| Позивач: інші учасники справи представник позивача: Відповідач: |
Сумський окружний адміністративний суд
Особа яка подає Заяву про перегляд судового рішення
за виключними обставинами
Іваненко Іван Іванович,
вул. Миру, буд. 999, кв. 555
м. Суми 40009
тел. 000 0000000
електронна адреса відсутня
реєстраційний номер
облікової картки платника податків: 1234567890
Ананченко Олег Миколайович,
вул. Інтернаціоналістів буд. 33 а, кв. 10, м. Суми, 40034
офіційна електронна адреса:
2099500236@mail.gov.ua телефон +380503075111
реєстраційний номер облікової картки
платника податків 2099500999
Сумське об’єднане управління
пенсійного фонду України Сумської області
місцезнаходження: вул. Степана Бандери 43 а, м. Суми 4009
тел.. 0542 65 64 22
код ЄДРПОУ 40383863
електронна адреса: r034@sm.pfu.gov.ua
|
ПИСЬМОВІ ПОЯСНЕННЯ
до заяви про перегляд Рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 1840/2883/18 від 27 серпня 2018 року
До адміністративного суду першої інстанції на реалізацію процесуального права була подана Заява Про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Сторона позивача надає суду дані письмові пояснення в яких викладається аргументація щодо обґрунтування скасування судового рішення та прийняття нового рішення.
Правові позиції
Перша
Заява подана з дотриманням норм процесуального закону і заперечень з боку відповідача щодо відкриття провадження у справі про перегляд судового рішення за виключними обставинами від відповідача офіційно сторона позивача не отримала, проте:
- Відповідач навіть і не думає у законний спосіб реагувати на рішення Конституційного Суду України « № 1-р(ІІ)2019 від 25 квітня 2019 року, що випливає із відповіді органу ПФУ ( відповідь органу ПФУ буде додана)
Друга
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини, що є джерелом права, яке використовують суди (норма статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і яку (судову практику ЄСПЛ) застосовують суди - ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ Є НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ (ПУНКТ § 63 рішення ЄСПЛ Саффі проти Італії Справа "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Case of Immobiliare Saffi v. Italy) (Заява N 22774/93) і ніщо не заважає суду порядку частини другої ст. 6 КАС України застосувати зазначену вище практик (рішення ЄСПЛ у справі Саффі проти Італії Заява N 22774/93.
Третя
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 1-р(ІІ) 2019 при перевірці конституційної скарги і при подальшому розгляді фактично встановив, що адміністративні суди в Україні (переважна більшість і зокрема ті суди які приймали судові рішення за позовами Скрипки Анатолія Володимировича / законне рішення суду першої інстанції було скасовано судом апеляційної інстанції/ та Бобира Олексія Яковича незаконне рішення суду першої інстанції не було скасовано судом апеляційної інстанції) ПОРУШИЛИ НОРМИ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА – НЕВІРНО ТЛУМАЧИЛИ НОРМУ ч. 3 СТАТТІ 59 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“» І НЕ ЗАСТОСУВАЛИ НОРМУ СТАТТЕЙ 3, 8, 16, 24, 129 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Четверта
Ніщо не заважає зараз адміністративному суду:
1. Застосувати норми статей 3, 8, 24 Конституції України на що у суду є повне право наданого статтею 129 Конституції України та нормами ст. 6 КАС України
2. Застосувати норму статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та норму частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в контексті пунктів 39, 49 рішення ЄСПЛ Беян проти Румунії (Заява № 30658/05): « 49. У цій справі, не заперечується той факт, що заявник виконав примусову працю під час виконання військової служби; в розглянутих правах було відхилено тільки на тій підставі, що військові частини, в яких він служив, не значаться в списку частин, підвідомчих Управлінню праці.»
П’ята
Конституційний Суд України зараз не тлумачить окремі норми і положення законів України і зараз ніхто, у тому числі громадяни України, не можуть звернутися до Конституційного Суду України з питанням щодо офіційного тлумачення КСУ окремих норм і положень законів України, проте – цитую норму частини третьої статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України»:
«Якщо Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення».
