КСЕНИЯ МАГНУШЕВСКАЯ
Обычно представители судебной власти не слишком щедры на комментарии и интервью. Однако ситуация постепенно меняется: обладатели мантий становятся открытыми для общения. Даже самые приглашают журналистов на интервью, ведь понимают, что если и дальше будут молчать, судебная система навсегда останется козлом отпущения. Так, судья Высшего административного суда Олег КРАВЦОВ пригласил «ЗиБ», чтобы поговорить о реформировании Фемиды, напряженных отношениях между тремя ветвями власти, причинах терпения обладателей мантий и о том, кто и зачем хочет подчинить суды. Разговор был долгим и откровенным.
«Люди повинні розуміти, що суди не встановлюють їм пільги»
— Олегу Вікторовичу, нечасто представники вищих спеціалізованих судів самі пропонують дати інтерв’ю. Що спонукало вас на такий крок?
— Накипіло. Важко спостерігати, як вже не перший рік в Україні все робиться для знищення авторитету судової системи і довіри до неї. Вперше я стикнувся з принизливим ставленням до суддів, коли брав участь у ток-шоу в 2010 році. Обговорюючи проблеми судового корпусу, ведучий прагнув «уколоти» мене, спровокувати, неодноразово згадував одіозного суддю-хабарника, «любителя колядувати». Вже тоді мені стало зрозуміло: це ім’я постійно згадують тому, що інших фактів немає, а значить, судова система здорова і працює нормально. Але якщо вона працездатна, то кому потрібно її розвалювати, навіщо «переслідувати» суддів, з екранів телевізорів виливати на них бруд і брехню?
Постійно розмірковуючи на цю тему, я дійшов невтішного висновку: на жаль, під гаслами проведення реформи судову систему розвалюють навмисно.
— Чому, на вашу думку, хтось намагається розвалити судову систему? Кому це потрібно?
— Щоб зрозуміти чому, давайте спочатку пригадаємо минуле. У 1991 році наша країна починала новий розділ своєї історії незалежною, промислово розвиненою державою з величезним ресурсним потенціалом. А за 24 роки ми добилися створення олігархічної верхівки та зубожіння країни. Тому що весь цей час нас грабували і не просто, а цинічно, з великим розмахом. Продавалися порти, розвалювалася промисловість, розпилювалися на метал оборонні підприємства… Коли ж стало зрозуміло, що потрібно шукати винних, представники влади боязко почали закидати перші гасла: «Це не ми, це судді винні». Політики вищого ешелону, порушуючи норми кримінального права, публічно закликали не виконувати рішення судів. Як розумієте, за такі заклики нікого не покарали. Але тоді ніхто не замислювався над тим, для чого це робиться і до чого це може призвести.
Але навіть у 1990-х і на початку 2000-х судова система була достатньо самостійною і сильною гілкою влади, яку нові нувориші продовжували побоюватися. У разі необхідності суддя районного суду міг викликати на засідання навіть Президента країни, і такі факти в нашій історії траплялися.
Паралельно із зубожінням і розграбуванням країни зростали й апетити олігархів. Поступово через довірених осіб вони домоглися повного контролю над законодавчою і виконавчою владою, чим ще більше зміцнили свої позиції й примножили статки. Для повної узурпації влади та захисту награбованого залишалося тільки взяти під свій контроль систему правоохоронних органів і саму основу демократії — суди, в яких громадяни могли знайти захист навіть від порушень з боку органів влади. І розпочалося тривале, монотонне й систематичне цькування судової системи.
Ви замислювалися, наприклад, над тим, чому в нашій державі така величезна кількість справ розглядається в судах? Хто відправляє сотні тисяч людей вирішувати питання в судах, відповіді на які є цілком очевидними? Адже мені як судді неважливо, 10 справ розглянути за місяць чи 100. Моя зарплата від цього не зменшиться і не збільшиться. Премії теж не буде, бо їх разом з почесними званнями, цінними подарунками вже давно відмінили.
Так кому це вигідно? Наприклад, законодавча влада, щоб підняти свій імідж, приймає закон і створює цілу систему пільгових категорій громадян, про що голосно заявляє на всю країну. Потім тихенько приймає інший закон, яким обмежує ці пільги, прив’язуючи їх, наприклад, до можливостей бюджету.
Друга гілка влади, виконавча, підконтрольна першій, олігархічній, розуміючи, що коштів у бюджеті для цього немає, начебто ненавмисно приймає інші нормативні акти, які припиняють дію пільги. Куди люди підуть шукати справедливість? Очевидно, що до суду. Але ж люди повинні розуміти, що суди не встановлюють їм пільги, а лише застосовують закони і нормативні акти, які приймають інші органи влади. При цьому пересічна людина, звичайно, образиться на суд, який ухвалив рішення не на її користь. І виходить, що суд — джерело її бід, а не ті, хто написав такі закони й змусив суди їх застосовувати.
