Учасники ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи: взагалі ніякі не ветерани?

Учасники ліквідації наслідків катастрофи планетарного масштабу значаться у списках живих. Ця обставина може часом викликати подив у наших співвітчизників, дискомфортні відчуття — у чиновників, а інколи й гірку іронію — в самих учасників тих трагічних подій 1986 року.

«Доживання — не найкращий варіант»

Недавно в мережевій спільноті одного з райцентрів серед оголошень про пошук розумного електрика, собачого перукаря та людського майстра манікюру трапилася тема про увічнення пам'яті героїв.

Автор поста в пабліку дивувався, що тоді як у Харкові на сайті мерії запропонували розміщувати білборди з фото й іменами харків'ян, котрі загинули, захищаючи Україну, місцева рада вирішила вивісити стенд із ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС.

«Я навіть уявляю… як ті, хто не стежить за ситуацією в міськраді… бачать, що ставлять стенд, і думають: о, віддають належне нашим воїнам, молодці… А виявляється, це для ЧАЕС..))Питання більше до актуальності) Як на мене, краще б стенд із воїнами і додавали написи за фактом... Особисто я бачу це як «нема чим зайнятися потрібним» А давайте ЧАЕС згадаємо, яке 30 років тому було...».

Серед коментарів трапилося таке: «Хто був на ЧАЕС у гарячій точці, то тих уже давно нема!!! Краще б асфальт трохи по вулицях підлампічили».

«Я вас здивую: я ще живий, хоча доживання — не найкращий варіант», — самотньо пролунала відповідь одного з користувачів.

На цьому, власне, меморіальна тема поступилася місцем оголошенням: «Хочу купити пару машин чорнозему», «Продам теля і трьох цапиків» та іншим насущним питанням.

Із ганчіркою та клеєм ПВА проти радіації

«Це ж чорнобильці, вони завжди чимось незадоволені. Живуть і живуть. Таке враження, що їх навіть більше стає», — іронізує скульптор Сергій Ястребов, автор пам'ятника «Чорнобильцям» у Харкові.

Так, постфактум у списках зазвичай виявляється набагато більше учасників, ніж було насправді. Однак це не виключає і не знецінює подвигу реальних учасників, як тих, кого вже немає, так і тих, хто вижив і нині живий.

26 квітня 1986 року Сергій Ястребов захищав свій проєкт оформлення фасаду харківського Театру опери та балету на розширеній містобудівній раді в Києві. За словами скульптора, цей захід для молодого фахівця був «страшною подією», тож чутки про масштаби Чорнбильської катастрофи здавалися йому тоді перебільшеними.

Наприкінці травня Сергію Ястребову прийшла повістка з райвійськкомату. «З твоїми документами тебе й міністр оборони не відмаже», — сказали йому друзі. Так скульптор опинився в розташуванні військової частини на посаді начальника зв'язку окремого батальйону розвідки. До його бойових завдань входила дезактивація машинного залу третього блоку, відділеного від сумнозвісного четвертого свіжозведеною перегородкою.

Машзал на всі чотири блоки був один. Також велася дезактивація приміщень і обладнання лабораторії вентиляції тепла і холоду другого блоку, попросту — горища будівлі. Ґратки теплообмінників виходили прямо на третій і суміщений із ним аварійний четвертий блоки на висоті приблизно 40 метрів. Перший і другий блоки продовжували працювати під час вибуху і пожежі, та й пізніше, очевидно, теж, тож повітряні теплообмінники назбирали багато радіоактивної сажі, оскільки там працювали на всмоктування потужні вентилятори.

Дезактивація, цивільною мовою, — це миття ганчірками зі звичайним побутовим пральним порошком: на відро води — жменя порошку. До цієї процедури входило ще намащування на вертикальні бетонні поверхні клею ПВА та здирання плівки після висихання, і так по кілька разів підряд. Намащували й здирали, — миття водою пористих поверхонь давало мале зниження рівня випромінювання, а засохлий клей видалявся із часточками забрудненого бетону.