Просто прямо зараз нагадую для відповідача, що Конституційний Суд України прийняв до провадження конституційну скаргу Скрипки А.В та Бобира О.Я. після використання ними ефективного правового захисту в Україні (після того як вони пройшли через усі інстанції адміністративних судів в України)
Таким чином:
А) виконана одна із умов прописана нормою пункту 1 частини п’ятої ст. 361 КАСУ для перегляду та ухвалення законного і справедливого рішення:
«встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;
Б) норма частини другої ст. 317 КАС України: «2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню».
Тобто при ухвалені рішення адміністративним судом – рішення, яке просить переглянути заявник відбулося: 1) Суд застосував закон який суперечить Конституції України 2) Суд проігнорував клопотання позивача (апелянта) щодо застосування норми частини четвертої статті 7 КАС: «Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Зазначу зараз нема потреби у суду у цій справі після застосування прямих норм Конституції України звертатися до Верховного Суду оскільки Конституційним Судом України вже вирішено питання - дивитись Рішення КСУ № 1-р(ІІ) 2019.
Стаття 35 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» надає право Високій Договірній Стороні Конвенції – державі України виправити прикрі судові помилки які припустилися судові органи при використання особами ефективного правового захисту у державі України і перший крок у виправленні судових помилок у цій судовій справі зроблено Конституційним Судом України, а зараз черга для адміністративного суду виправити прикрі судові помилки на законній підставі із застосування процедури (ad hoc).
Шоста
Україна прагне увійти в Європейське співтовариство і виказує (декларує) вірність цілям, ідеалам і цінностям Ради Європи.
Таким чином якщо суд застосує процедуру (ad hoc) - тим самим суд може допомогти державі вже не декларативно, а реально застосовувати європейські цінності щодо захисту прав людини – конкретної людини позивача, який рятував світ від катастрофи планетарного масштабу /до речі норму ст. 16 Конституції України застосовував Конституційний Суд України при прийнятті рішення № 1-р(ІІ) 2019/
Отже, залишається процитувати витяг із рішення Конституційного Суду /Трибуналу/ Республіка Литва № 34/03 - https://edera.gitbooks.io/human-rights/1/vytyag.html
6.2.3.3. Усунення правових прогалин (не виключаючи при цьому упущення в законодавстві (legislative omission) є питанням компетенції відповідного (компетентного) суб’єкта законотворчого процесу. Проте правові прогалини, що існують в нормативно-правових актах нижчої юридичної сили, певною мірою можна заповнити також у процесі застосування закону (зокрема, використовуючи аналогію права, застосовуючи загальні принципи права, а також нормативно-правові акти вищої юридичної сили, насамперед Конституцію), а, отже, також у процесі тлумачення закону (зокрема, коли воно здійснюється судами загальної юрисдикції, а також спеціалізованими судами, створеними відповідно до пункту 2 статті 111 Конституції, які здійснюють правосуддя та ухвалюють рішення в межах своєї компетенції в окремих справах і які повинні тлумачити закон таким чином, щоб мати змогу його застосувати). Поряд із цим, слід зазначити, що суди можуть заповнювати правові прогалини, що існують у нормативно-правових актах нижчої юридичної сили, лише ad hoc. Тобто, у такий спосіб правові прогалини усуваються лише стосовно певних соціальних відносин, у зв’язку з якими вирішується спір у справі, яка розглядається судом. З іншого боку, усунення правових прогалин судом (ad hoc) створює передумови для формування аналогічної судової практики при вирішенні справ певної категорії – закону, закріпленого в судових прецедентах, який, зрозуміло, пізніше може будь-яким чином змінюватися чи коригуватися законодавчим органом (або іншим компетентним суб’єктом законотворчої діяльності), коли він регулюватиме певні соціальні відносини за допомогою закону (або іншого нормативно-правового акта), тим самим усуваючи правову прогалину вже не ad hoc, а шляхом правового регулювання в загальному порядку.