— Втім, саме суддів почасти звинувачують у тому, що вони перекручують закони.
— Судді закони не пишуть, вони ними послуговуються як інструкцією, як інструментом і не мають права зробити крок ні ліворуч, ні праворуч. Політики це чудово знають і пишуть закони з різними лазівками, аби потім самим скористатися ними. Багато наших законів недосконалі, але винні в цьому не судді.
«У судовій системі переважна більшість суддів — порядні люди, фахівці високого рівня»
— Настав час, коли невдоволені рівнем життя люди вийшли на вулиці. Так, однією з найважливіших вимог «євромайдану» було створення справедливої судової системи. Що цьому заважає?
— Хто вам сказав, що вона зараз несправедлива? Диктори з блакитних екранів? У суді завжди є дві сторони: яка виграла справу і яка її програла. Так от: ви хоч раз бачили інтерв’ю сторони, на користь якої було ухвалено рішення? Хоч в одному ток-шоу брали участь люди, які боролися і добилися справедливості в суді? Навряд чи. Хоча їх стільки ж, скільки «скривджених». А ось показати «гостренький» сюжет, попіаритися, не маючи навіть найменшого поняття про законність ухваленого рішення, вважає своїм обов’язком чи не кожен телеканал. Хоча в Європі, до якої ми нібито прагнемо, це вважається неприпустимим. Із цього приводу навіть є рішення Європейського суду з прав людини.
Повернімося до «євромайдану». Основні постулати історії не змінюються. На «євромайдані» були і романтики, які щиро бажали змін на краще. Але при владі, як це зазвичай буває, опинилися найпрудкіші. Завдяки прямим трансляціям із сесійної зали та прийнятим законам уже ні для кого не секрет, що собою являє наша Верховна Рада. В цьому єдиному законодавчому органі долю країни вирішують часто-густо малоосвічені особи, деякі мають серйозні проблеми із законом. Чи є в Регламенті ВР хоч один пункт, який «законодавці» самі прийняли й самі не порушують? Відповідь очевидна.
І, повірте, народні депутати рвуть жили і «проливають кров» не за народ. Їм важливо встигнути збагатитися і зуміти захистити свої статки, «нажиті непосильною працею».
Швидко змінивши керівництво силових відомств на своїх людей, деякі зі слуг народу знищили документи, що плямували їхні біографії, практично позбулися свого брудного минулого. Але пам’ять людську не знищиш.
Сьогодні приватизується і розпродається навіть те, що вважалося недоторканним за часів будь-якої минулої влади, відверто забирається бізнес. Навіть військові витрати слуги народу без нашої на те згоди переклали на громадян. Я маю на увазі податки і волонтерський рух.
Мабуть, ні для кого не секрет, що останнім часом були створені десятки збройних бандформувань, які завзято зайнялися рейдерськими захопленнями. Якщо силою відібрати чужий бізнес не виходить, рейдери вирушають у суди, де жорстко і безпардонно наполягають на ухваленні вигідних їм рішень. Їхні демонстративні й неправомірні дії зазвичай підкріплюються проплаченими пікетами. Я не звинувачую людей, які беруть участь у таких псевдомітингах. Це справа совісті кожної людини. Сьогодні вже навіть з’явилася нова професія — «вічний мітингувальник». 100 грн. — і людина прийде постояти кілька годин, не маючи уявлення, за що вона, власне, виступає. Деякі особи навіть надокучили. Знали б ви, скільки разів ВАС мінували, привозили пляшки з горючою сумішшю; скільки нечесних, спеціально організованих для телекамер мітингів ми пережили, скільки «засланих козачків» потрапляє на засідання суду, щоб їх зірвати і перешкодити судовому процесу! Це все статті Кримінального кодексу. Але ви хоч раз з телеекранів чули, щоб хтось відповів за це беззаконня? Судді терплять тому, що всі ми складали присягу.
Особливо шкода в цій ситуації жінок-суддів. Вони визнають, що їм іноді страшно ходити на роботу. Дивно, але факт! Навіть у години сесійних засідань замість того, щоб приймати дійсно важливі й потрібні людям закони, під вікнами судів з’являються машини різних високопоставлених «порадників».
Але я не втомлюся повторювати: в судовій системі переважна більшість суддів — порядні люди, фахівці високого рівня. І саме завдяки цьому, незважаючи на тиск ззовні, її ще не вдалося розтоптати. А справедливою судову систему зобов’язує бути сам закон.
