-->
☢ ☢   Любите Родину - Мать вашу!        Якщо ви не боретеся за свої права, у вас їх заберуть!        Ми погано боролися за свої права, і у нас їх забрали!        Кто не помнит прошлого, у того не будет будущего!    ☢ ☢

15.06.2016

Ліквідатор аварії на ЧАЕС п’ять років оббивав пороги Департаменту соцзахисту, щоб захистити свого сина

Юристи УГСПЛ допомогли юнаку нарешті отримати чорнобильське посвідчення.

Йосиф Іванович, ліквідатор аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, ще з 2012-го року намагався довести Львівській обласній державній адміністрації, що його син має законне право на статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Оскільки син має важкі захворювання та інвалідність з дитинства, спричинені аварією. Статус чорнобильця хлопець втратив із настанням повноліття. Юристи Львівської приймальні УГСПЛ допомогли юнаку повернути посвідчення чорнобильця.

Унікальність цієї історії у тому, що саме суд, а не спеціальна медична комісія встановили причинно-наслідковий зв’язок захворювання та інвалідності із дією іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на ЧАЕС.

Ця історія розпочалась ще у 2012-му році. І отримала завершення лише у червні цього року. Юрко мав важке захворювання з дитинства, яке спричинило інвалідність ІІ-ої групи. Його батько — ліквідатор аварії на ЧАЕС 1 категорії. Відповідно і хлопець, народившись від батька-ліквідатора, вважався дитиною, що постраждала від Чорнобильської катастрофи — у свій час Центральна дитяча спеціалізована лікарня у м. Києві встановила цей факт, видавши відповідні документи.

Проте, коли хлопцеві виповнилось 18 років, його позбавили статусу чорнобильця. З незрозумілих причин, спецлікарня не видала відповідного медичного висновку, що надало Департаменту соціального захисту населення підстави позбавити юнака статусу чорнобильця. Чому так сталось — питання, скоріше, риторичне і апелює до сумління медиків комісії. Чи то Юрко з набуттям повноліття раптово одужав, чи то лікарі медико-експертної комісії чомусь перестали бачити важке захворювання? Так чи інакше, для юнака таке рішення медичної комісії обернулось роками “боротьби” з системою та несправедливістю, оскільки хвороба нікуди не зникла і хлопець потребував соціального захисту та піклування.

Засмучений та обурений такою несправедливістю, батько юнака звернувся до Галицького районного суду міста Львова, подавши позов проти Центральної дитячої лікарсько-консультативної комісії. Суддя, розглянувши справу, виніс рішення на користь хлопця, посилаючись у своєму рішенні на чинне законодавство. Так, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які народилися після 26 квітня 1986-го року від батька, який на час настання вагітності матері, мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народженні матір’ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Проте Центральна дитяча спеціалізована лікарня не погодилась із таким рішенням суду і подала на апеляцію. Втім, апеляційний суд, розглянувши деталі справи, погодився із прийнятим рішенням суду першої інстанції, навівши нові аргументи і встановивши при цьому по класифікатору хвороб факт прив’язки та причинно-наслідкового зв’язку захворювання юнака з аварією на ЧАЕС.

Однак і після цього рішення суду Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації відмовився вносити подання для оформлення відповідного посвідчення. Свою відмову, за словами батька хлопця, пана Йосифа, Департамент пояснив так: спершу спеціалізована лікарня має зробити відповідний запис, згідно з рішенням суду, а вже потім соцзахист видасть посвідчення. Спеціальна лікарня у свою чергу відмовилась робити такий запис, посилаючись на те, що констатувати факт прив’язки захворювання до аварії на ЧАЕС може лише спеціалізована лікарсько-консультативна комісія, а не суд. Тому, мовляв, рішення суду на лікарів не поширюється. Ситуація для юнака та його батька зайшла у глухий кут. Здавалось б, є рішення суду, але Юрій так і не зміг поновити статус чорнобильця.


На той час, лише у Києві була така дитяча лікарня, де можна було отримати медичний висновок про зв’язок хвороби, інвалідність і аварію на ЧАЕС. Довелось їздити зі Львова до Києва. Потім почались суди. Соцзахист ніякої відповідальності на себе не брав за рішення суду. Мені лише говорили, що у держави грошей нема, вона бідна і нещасна, а чорнобильці з інвалідністю — це великий тягар для державного бюджету. Як на мене, це лише прикриття корумпованої системи, а не вирішення проблеми на системному рівні”, — розповідає батько хлопця Йосиф Іванович.

Втративши всяку надію на справедливість, пан Йосиф звернувся до Львівської приймальні УГСПЛ за юридичною допомогою. Розібравшись у суті справи, юристи приймальні підготували позов до суду на Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, який відмовлявся видавати Юркові посвідчення чорнобильця. Суд виніс рішення на користь юнака, зобов’язавши Департамент внести відповідне подання для видачі чорнобильського посвідчення.


Це був перший випадок у мене (до речі, і серед моїх колег також), коли суд самостійно зробив такий висновок всупереч лікарській комісії і вищестоящі суди залишили його в силі. Тому ми вирішили подати в суд на Департамент соціального захисту населення, щоб зобов’язати їх внести відповідне подання для видачі посвідчення на основі цього рішення про зв’язок хвороби з ЧАЕС. І в результаті примусового виконавчого провадження (яке, до речі, йшло через Київ) клієнту нарешті видали посвідчення”, — розповідає юрист приймальні Ніна Хома.

Зовсім нещодавно Юрко нарешті отримав довгоочікуване посвідчення особи, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС. П’ять років пішло у його батька на те, щоб довести лікарям та Департаменту соціального захисту населення, що його син, котрий мав інвалідність ІІ-ої групи з дитинства, має право на відповідний статус чорнобильця і надалі.

У всій цій історії постає ще одне, не менш болюче, питання: якби не батько хлопчика, який через важке захворювання не міг фізично відстоювати свої інтереси ні в суді, ні в лікарській комісії, ні оббивати довгих п’ять років пороги чиновників — то хто б про нього подбав? Держава? Львівська обласна державна адміністрація? Схоже, що Департамент соціального захисту населення, покликаний для того, щоб захищати та відстоювати інтереси малозахищених верств населення, сам створив ситуацію, де вже вразливу категорію людей потрібно захищати через суд від цього ж Департаменту.

Підготувала Тетяна Гончарук

Комментариев нет:

Отправить комментарий

...
I am free