| Категорія справи № 200/12273/19-а: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них. | |
| Надіслано судом: 25.11.2019. Зареєстровано: 26.11.2019. Оприлюднено: 27.11.2019. | |
| Дата набрання законної сили: 26.12.2019 | |
| Номер судового провадження: не визначено |
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 листопада 2019 р. Справа№200/12273/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року в справі №805/2840/18-а визнано її право на отримання «Посвідчення члена сім`ї загиблого», між тим на виконання вказаного судового рішення відповідач повторно розглянув її заяву та повторно 07 серпня 2018 року прийняв рішення про відмову у встановленні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу».
Вважаючи свої права порушеними, з урахування заяви про уточнення позовних вимог в частині дати оскарженого рішення, просила:
- визнати протиправним рішення Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської Ради від 07 серпня 2018 року щодо відмови у встановленні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу»;
- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради встановити їй статус члена сім`ї загиблого та видати «Посвідчення члена сім`ї загиблого» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що у позивача як у дружини загиблого (померлого) ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС відсутні правові підстави для встановлення їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана згідно з п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому вважав позовні вимоги необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають. Просив в задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року в справі №805/2840/18-а, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання протиправним повідомлення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправним та скасовано повідомлення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у видачі «Посвідчення члена сім`ї загиблого»; зобов`язано Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради розглянути її заяву про надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та прийняти відповідне рішення згідно з Порядком надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказаним судовим рішенням встановлено, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, віднесений до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, мав статус інваліда Великої Вітчизняної війни 2 групи та на нього поширювалися пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 він в період з 15 серпня 1987 року по 12 жовтня 1987 року виконував обов`язки військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Експертним висновком від 23 грудня 2016 року № 1551 встановлено, що захворювання, що призвело до його смерті, пов`язано з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Суд дійшов висновку, що позивач у відповідності до вимог ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення, посилаючись на відсутність правових підстав для встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана згідно з п. 1 ст. 10 вказаного Закону, у зв`язку з чим суд задовольнив поданий нею позов.
Виконуючи вказане судове рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради повторно розглянуло заяву позивача від 15 лютого 2018 року, в якій вона просила їй як члену сім`ї померлого інваліда Великої Вітчизняної війни видати відповідне посвідчення.
За результатами повторного розгляду вказаної заяви відповідачем прийняло рішення від 07 серпня 2018 року, яким відмовило позивачу у встановленні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв`язку з відсутністю правових підстав згідно зі ст. 10 вказаного Закону.
Відповідно, їй відповідне посвідчення видано не було.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно з ч. 1 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, яка була чинною на час розгляду заяви позивача), до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктами 1, 2 та 9 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до п. 4 вказаного Положення особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».
Абзацом 2 п. 7 цього Положення в редакції, яка була чинною на час розгляду заяви позивача та прийняття оскарженого рішення, було передбачено, що, зокрема, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Абзацом 2 п. 7 цього Положення в редакції, яка чинна на час розгляду судом даної справи, визначено, зокрема, що "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Чоловік позивача як військовослужбовець помер внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби (в період виконання обов`язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС).
На померлого чоловіка позивача поширювалася чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що також встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року в справі №805/2840/18-а, яке набрало законної сили.
З огляду на наведене на позивача як на його дружину та, відповідно, члена його сім`ї також поширювалася чинність вказаного Закону, з огляду на що вона мала право отримати посвідчення, про яке йдеться в п. 4 Положення що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302.
Аналогічна правова оцінка щодо позивача була надана у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року в справі №805/2840/18-а, яке прийнято між тими самими сторонами і набрало законної сили, та мала бути врахована відповідачем при повторному розгляді заяви позивача.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 1291 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Між тим, заява позивача про видачу їй посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого», відповідачем була повторно розглянута без урахування правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, що призвело до порушення прав позивача.
При цьому відповідачем не враховано те, що осіб, на які поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначає лише Закон, а не будь-який інший орган, зокрема відповідач.
Враховуючи наведене рішення, прийняте за результатом повторного розгляду заяви позивача, не можна вважати законним і обґрунтованим.
Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
З огляду на наведене з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати оскаржене рішення та зобов`язати відповідача видати позивачу як особі, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого» (ч. 2 ст. 9, п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Саме такий спосіб захисту та відновлення порушеного права позивача в спірних правовідносинах суд вважає належним та ефективним.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, тому відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (85113, Донецька обл., м. Костянтинівка, Донецька обл., вул. Громова, 14, код ЄДРПОУ 03197428) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської Ради від 07 серпня 2018 року, прийняте щодо ОСОБА_1 .
Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради видати ОСОБА_1 як особі, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 25 листопада 2019 року.
Суддя Т.В. Логойда
2 коментарі:
Дорога правди важка, але можлива...
Хотелось бы узнать о решении аппеляционного суда...
Дописати коментар