«На законодавчому рівні відбулася легалізація злочинності»
— Ви згадали про тиск на володарів мантій. У чому він, на вашу думку, найчастіше проявляється?
— Як я вже говорив, ще ніколи судова система не перебувала під таким шаленим тиском. Ще ніколи судді не відчували себе настільки незахищеними. Йдеться не про відміну абсолютно всіх соціальних пільг для суддів. З яким задоволенням ЗМІ піарять поїздки «активістів» до будинків суддів та їхніх сімей. Хіба можна уявити собі таке в Євросоюзі, куди ми так прагнемо вступити?! Безпрецедентним у всьому світі випадком стала підміна парламентом повноважень судової влади, коли після подій лютого 2014 року на волю були випущені сотні бандитів, засуджених за тяжкі злочини проти особи, зокрема й убивці суддів. Частина з них пішла в політику. З того часу певні люди стали приїжджати до слуг закону додому, погрожувати їм і членам їхніх сімей. Тобто на законодавчому рівні відбулася легалізація злочинності.
Залишилося залякати весь народ, як і суддівський корпус, дати зрозуміти людям, що їхні життя вже нічого не коштують. Бандитам можна робити все що завгодно, в них або недоторканність, або за них сильні світу цього внесуть заставу. Але навіть у таких нестерпних умовах, незважаючи на страх за себе і близьких, за свою роботу, судді продовжують зберігати гідність і чесно виконувати свої обов’язки.
— Вас послухаєш, і може скластися враження, що в судовій системі працюють лише професіонали. Чому ж наша країна живе так погано?
— Усе через дисбаланс гілок влади. Жодна з них не повинна брати гору над іншою. Коли буде баланс, тоді буде й справедливість. А в нас майже всі повноваження перетягнули на себе законодавці, для яких «неслухняна» судова влада як кістка в горлі. Для вирішального удару з її знищення на допомогу покликали так звану четверту владу — ЗМІ, багато з яких існують на гроші народних депутатів та олігархів. Ви помітили, як останнім часом з блакитних екранів, радіостанцій, газет і журналів на суди нескінченним потоком ллється бруд? Використовуються всі доступні механізми маніпуляції, щоб створити новий образ ворога народу — судді.
Смішно слухати журналістів, які, не маючи юридичної освіти, не знаючи нюансів справ, виконуючи замовлення своїх працедавців, беруться міркувати про законність ухвалених рішень. Ведучі дешевих ток-шоу, політики із сумнівною репутацією та освітою заполонили канали і намагаються довести країні, що курс гривні впав через суддів, ВВП знизився через суддів, робочих місць немає, освіта і медицина у жалюгідному стані — через суддів. У школярів відібрали безкоштовне харчування — винні судді, Кабмін не перерахував цього року виплати чорнобильцям (знову штучно заганяючи їх до судів) — це теж справа рук суддів. Україна не в Євросоюзі теж з тієї самої причини!
Хіба судді запровадили податки для пенсіонерів? До речі, досвід наших законодавців унікальний у цьому плані. Хіба судді підвищили комунальні платежі й зменшили в рази зарплати? І найстрашніше: виявляється, судді постійно отримують мільярдні кредитні транші, розкрадають їх, заганяючи у фінансове рабство вже навіть не наших дітей, а онуків. Якщо щось погано в країні, то в цьому винні судді!
Натомість народні депутати не можуть логічно пояснити, чому вони стали жити багатше, поповнили автопарки, поліпшили житлові умови та чому їхній матеріальний стан у десятки й сотні разів кращий за будь-якого суддю.
«Вигідніше сто разів показати одного скривдженого, ніж один раз — тисячі вдячних»
— Чому судова влада не дає «інформаційну відсіч», не створює власного телеканалу?
— Закритість судової системи — це величезний недолік у нашій роботі, який залишився від радянських часів. У нас немає своєї потужної прес-служби, немає медіа-системи, яка захищала б наші інтереси, розповідала б людям правду про те, що хорошого роблять для них судді, наскільки складні справи розглядають.
Немає в суддів грошей на утримання своїх теле- і радіоканалів. При цьому ніхто з представників влади не зацікавлений у їх створенні. Тому на жодному каналі ви не почуєте вдячні слова людей, які виграли спір, для яких справедливість запанувала. Хоча я і мої колеги бачимо їх щодня. Адже таких людей — половина, бо сторін у кожній справі — дві. Поцікавтеся у телевізійників: де люди, яким суди допомогли? Адже тільки зі своєї практики знаю, що за останній місяць ми тричі складом суду виходили із зали засідань під овації присутніх (не нам особисто, а справедливості закону). Хіба не цікаві ЗМІ судові рішення про скасування «драконівських антинародних» тарифів або про відновлення прав тисяч пенсіонерів? Виявляється, ні. Бо вигідніше сто разів показати одного скривдженого, ніж один раз — тисячі вдячних.