Таким чином, правові прогалини (а також упущення в законодавстві) можна повністю усунути лише тоді, коли законодавчі установи видають відповідні нормативно-правові акти. Суди не можуть цього зробити, вони можуть заповнювати правові прогалини, що існують у нормативно-правових актах нижчої юридичної сили, лише ad hoc, оскільки судами здійснюється правосуддя, але вони не є законодавчими установами (в позитивному і якнайширшому розумінні цього терміну); таке обмеження можливостей судів у цій сфері стає особливо очевидним при виникненні прогалин у матеріальному праві. Проте в усіх випадках не можна заперечувати ad hoc можливість заповнення судами правової прогалини, що існує в нормативно-правовому акті нижчої юридичної сили. Якби такі повноваження судів заперечувалися чи не визнавалися, якби можливості судів щодо застосування закону, насамперед, вищого закону – Конституції – залежали від того, чи не залишив певний суб’єкт законотворчого процесу прогалини у нормативно-правовому регулюванні (нормативно-правових актах), існування яких було встановлено судом, і якби суди мали змогу вирішувати справи лише після того, як ці правові прогалини будуть заповнені шляхом законотворчої діяльності, тоді слід було б визнати, що суди при вирішенні справ застосовують не закон, не вищий закон насамперед – Конституцію – а лише окрему правову норму (у загальному значенні цього терміну), що вони здійснюють правосуддя не за законом, а лише формально застосовують певні статті (частини) нормативно-правових актів, чим може бути завдана шкода конституційним цінностям, зокрема, правам і свободам людини (і не надано жодної компенсації, жодного відшкодування) лише тому, що відповідний суб’єкт законотворчого процесу не в установленому законодавством порядку регулює певні відносини (або регулює їх в установленому законодавством порядку, але недостатньо ретельно), тобто, що певні цінності, хоч вони і закріплені в Конституції, належним чином не захищаються і не охороняються відповідно до Конституції. Це б не відповідало суспільній та конституційній меті діяльності судів. Крім того, це означало б, що закон розглядається лише в його текстовій формі та ототожнюється з останньою.
Повний текст рішення: http://www.lrkt.lt/en/court-acts/search/170/ta928/content
Сьома
Адміністративні суди першої та апеляційної інстанції у даній категорії справ (аналогічних справ) у порушенні вимог частини п’ятої статті 242 КАС України застосовували процесуальну Ухвалу Верховного Суду /не Постанову, а Ухвалу/ - яка /Ухвала/ Про відмову у відкритті зразкової справи суперечить нормі пункту 8 статті 129 Конституції України.
Прошу колегію суддів звернути Увагу на Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 1840/2883/18 від 06 грудня 2018 року де зазначено:
а) клопотання позивача (представника позивача) не застосовувати процесуальну Ухвалу Верховного Суду у справі № 820/1148/18 від 08 травня 2018 року,
б) цитую із Постанови: «Отже, Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області правомірно відмовило позивачу у проведенні перерахунку пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII. Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №820/1148/18.
А відтак прямо зараз для адміністративного суду, який переглядає судове рішення є унікальна можливість виправити і цю прикру помилку судових органів, які застосовували процесуальну Ухвалу Верховного Суду щодо відмови у відкритті провадження у зразковій справі і при цьому Верховний Суд у порушені вимог п.8 ст. 129 Конституції України заборонив оскаржувати дану Ухвалу - повторюю - для суду виникла законна підстава (можливість в контексті ст. 35 Конвенції) при ухваленні рішення застосувати обов’язкове для виконання рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ) 2019 остаточно виправити судову помилку.
Підсумовуючи – ПРОШУ СУД:
1. Задовольнити Заяву Про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
23.05. 2019
Представник заявника електронний цифровий підпис Ананченко О.М.
Немає коментарів:
Дописати коментар