Після проходження служби були діагнози й лікарні. З однієї, за словами Сергія Ястребова, не випускали півтора року, а потім відправили на пів року в спецсанаторій. Наслідки для здоров'я — на все життя.

«Усе це відбувалося в іншій країні... Нинішні чиновники взагалі можуть сказати: ми вас туди не посилали», — розмірковує вголос Сергій Ястребов.

Юридичні моменти

А що відбувається сьогодні? Про це розповідає ще один ліквідатор, член харківської ініціативної групи Володимир Білоєнко: «Ми виконували конституційний обов'язок, урядові завдання з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, як це юридично правильно звучить. Саме юридичні моменти нам не подобаються в чинному законі 1991 року з усіма змінами в ньому. Ми вважаємо закон несправедливим, дискримінаційним. Але виправляти його не хочуть. Нас не визнають ветеранами. Є ветерани праці, поліції, військової служби. Більше того, є ветерани війни, і вони є серед учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Але виключно за ознакою органу, який направив їх туди. Тобто ті, хто воював із «мирним атомом» у військовій формі, та цивільні, які в одному «окопі» з ними робили те ж саме в робочій формі без погонів, мають різні статуси. Перші — ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни. Другі — виключно статус учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи. Статус ветеранів війни вони отримують у поодиноких випадках за рішенням суду і як виняток, якщо змогли довести, що брали безпосередню участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони.

Ба більше, і військових, і цивільних ліквідаторів без інвалідності взагалі не зараховано до ветеранів війни. Хоча, за логікою ветеранського закону, мусили б мати статус ветеранів війни — учасників бойових дій. Таке ставлення до громадян, які в одному місці, в одних умовах, ризикуючи своїм здоров'ям і життям, виконали свій конституційний обов'язок перед Україною, так само, як і військовослужбовці, є винятково дискримінаційним. Коли вносили зміни в закон про ветеранів, про них чомусь забули. Але є чудовий привід і приклад, як це виправити, — сьогодні законодавець поставив в один ряд і військовослужбовця, і невійськового добровольця, і визнає їх ветеранами війни».

Учасникам круглого столу, організованого комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, було запропоновано виступити в межах регламенту.

«Якісь бездушні люди сидять там, нелюдяні, — бідкається Володимир. — Для галочки, що називається. За таким самим сценарієм, як і позаторік».

За словами Володимира, ініціативну групу створено 2015 року. Активісти пропонували справедливіші проєкти поправок і змін закону, які, на їхню думку, могли б вирішити всі проблемні питання.

Зокрема виділити учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків, юридично чітко визначивши статус на законодавчому рівні. У питанні ж перерахунку пенсій активісти наполягають на тому, що йдеться не про гроші, а виключно про справедливість.

На думку ініціативної групи, розрахунок пенсій має бути принципово іншим, а саме: базовий показник пенсійного забезпечення має бути однаковим для всіх громадян, що перебувають в одному статусі «Учасник ліквідації наслідків чорнобильської аварії — катастрофи планетарного масштабу», незалежно від категорії та інвалідності. І тоді, вважають активісти, пенсії призначатимуться не на різних умовах і не за принципом створення так званих «рівних можливостей», як це відбувається зараз, а на принципах рівності, відповідно до вимог міжнародних нормативно-правових актів і Конституції України.

«Ні, нас не чують. Влада міняється, а все залишається, як і раніше. Обіцяють, обіцяють, а насправді нічого не роблять», — резюмує Володимир.

На жаль, людська вдячність має свої межі, які з часом розмиваються. Межі, за якими можна виявити наслідки короткої пам'яті суспільства з усіма цими «от нема чим зайнятися потрібним», «краще б асфальт», «ми вас туди не посилали». Десь — певне роздратування, десь — навіть відверту заздрість до розмірів пенсії та ще якихось пільг. Сьогодні забувають про вчорашні героїчні справи співвітчизників. Завтра забудуть про інші, сьогоднішні. На чому тоді будувати майбутнє? Не асфальтом же й чорноземом єдиним ніби живемо.

https://zn.ua