— Зараз лунають заклики вигнати всіх служителів Феміди та набрати нових. Що ви думаєте із цього приводу?
— Це абсурд. По-перше, в який спосіб дехто хоче це зробити, то це кримінально карані діяння. По-друге, набрати таку кількість професіоналів, які відповідали б за своїми параметрами встановленій процедурі призначення, — це велика проблема. До своєї мети стати суддею люди йдуть роками, не кожен юрист придатний для цієї професії. Це передусім висока моральна відповідальність і професіоналізм. Ціна помилки дуже дорога — зламані людські долі. Не може бути суддею байдужа людина. Але, напевно, в наш час комусь потрібні інші судді, якими можна буде керувати.
Натомість політиком може стати будь-хто. Депутатом, міністром, співробітником засобів пропаганди може бути навіть неосвічена, але «ручна» людина. Політиками стають люди з подвійним громадянством, без цензу осілості, всупереч Конституції та законам продовжують займатися бізнесом, але це нікого не бентежить. Порівняйте: аби стати суддею, потрібно обов’язково мати вищу освіту, досвід роботи понад 3 роки, закінчити школу суддів, де потім постійно проходити додаткове навчання, потрібні довідки з наркологічного і психіатричного диспансерів. При переході до вищої інстанції суддя повинен пройти атестацію й скласти кваліфікаційні іспити у Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Потім ВР ухвалює рішення щодо кожної кандидатури.
Але головне: наша щоденна робота — це важка і копітка практика під пильним оком безлічі органів контролю. Законодавці, враховуючи рівність гілок влади, аж занадто постаралися створити жорстоку систему контролю, щоб ніхто не уникнув їхньої опіки.ВККС, куди може звернутися кожен охочий, Вища рада юстиції, ВР, безліч якихось громадських організацій — всі вони старанно контролюють нашу роботу, погрожують звільнити за найменше порушення присяги, сенс якої настільки розмитий, що суддю можна притягнути до дисциплінарної відповідальності за будь-який вчинок.
Усі ці численні заходи, які обмежують самостійність судів, мають спільну мету. Повірте, це не захист інтересів громадян держави, а обмеження свободи діяльності судової системи. Адже остання для можновладців — це єдина перешкода на шляху до тоталітаризму. Назвіть бодай одну європейську країну, де є органи контролю над судовою системою, тим більше якщо вони є потенційними сторонами у спорах? Немає такої!
— Чи не надто вже чорними фарбами ви малюєте депутатський корпус? Адже є серед них і цілком гідні люди.
— Відповідно до Конституції народний депутат — це слуга народу. Чому ж цей слуга в будь-який час дня і ночі може відкрити двері у ваш будинок і виселити вас звідти? Хто контролює роботу депутата? Ніхто!
Чи можна народного обранця, навіть якщо він не ходить на роботу, ухвалює антинародні рішення, бреше і не виконує своїх обіцянок, позбавити депутатських повноважень? Ні! Тому вони й дозволяють собі, особливо в присутності власних ЗМІ, які відразу ж зроблять з них героїв, плюнути в обличчя людині, засунути в сміттєвий бак чи побити. Якщо ці люди можуть дозволити собі вдарити літню людину при повноваженнях, прості громадяни повинні задуматися, що такі «слуги» можуть зробити з ними і чи взагалі потрібні їм такі слуги?
Ось так і докотилася країна до псевдолюстрації. Прокуратуру, СБУ, міліцію вдалося зачистити швидко, поставивши своє керівництво, вигнавши на вулицю тисячі висококласних фахівців і змусивши інших присягнути на вірність новій владі під страхом опинитися в цей складний час викинутими на вулицю. Та з ними простіше, в них сувора вертикаль влади. Не виконав наказу керівництва — звільнений.
А суддя ухвалює рішення згідно із законом і по совісті, тож і відповідає сам за свої рішення. Але для встановлення диктатури, для повного переділу власності і сфер впливу потрібно зламати судову владу, підпорядкувати її собі, набравши угодних та слухняних. Ось тоді залишиться тільки остаточно розграбувати країну, розпродати землю, прикріпити до наділів по енній кількості душ і жити у своє задоволення.
— І наостанок: після такого «етюду в темних барвах» що ви побажали б читачам нашого тижневика?
— Своїм колегам хочу сказати величезне спасибі за те, що вони чесно виконують свою нелегку, але дуже потрібну людям роботу. Бажаю нам всім стійкості, сміливості й здоров’я! А співвітчизників закликаю задуматися, кому і для чого потрібно знищувати судову систему.
Немає коментарів:
Дописати коментар