розмір гаражної земельної ділянки перевищує 1 сотку.

При визначенні призначення земельної ділянки слід виходити з того, що про це зазначено у державному акті про право власності на земельну ділянку, або у відповідному рішення сільради, або у зареєстрованому договорі оренди земельної ділянки.

При цьому у всіх випадках, такі особи платять податок тільки у тому випадку, якщо споживають понад 13 куб м. води на місць. Зрозуміло, що таких потенціальних платників податку зобов`яжуть мати лічильники води, які мають проходити періодичну перевірку.

Таким чином, тим особам, у кого розміри ділянок, на яких розташовані джерела електрифікованого добування води, менші, ніж зазначені (а таких власників і користувачів землі – більшість), турбуватися не варто. А якщо якійсь ретиві збиральники податків або, наприклад, реєстратори криниць і насосів від місцевих рад (напевне такі невдовзі з`являться замість економічно невигідних соціальних працівників?) будуть намагатися вписати таких малоземельних користувачів води у платники податку на воду та заставляти ставити лічильники на воду (а це точно буде під корупційним впливом виробників і продавців цих лічильників), то таких збиральників-реєстраторів слід надсилати, хоча і культурно, але якнайдалі.

Тепер повернемось до тих, хто все ж буде підпадає під дію норми цього закону, хто є платником податку на воду. Скільки вони мають платити? Тут «муті», традиційно для нашої Верховної Ради, не менше, але спробуємо «побігати» від норми до норми: «… підпункт 263.9.1 пункту 263.9 викласти в такій редакції: “263.9.1. Ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства – видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у таких розмірах: … (зазначено) …». Але ми ці розміри навіть не дивимось, адже до цього пункту закону є таємнича примітка № 3, яка нагадує зірочки у рекламках тарифів мобільних операторів. Знаходимо цю примітку № 3: «Плата за користування надрами для видобування прісних підземних вод, які видобуваються платниками, зазначеними у підпункті 263.1.6 пункту 263.1 цієї статті, застосовується за ставками, визначеними у пункті 325.2 статті 325 цього Кодексу». Шукаємо далі…

Стаття 325.2 Податкового кодексу встановлює ставки збору за спеціальне використання підземних вод по регіонах і навіть по окремих районах за кожні 100 куб. метрів використаної води. Зокрема, для всієї Чернівецької області така ставка збору на кожні 100 куб. метрів води – 62,41 грн., для всієї сусідньої Вінницької області дешевше – 57 грн. за 100 куб. м., для північних районів Хмельницької обл. (Деражнянський, Красилівський, Летичівський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Полонський, Шепетівський) – 44,59 грн. та для інших Хмельницької районів області – 67,78 грн. за 100 куб. м.

Слід зазначити, що з норми закону виходить, що не є платниками податку власники і користувачі навіть великих земельних ділянок, якщо вони качають воду з криниць громадського володіння або з криниці сусіда, який не підпадає під ознаки платника податку.

Також можливо передбачити, що багаті власники дійсно великих маєтків цей податок сплачувати не будуть, адже той, хто має своє «межигір’ячко» ніколи не впустить на свою територію а ні податківця, а ні якогось реєстратора від сільради, користуючись своїми конституційними правами недоторканості володіння. А охоронець такого пана завжди ввічливо (хоча може й не завжди) скаже такому податківцеві скрізь пліт, що у пана не має жодного насосу і той особисто тягає з криниці і щодня носить до хати воду відрами. А якщо, раптом, при якомусь законному обшуку у маєтку виявиться насос у криниці чи у свердловині, то майже завжди можна сказати, що його лише вчора туди встановили.

Таким чином, закон можливо буде діяти лише стосовно досить середненьких власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, можливо, щодо окремих дачників та забудовників, які спромоглися купити 2 ділянки та об`єднали їх у один держакт. Якоюсь мірою, у цьому сенсі не повезло власникам земельних ділянок «під забудову», розмір яких незначно перевищує 25 соток у селі, або 10 соток у місті або 15 соток у селищах. Тобто, якщо у якоїсь бабусі, розмір ділянки біля хати перевищує зазначену норму десь на 5 соток (так склалося), хай і надалі носить воду з криниці відрами або ставить лічильник та сплачує податок, допомагаючи урядові запобігати фінансовій кризі.

Я написав: «можливо буде діяти», тому що взагалі не зрозуміло, як його можна виконувати. Є право недоторканості володіння, жоден власник та користувач земельної ділянки (не лише власники «межигір`їв») не зобов`язані допускати на неї будь кого, якщо у такої особи не має відповідного рішення суду. Суд таких рішень давати не буде без наявності кримінального провадження. Для порушення кримінального провадження підстав в даному випадку не може бути. Відімкнути воду у криниці при недопуску, як то роблять водоканали, не можливо.

Може введуть якісь штрафні санкції за недопуск до криниці, але це буде суперечити нормам Конституції і цивільного законодавства. Та й, якщо відповідний чиновник все ж проник на територію і побачив насос, не можливо зафіксувати – з якого часу він встановлений, який період не сплачується податок, скільки води використано?

І хоча, новим законом Кабміну доручено протягом 3-х місяців з дня набрання ним чинності прийняти нормативно-правові акти, необхідні для його реалізації та забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із ним, поки що на сайті Міндоходів України не вдалося знайти нічого про порядок справляння цього податку.

Та, все ж, на останок слід зазначити, що ці зміни до законодавства набрали чинності з 1 квітня 2014 року і відповідно з 1 квітня 2014 року платники податку, теоретично, повинні цей податок нараховувати самі собі і сплачувати (але сплачувати вже не собі).

Комментариев нет:

Отправить комментарий